Місто Дрогобич: карта вулиць, фото, опис

Місто Дрогобич Львівської області знаходиться у зеленому передгір'ї Карпат, оперезане кам'янистою річкою Тисменицею, на заході України і вважається одним з найдавніших міст, яке займає друге місце за кількістю населення та економічним розвитком на Львівщині. Його площа становить 41 кв. км., а кількість населення – приблизно 77 000 осіб. Поблизу міста, на висоті 400м. над рівнем моря у лісистій місцевості Прикарпаття розкинувся славетний курорт Трускавець, який відомий своїми джерелами мінеральних вод.

Дрогобич був заснований у 1238 р., зокрема, в історичному "Списку міст руських, дальніх і ближніх" фігурує під назвою Другабець. Одна з версій вказує на те, що назва міста дослівно означає "другий Бич", тому що за 8км від сучасного міста колись існувало поселення Бич. У той час, коли його захопили і знищили половецькі орди, вцілілі жителі перебралися на нове місце, яке назвали "другим Бичем", а потім обидва слова злилися у одне. Однак, інші дані свідчать про те, що це місто було засновано ще у 1091 р. як городище, оскільки ця місцевість була багатою на поклади солі, а згодом стала одним з центрів солеваріння у Європі. Причому на той час технологія добування солі не відрізнялася складністю: у спеціальні жбани заливали ропу (насичений соляний розчин) і нагрівали на багатті, при випаровуванні залишалася сама сіль у вигляді так званих топок. Саме дев'ять таких топок зображено на гербі Дрогобича, які стали своєрідними символами міста. Неподалік від Дрогобича побудували наскельну фортецю-град Тустань, яка також знаходиться у межах Львівської області і слугувала митним пунктом на соляному шляху від Дрогобича до Західної Європи.

Після того, як у 1339 р. польський король Казимир ІІІ захопив землі Галицько-Волинського князівства, місто отримало власний герб, на якому зображено білого орла зі щитом на грудях з дев'ятьома топками солі. У 1390 р. зафіксована писемна згадка про Дрогобич у буллі Папи Римського Боніфація ІX. Дрогобич вважався великим містом, тому тут знаходився замок із земляними фортифікаційними укріпленнями, однак станом на сьогоднішній день ця споруда не збереглася. У 1460 р. місто отримало Магдебурзьке право, яке надавало можливість для місцевого самоврядування, це право підтвердив польський король Олександр Ягеллончик. З того часу Дрогобич отримав статус "королівського вільного міста". У XV-XVІ ст. Дрогобич розвивався так само, як і інші тогочасні міста Галичини – діяло судочинство і здійснювалося міське самоврядування, працювали цехи і солеварні, проводилися ярмарки, зокрема, у 1535 р. був створений цех ковалів і слюсарів.

У XVІІ ст. на долю Дрогобича випало багато випробувань – виникали епідемії, траплялися повені і пожежі, мали місце періодичні татарські набіги, останній з яких стався у 1699 р. Упродовж цього часу створюється православне братство при церкві Воздвиження Чесного Хреста, будуються як католицькі, так і православні храми. У 1633 р. започатковано першу міську школу. На початку XVІІІ ст. звели новий костел і монастир кармелітів (сьогодні це – кафедральний храм Святої Трійці). У 1740 р. споруджується нова міська ратуша, а у 1756 р. створюється міська пошта.

На Прикарпатті (в тому числі і на околицях Дрогобича, а саме у Бориславі) вперше почали видобувати нафту у далекому XVІ – на початку XVІІ ст. У 1772 р. місто увійшло до складу Австро-Угорської імперії, а у 1788 р. Дрогобич першим на теренах Європи почав освітлюватися нафтовими ліхтарями. У середині XІX ст. тут збільшили розробки озокериту, а пізніше – видобуток нафти і газу, тому саме завдяки Дрогобичу Австро-Угорщина зайняла ІІІ місце у світі за кількістю видобування нафти. У 1817 р. солеварні і військові казарми вперше у Європі почали освітлюватися гасом, а з 1836 р. розпочалося освітлення вулиць Дрогобича. У другій половині XІX ст. місто набуло європейського вигляду, оскільки тут велося активне будівництво кам'яних споруд, в архітектурі яких переплітаються різноманітні стилі: готичний, ренесансний, класичний, бароковий, модерний і еклектичний. У 1865 р. завершилося будівництво хоральної синагоги, яка вважалася найбільшою у Східній Галичині.

