Про те, як болото в Уричі ожило
Містика ночі на Івана Купала завжди притягувала увагу людей, особливо молодих дівчат та юнаків. А тим більше не просто там собі нічка, а чарівна НІЧ у Карпатському лісі! Тому, дізнавшись "купальський" про фестиваль, який організовували в Уричі (відомий за ще як наскельне місто-фортеця Тустань), ми ні хвилинки не вагались. Почали пакувати рюкзаки, намети та гарний настрій у дорогу. А він (настрій) тут мав би знадобитись як ніколи. Адже попередні днів зо п'ять дощик так старанно працював, що все навколо перетворилось у суцільну трясовину. Вона до нас всміхалася своїм беззубим ротом і манила до пригод. Нічого іншого не залишалося, як одягнути дощовики, хороші черевики і... піддатися. Окрема історія - це добирання. Було таке відчуття, що якісь злі сили спеціально створюють всі умови, щоб ми розчарувались, плюнули на все, повернулись додому, і не знайшли квітки папороті... До половини дороги доїхали поїздом зі Львова. То було якесь село (навіть назви не пам'ятаю), де нам обіцяли автобус. Але там було настільки тихо, що взагалі питання закрадалося: а чи ходять взагалі тут люди, не те що автобуси:) Ну що ж, кілька годин у невіданні – і приїхав він! Омріяний! Довгоочікуваний! Радянський автобус:) І заявив, що до кінцевої точки він все-рівно не їде... Далі нас чекала пересадка ще на кілька транспортних засобів. І все ж, ми нарешті побачили заповітні скелі Урича! Привітна атмосфера фестивалю зустріла нас і одразу кудись поділась втома (мабуть втекла в ліси). Повсюди відбуваються театралізовані дійства, можна зустріти мавок, чортів, безстрашних юнаків, які рятують своє кохання від темних сил. Щораз більше прибувало юнаків та дівчат. І тут ... болото ожило! Чесно! Воно почало рухатись у шаленому танку разом з усіма учасниками фестивалю! Позалазило на чоботи та кросівки, в намети і в тарілки, і ніхто вже не звертав на нього увагу. Воно стало стало таким собі священним атрибутом тогорічного свята. А під вечір особливо завзяті організовували водні... ой ... болотяні лижі:) Коли стемніло - пішли на пошуки цвіту папороті. Шукали її під дощиком, всі очі дивились. А тут глянь – не вірю свої очам... цвіт папороті! Справжній-справжнісінький! Це було наче подарунок за нашу витримку. Кмітливі читачі вже напевно здогадались, що це від дощу квіточка якась з вищого кущика впала на листок папороті, і прилипла солодким нектаром:) Але це буде наш з вами секрет, нікому його не розказуйте! Повернулися ми з трофеєм, горді надзвичайно, щасливі безмежно... ну і звичайно ж, в болоті. Далі дівчата почали плести мокрі віночки (бо ж з мокрих рослинок), а хлопці розпалювали вогонь, щоб готувати вечерю. Щоб вечеря також не була мокрою, довелось застосовувати хитрощі (натягувати клейонку між деревами, щоб вода не текла у супчик). Віночки спустили на воду у річку. Організатори оголосили, що потрібно хлопцям ці віночки витягувати, і так вони знайдуть пару. І тут всі затамували подих. Адже ж холодно, дощ... Хто піде у воду? Невже плани зірвуться? Навколо запанувала тиша, всі в напрузі. Хлюп! Це один юнак роздягнувся – і прямісінько за долею поплив! А за ним вже й всі інші набралися відваги. Ура, всі долі зустрілися. А далі було ще цікавіше. Треба було відігнати всі нечисті сили, які так і чигали навколо. Тому потрібно було пройти ритуал очищення вогнем. Були організовані вогняний коридор з палаючими воротами, крізь які слід пробратися. Далі – стрибки над високим палючим полум'ям ватри. А ще далі – символічне спалювання злих опудал. Ну і очистились ми:) Ще би очиститись від болота – і гайда спати. Хоча... як то спати? Вже і так світає, край неба палає. Тому вирішили не дармувати часу сном. Зварили запашний глінтвейн, і зустрічали схід сонця. Цього дня дощу вже не було:) Можна було насолоджуватись краєвидами! |