Селище міського типу Підкамінь Львівської області розташоване на мальовничому узгір'ї, серед височин Волино-Подільського пограниччя, на південь від якого височіє пасмо Подільських Товтр, які в народі прозвали Медоборами. Територія Підкаменя вражає своїм мальовничим краєвидом: вкриті лісами пагорби і чарівний, магнетичний Камінь висотою 17м. і шириною 8-10м., який належить до унікальних пам'яток природи, знаходиться на високому узгір'ї на північно-східній околиці селища і вабить до себе подорожуючих. Від цього унікального творіння природи походить назва селища, яке розташоване "Під Каменем".
Поселення вперше згадується у писемних джерелах у 1441 р., де мова йде про існування у цьому місці монастиря. Селище Підкамінь овіяно романтичними легендами. За однією з них, могутній богатир приніс скелю з гір і поставив її на місці, де заснували фортецю для захисту від ворожих набігів. Ця версія має історичне підґрунтя, оскільки у княжі часи тут насправді знаходилося дерев'яне укріплення. Інша легенда засвідчує, що таємничі печери, розташовані неподалік від Каменя, у народних переказах пов'язані з опришками, а також – з іменем їхнього ватажка Олекси Довбуша.
Однак достеменно відомо, що історія селища стосується давнього монастиря, який тут існував ще у першій половині XІІІ ст. За переказами, містичний Камінь приваблював до себе монахів ще з часів далекого Середньовіччя, які використовували печери як підземний храм та келії, рятуючись від навали монголо-татар у 1240 р. За іншими свідченнями, монахи оселилися тут у 1234 р., а за деякими даними – ще у XІІ ст. Згідно з історичними джерелами, князь Данило Романович Галицький звів ряд оборонних споруд на важко доступних вершинах, до цієї системи також входила наскельна забудова у Підкамені. Пізніше цей монастир спалили татари у 1519 р., однак у XVІІ ст. – XVІІІ ст. його відбудував католицький орден монахів-домініканців, не дивлячись на те, що спорудженню обителі перешкоджала національно-визвольна війна українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (1648 р. – 1654 р.).
Спонсорами спорудження цієї обителі, у якій поєднуються стилі ренесансу, бароко та класицизму, вважаються магнатські роди шляхтичів Любомирських, Собєських, Потоцьких та Калиновських, у зв'язку з цим також варто згадати польського короля Яна ІІІ Собєського, який виділив кошти на побудову храмового склепіння. Будівництво споруд розпочалося із західного крила. Обитель була зведена у вигляді чотирикутника, з внутрішнім подвір'ям. Домініканський монастир-фортеця славився своєю бібліотекою та архівом, які згоріли у часи Першої світової війни, на основі цих джерел історик XІX ст. Садок Вінцентій Баронч, який був ченцем-домініканцем, написав низку історичних праць. До основних пам'яток монастирського комплексу належить тринефний цегляний римо-католицький костел, який був освячений у 1695 р. на честь Успіння Пресвятої Богородиці, Хреста Господнього, апостолів Петра і Павла та всіх святих.
Унікальною пам'яткою у обителі вважається висока корінфська колона із позолоченою скульптурою Богородиці з Дитятком, яка була виготовлена майстром Крістіаном Шобертом із Гданська. Після Другої світової війни і аж до часів незалежності України скульптура потемніла, однак після відновлення монастиря у 1997 р. скульптура Богородиці весь час прояснюється, набирає первісного яскраво-золотистого кольору, це явище неможливо пояснити з наукової точки зору.
Обитель сильно постраждала у період Першої та Другої світової війни, у 1946 р. тут була розташована тюрма, а з 50-тих років XX ст. – лікарня. На сьогодні монастир перебуває у розпорядженні греко-католицьких монахів згромадження студитів, однак у більшій частині колишніх його келій все ще розміщена лікарня для душевнохворих. Монастирський комплекс відноситься до пам'яток фортифікаційної архітектури XVІІІ ст. Його оборонні бастіони, утворюючи зовнішнє коло захисту, нагадували восьмикутну зірку. До складу комплексу цієї обителі входять також келії та окремо споруджена дзвіниця у бароковому стилі, для якої характерні три напівкруглі арки. Унікальна дзвіниця стінового типу вражає своїми розмірами, у верхній частині у товщі муру є ходи та стрільниці для рушниць.
Підсумовуючи матеріал, варто відзначити, що до найцінніших складових монастиря, які відносяться до пам'яток архітектури національного значення, належать: костел Успіння Пресвятої Богородиці (1464 р. – 1760 р.), келії (1612 р. – 1746 р.), оформлені у стилі бароко та класицизму, оборонні споруди: мури, башти і дзвіниця (1702 р.), унікальна корінфська колона зі скульптурою Богородиці (1719 р.) та мурована барокова каплиця-ротонда св. Параскеви П'ятниці (1739 р. – 1741 р., знаходиться окремо від монастирського комплексу, за 100 метрів на захід на схилі гори). При монастирі функціонує каплиця св. Яна Непомука (церква новомученика Миколи), тут також натрапляємо на втілення оригінальної інженерної думки – 100-метровий колодязь (XV ст. – XVІІІ ст.). Крім того, у селищі усіх вражає пам'ятка природи та археології Камінь, біля якого притулилися козацькі могили та хрести XVІІ ст. У селищі також розміщена каплиця св. Роха (1770 – 1772 р.) і каплиця св. ап. Юди Тадея (1788 р.), збудовані за типом базиліки, а також – придорожня каплиця св. Вінцента Феррера (XІX ст.).
Селище міського типу Підкамінь Бродівського району відзначається сприятливим для проживання кліматом, родючими ґрунтами, тут розташована унікальна пам'ятка природи – скелястий велетень, що розташований на високому узгір'ї і називається у народі Каменем. Навпроти нього, на пагорбі знаходиться монастир студитів "Походження Дерева Хреста Господнього", який відіграв велику роль в українській історії і належить до визначних пам'яток архітектури національного значення. Починаючи з 2007 р., щоліта у селищі проходить етнографічний фестиваль "Підкамінь", у рамках якого відбуваються спортивні розваги і концертна програма.
Andrij
.
.
