Місто Звенигородка: карта вулиць, опис

Історія

Місто Звенигородка, що розкинулось на берегах річки Гнилий Тікич, — центр однойменного району Черкаської області. Ще у княжу добу розпочалася історія міста. Назва міста походить від великої гори, розташованої біля села Гудзівка, колись на її вершині стояв замок з баштами, на одній з яких висів дзвін, що у разі небезпеки сповіщав про біду усю округу: гора дзвеніла – звідси і назва – Звенигора. Ще у ХІХ ст. на горі поряд із Гудзівкою можна було угледіти рештки кам'яного замку – літописний Звенигород до щенту зруйнували монголи-татари. І вже на новому місці (за чотири кілометри південніше Звенигори) відродився Звенигород на Гнилому Тікичі, про який є перша писемна згадка від 1394 р. А наприкінці XIV ст. Звенигородка була вже досить добре укріпленим фортечним містом.

З кінця XV ст. Звенигородка стає власністю Острозьких. Протягом XVI ст. – XVII ст. потерпало місто від частих та руйнівних нападів татарських орд (1541 р. татари вщент зруйнували місто і замок). Замок було відбудовано 1545 р., а в кінці XVI ст. біля нього знову заселилося місто, що одержало стару назву — Звенигородка. З 1569 р. ця територія у складі воєводства Брацлавського відійшла під владу Польщі – посилюється соціально-економічний гніт населення. Активну участь брали мешканці міста у національно-визвольній боротьбі під проводом Б. Хмельницького, Гайдамаччині та Коліївщині. Саме з метою захисту від гайдамаків у 1765 р. польський уряд дещо укріпив місто. З волі короля Станіслава Августа Звенигородка користувалася магдебурзьким правом з 1792 р. Однак вже з 1793 р. місто відійшло під владу Російської імперії, а з січня 1798 р. стало повітовим центром у Київській губернії. У XIX ст. Звенигородка стає одним із центрів чумакування, також тут торгують лісом, виробами з дерева, лісоматеріалами, а більшість населення була задіяна у землеробстві, чумацтві та ремісництві. Не відставала і освітянська сфера: діє парафіяльне училище. Кінець XIX ст. – початок XX ст. ознаменувався промисловим піднесенням міста: діють свічкові, пивоварні, винокурні та цегельні заводи, тютюнова фабрика, млини.

Зачепили Звенигородку події першої світової війни (у місті дислокувалися військові частини). Владарюють у місті то одні, то інші сили, а з 1919 р. тут встановлюється радянська влада. У міжвоєнні роки запрацювали чавуноливарний, шкіряний заводи, було створено артілі промислового характеру: швейну, килимову, трикотажну, шевську, ткацьку. З 1927 р. Звенигородка стала селищем міського типу, а через одинадцять років - районним містом. Під час другої світової війни (протягом липня 1941 р. – січня 1944 р.) мешканці міста перебували під жахливою німецько-фашистською окупацією. У повоєнні роки відроджувалися промислова, сільськогосподарська та освітянська сфера: на 1972 р. працювали магазини, їдальні, ресторан, кафе, комбінат побутового обслуговування, лікарні, поліклініка, спеціалізовані диспансери, поліомієлітний санаторій, школи, технікуми. Було споруджено санаторій "Радон" на місцевих мінеральних водах з цілющими властивостями. Нині Звенигородка входить до списку історичних населених місць України.

Туризм, пам'ятки

Звенигородка туристична – Преображенський костьол (1799 р. – 1808 р., збудований на кошти Соломії Солтис - вдова останнього старости міста), Преображенський собор (1820 р., зруйновано 1936 р., але протягом 1992 р. – 1998 р. його відбудували згідно зі старими кресленнями і фотографіями, архітектор Володимир Нечаров), Музей-садиба Агатангела Юхимовича Кримського (розташований у модерновому будинку із баштою, що колись належав родині Кримських; Агатангел Кримський – поліглот, історик, письменник, сходознавець, філолог, перекладач, один із засновників Академії Наук України), меморіальний пам'ятник полеглим воїнам, які відвоювали Звенигородку у німецько-фашистських загарбників, та жителям міста, що загинули в боротьбі з фашизмом (на пагорбі Слави на правому березі Гнилого Тікача). Про історію міста та краю можна дізнатись, відвідавши Звенигородський краєзнавчий музей (розташований у будівлі ХІХ ст.). Варто туристам звернути свою увагу на красиву будівлю кін. ХІХ ст. дуже схожу на палац (при виїзді із міста у ватутінському напрямку, у радянські часи тут був корпус ПТУ, а нині – якісь склади). Також у місті зовсім недавно було відкрито Пам'ятний знак воїнам Армії УНР (25 червня 2011 р.).

Свої двері туристам гостинно відчинять усі готелі (Колос, Оазис, Золотий Лев...), ресторани та кафе (Оазис, Тікач, Золотий Лев, Степок, Лісова пісня, Олімп, Діамант, Піцерія...) міста.

Ну, а наступного дня можна вирушити у нову захопливу мандрівку. У Звенигородському районі на увагу туристів заслуговують: с. Стебне (дерев'яна Свято-Богословська церква із дзвіницею, 1885 р.), с. Мизинівка (дерев'яна церква святого Юрія, 1908 р. – 1909 р.), с. Будище (старовинний вітряк; у затишному парку стоїть садибний будинок Василя Енгельгардта; у парку збереглися два величезних дуби, кажуть, що у дуплі одного з них Тарас Шевченко ховав від пана свої малюнки, вік дуба - більше тисячі років...), с. Шевченкове (раніше називалося Кирилівкою, тут на колишньому подвір'ї Шевченків розташовано літературно-меморіальний музей), с. Моринці (початкова школа II пол. ХІХ ст., у моринській середній школі працює кімната-музей Шевченка, а поряд із школою етнографічний музей), с. Козацьке (тут є пам'ятка архітектури – садиба княгині Варвари Голіциної з великим парком та пам'ятка садово-паркового мистецтва державного значення – дендропарк).

Natalka