С.м.т. Білогір'я: карта вулиць, опис

Історія

Селище міського типу Білогір'я (до 1946 р. — Ляхівці) Білогірського району Хмельницької області вперше згадується 1441 р. у грамоті литовського князя Казимира під назвою Ляхівці (тут селилися вихідці з Мазур, а місцеве населення їх осередки називали "ляхівськими дворами", звідси і така назва), незважаючи на те, що в околицях Білогір'я знайдено залишки трипільської культури (ІІІ тис. до н. е.), населення та курганний могильник бронзової доби (II тис. до н. е.), а також кілька поселень черняхівської культури.

Згідно грамоти литовського князя, Ляхівці перейшли у власність боярина Дениска Мукосійовича. 1520 р. поселення стало власністю королеви Бони, вона дала село у дар Дашку Каленковичу. У 1538 р. донька Каленковича виходить заміж за Якова Сенюту — таким чином Ляхівці надовго опинилися в руках цієї родини. 1563 р. відбулося велике повстання, що охопило всі села Ляховецького ключа. Потрібно сказати, що рід Сенютів опікувались Ляхівцями: "вибили" магдебурзьке право у 1583 р., розбудували ринкову площу з крамничками, заїжджим двором і майстернями, проводилися ярмарки та торги. Щодо віри: то з православ'я перейшли у кальвінізм, згодом — в католицизм, а потім стали протестантами.

Наприкінці XVI ст. — на поч. XVII ст. у Ляхівцях було зведено міцну дерев'яну фортецю на острові посеред ставу (землю для острова возили човнами полонені турки та татари, а на материк вели кілька перекидних мостів). 1612 р. у селі почали зводити католицький храм. Близько 1660 р. завершилося будівництво домініканського монастиря на кошти К. Сенюти (розпочате близько 1612 р.). З 1660 р. село переходить у руки Опалинських, згодом — Конецпольських. Не оминула село і національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницька: восени 1648 р. жителі Ляховець (і навколишніх сіл) захопили місцеву фортецю, знищили шляхту, а після бою з королівськими хоругвами вирушили назустріч військам Богдана Хмельницького, що зосереджувались у районі Пиляви.

У 1745 р. — 1752 р. (за часів князя Йосипа-Олександра Яблоновського) фортеця дещо поміняла своє призначення: стала мурованою та житловою (тут розмістилася резиденція князів Яблоновських). На замок декілька разів нападали місцеві селяни (1735 р., 1748 р.). Приблизно у 1880-тих роках на руїнах замку запрацювали винокурня та пивоварня (нині вже не працюють). Наприкінці ХІХ ст. село належало поміщикам Борисову та Колонно-Чесновській та все ще було торговим центром. Не оминули Ляхівці руйнівні та жахливі події світових війн... У 1960 р. Білогір'я отримало статус селища міського типу. Нині Білогір'я входить до списку історичних населених пунктів України.

Туризм, пам'ятки

Білогір'я туристичне — Троїцька церква (споруджена 1869 р. на кошти орендаря місцевих земель фон Галлера), величний костел св. Вікентія де Поля (первісний храм комплексу не зберігся, про багатство храму свідчить той факт, що у храмі налічувалось аж десять вівтарів) та руїни земляного замку.

Більш допитливим туристам вартує побачити Тихомльське городище з руїнами фортеці (мурована, ХІІ ст. — ХVІ ст.).

Natalka