Маєток Симиренків (с.Мліїв, Черкаська обл.): карта, опис

Маєток Симиренків у с. Мліїв Черкаської області був збудований у 1855 р. відомим у ті часи підприємцем Федором Симиренком. Тепер на території маєтку розташований Інститут помології АН України, де і зберігся будинок Симиренків, навколо якого розкинувся затишний парк, а поряд з ним – церква Святої Трійці, збудована у 1858 р., тут знаходилася родинна усипальниця славетного роду, який упродовж XІX ст. був одним з найзаможніших і найславетніших в Україні.

Федір Симиренко, кріпак Браніцьких, отримав добру освіту, торгував зерном і борошном, це дозволило йому викупитися з кріпацтва. Згодом він одружився з Анастасією Яхненко, яка була донькою колишнього кріпака. Разом з її братами Федір створив невелику торговельну контору, яка переросла у одне з найбільших торгово-промислових підприємств України – фірму "Брати Яхненки – Симиренки". У 20-ті роки XІX ст. ця фірма монополізувала торгівлю м'ясом і великою рогатою худобою. У 1832р. керівник фірми Федір Симиренко отримав звання почесного громадянина імперії, тобто, колишній кріпак українець удостоївся такого звання, яке в царській Росії отримували одиниці.

Син Федора Симиренка – Платон отримав блискучу освіту у Паризькій політехніці, мандрував Європою, вивчаючи маловідому галузь на теренах Російської імперії – цукровиробництво. Він і переконав свого батька вкласти кошти у виробництво власного цукру, а сам взявся за справу. Перший завод постав у с. Ташлик. Потім Платон Симиренко запустив ще три заводи, однак його плани були значно амбітнішими. Таким чином у Городищі з'явився найбільший і найкращий цукровий завод Європи, який займався виробництвом не лише цукру, але також і устаткуванням для його виробництва. Цукрова імперія Симиренків-Яхненків швидко розвивалася, вони на орендованих землях графа Воронцова почали вирощувати свій буряк, а їхні заводи стали найприбутковішими. Технологіями ж опікувався рідний брат Платона – Василь, який був талановитим інженером. На своєму машинобудівному заводі брати збудували перші пароплави на Дніпрі, один з яких вони назвали "Українець".

Брати Симиренки упродовж життя займалися благочинністю, вони підтримували розвиток української культури, профінансували видання "Кобзаря" Т.Шевченка, а потім викупили весь наклад і безкоштовно поширювали його серед людей. Вони також профінансували і видання україномовного "Кобзаря", укладеного Т.Шевченком для шкіл. Після смерті Платона Симиренка у 1863 р. естафету благодійництва підхопив його брат Василь, який фінансував низку україномовних і російськомовних газет та підтримував національний студентський рух. Саме Василь Симиренко пожертвував чистим золотом сто тисяч рублів на придбання будинку у Львові для Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Весь свій маєток у 10 млн. карбованців він заповів для розвитку української культури, науки, мистецтва і літератури.

Син Платона - Левко у 1879 р. був заарештований за участь у русі народовців і засланий до Сибіру. Тому царський уряд і ліквідував фірму Симиренків, а їх підприємства на орендованих землях просто знесли. Після повернення із заслання Левко Платонович зайнявся у Млієві садівництвом, його вважають основоположником промислового плодівництва. Сад, який він заклав у маєтку, став найбільшою у Європі колекцією плодово-ягідних культур. Науковець вивчав особливості трьох тисяч різних сортів садівничих культур. На жаль, у 1920 р. його було вбито на Свят-Вечір пострілом через вікно. Тепер у Млієві, на території маєтку Симиренків розташована величезна сортстанція та Інститут помології АН України.

У будинку Симиренків тепер розташовано меморіальний музей, а недалеко від нього – парк, у якому збереглися будівлі XІX ст.: лабораторії, оранжереї, насіннєві сховища. Садиба Симиренків на сьогоднішній день вважається пам'яткою архітектури і знаходиться у доброму стані.

Andrij