На початку XX ст. Дрогобич вважається економічно розвинутим містом, своєрідним культурним центром у регіоні – тут працювали школи, гімназії (у тому числі і жіноча), функціонували товариства "Січ", "Сокіл", "Просвіта", "Рідна школа", "Жіноча громада", 2 банки, 2 нафтових заводи, виходило 4 газети. У 1914 р. під час Першої світової війни місто захопили російські війська, а у серпні того ж року звідси відправився на австрійсько-російську війну перший загін УСС (січових стрільців) під керівництвом Григорія Коссака.

У 1918 р. у місті проголосили владу Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), яка проіснувала недовго. У цьому ж році Дрогобич увійшов до складу Польщі і залишався під її владою до 1939 р. У межах 1924-1926 р. було прокладено газопровід Стрий – Дрогобич – Борислав – Стебник, а у 1928-1933 р. – новий водогін. У вересні 1939 р. місто окупували німецькі війська, яких вигнали червоноармійці, однак 1 липня 1941 р. німецькі загарбники знову захопили це старовинне місто і встановили тут окупаційний режим. Дрогобич остаточно був звільнений від німців 6 серпня 1944 р. Згодом це місто відбудували, після закінчення Другої світової війни тут спорудили нові заводи і фабрики, найважливішими з яких були – нафтопереробний, металообробний, хімічний, пральних машин і соляні. Нині у місті працюють п'ять великих промислових підприємств. Варто відзначити, що до травня 1959 р. існувала Дрогобицька область, до складу якої належало 9 районів, які згодом увійшли до Львівської області.

Своєрідним центром Дрогобича вважається площа Ринок і розташована на ній висока вежа Ратуші, однак перша Ратуша у місті була дерев'яною, друга ратуша була збудована з цегли, як зазначалося вище, у 1740 р. і складалася з трьох поверхів: на першому знаходилася канцелярія, кімната писаря і війта, на другому поверсі бургомістр проводив засідання з підлеглими, тут також відбувалися різноманітні урочистості, а третій – був у розпорядженні трубача, який спостерігав за містом і охороняв його спокій. Сучасна міська ратуша Дрогобича, яка була зведена у 1922 – 1927 р., збереглася до сьогодні.

У місті функціонують сакральні споруди – кафедральний собор Пресвятої Трійці, який відноситься до єпархії УГКЦ і вважається взірцем сакральної архітектури XVІІ – XІX ст., костел святого Варфоломія (що належить до найбільш давніх сакральних пам'яток), дерев'яна церква Воздвиження Чесного Хреста, а також – унікальна пам'ятка галицької народної архітектури - дерев'яний храм святого Юра, який належить до світової спадщини ЮНЕСКО.

З цим містом пов'язано чимало видатних постатей, наприклад, середньовічний філософ, астроном, перший український доктор медицини, ректор Болонського університету, професор Краківського університету, перший український автор надрукованої праці латиною в Римі "Прогностична оцінка поточного 1483 року" – Юрій Дрогобич (Котермак), який народився близько 1450 р. і був учнем знаменитого астронома Миколая Коперника. Серед славетних особистостей варто згадати відомих українських письменників – Василя Стефаника, Івана Франка і Леся Мартовича, єврейського новеліста і художника Бруно Шульца, політичного діяча А. Мельника, алюмінієвого й титанового короля Росії В. Вексельберга та інших.

На сьогодні у Дрогобичі до основних галузей промисловості належать машинобудування і нафтопереробна галузі. У місті функціонують 4 вищі навчальні заклади, 6 училищ і технікумів, дві музичні школи, гімназія та ліцей. У царині культури та ЗМІ відзначається обласний академічний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича, працюють друкарні, декілька інтернет – сайтів, місцеве телебачення і радіомовлення. У місті також є кілька готелів. Тут відкрито пам'ятники Юрієві Дрогобичу, Тарасові Шевченку, Маркіянові Шашкевичу, Папі Римському Івану Павлу ІІ.

На сьогоднішній день місто Дрогобич Львівської області – один з визначних промислових і культурних центрів Львівщини, що славиться давньою історією і визначними пам'ятками культури не лише державного, але й світового значення. Його мешканці відзначаються своєю привітністю, тож подорожуючих і туристів чекає насичена культурна програма та багато незабутніх вражень. А за 10 км від міста лежить село Нагуєвичі - батьківщина великого українського поета і вченого Івана Франка.

Andrij