С.м.т. Любеч: карта вулиць, опис

Історія

Селище міського типу Любеч, що розкинулось на лівому березі Дніпра, входить до Ріпкинського району Чернігівської області. Немає одностайної думки про походження назви селища: чи Аскольд та Дір назвали це місце "Любезное", чи то був князь Люб тут, чи то на честь нареченої чернігівського князя Любави, чи то від слів "любий", "любовний", "милий".

Люди тут селилися давно, слов'янські поселення на цій території існували вже в перші століття нашої ери. Вперше письмово Любеч згадано 882 р. у "Повісті временних літ", коли київський князь Олег захопив це селище й посадив тут свого посадника. Одним з посадників був, напевне, Мал Лобечанин. Згодом Любеч став одним з найбагатших міст у Придніпров'ї, мешканці якого були торговцями й ремісниками (будівничі, гончарі, ковалі, теслі, суднобудівники). Любеч налагодив торговельні зв'язки з Візантією, хозарами й арабським Сходом — про торгове місто з пристанню - Любеч - згадано у трактаті "Про управління державою" (949 р., автор - візантійський імператор Костянтин Багрянородний). Любеч відігравав значну роль у захисті Київа з півночі. Тут часто мали місце вирішальні для князів війни (перемога під Любечем 1016 р. Ярослава Володимировича над Святополком відкрила йому ворота Києва; перемога князя Мстислава Володимировича у Лиственській битві 1024 р. (неподалік від Любеча) поклала початок відокремленню Чернігово-Сіверської землі від Києва)... Є припущення, що Любецький замок заснував чернігівський князь Володимир Мономах наприкінці XI ст. (замок був спалений 1147 р. князем Ростиславом). Замок був на високому пагорбі біля Дніпра. У XI ст. тут було засновано Любецький Воскресенський монастир, у якому складено "Любецький синодик".

Визначним містом на території Чернігово-Сіверщини Любеч став у ХІ ст. — ХІІ ст., потім протягом двох століть був центром удільного князівства. З XIV ст. місто відійшло до Литовського князівства, з 1471 р. стало центром волості Київського воєводства, з 1569 р. — до Речі Посполитої, з 1654 р. - до Росії. Місцеве населення брало активну участь у національно-визвольній боротьбі під проводом Б. Хмельницького. Містом володіли гетьмани Б. Хмельницький, І. Мазепа, П. Полуботок. До складу Чернігівського намісництва Любеч входить з 1782 р. У 1802 р. місто стає центром волості Городнянського повіту Чернігівської губернії. За деякий час Любеч одержав статус містечка. Родині відомих громадських та державних діячів Милорадовичів місто належало у XIX ст. Не оминули місто руйнівні та жахливі події світових війн (I пол. XX ст.). Нині Любеч входить до списку історичних населених місць України.

Туризм, пам'ятки

Любеч туристичний — кам'яниця гетьмана Полуботка (руїни, цивільна архітектура поч. XVIII ст.; збудована кам'яниця у межах старої фортеці на замовлення гетьмана Івана Мазепи); пам'ятний знак на честь 1100-річчя літописного Любича та пам'ятник на честь Любецького з`їзду князів 1097 р. (встановлено 1997 р. на Замковій горі, вшановує історичні події Любецького з'їзду, скульптор Геннадій Єршов створив образ ченця-літописця та рельєфні портрети князів); копія Ікони Богородиці "Любецької" ХІ ст. Приваблять туристів і пейзажні місця над Дніпром, де можна просто гарно відпочити. Вартує відвідати Антоніївський монастир, заснований Антонієм Печерським і освячений на ім'я Воскресіння Господнього (монастир був занепав, його відновили у 1693 р. ченці Іона та Інокентій, останній поблизу печери Антонія викопав свою печеру; над нею 1701 р. було зведено Воскресенську церкву, а в 1754 р. — монастирську трапезну). Цікавою є історія і Преображенської церкви, збудованої у стилі ампір на пожертви Милорадовичей у 1811 р. — 1817 р., як родинної усипальниці (храм закрили в 1930-ті роки; перетворили на кінотеатр; потім відкрили та проводили богослужіння з 1942 р.; однак 1962 р. храм було закрито знову; нічого окрім стін не залишилося від минулого).

Свої двері туристам гостинно відчинять усі заклади готельно-ресторанного бізнесу селища.

На увагу туристів у Ріпкінському районі заслуговує незвичайна церква Різдва Богородиці з дзвіницею, зведена у 1786 р. на місці дерев'яної церкви і на залишках мурованої невідомої споруди оборонного призначення, про що свідчить перший ярус сучасної дзвіниці та склеп під нею, у селі Сучилівка.

Natalka