Літературно-меморіальний будинок-музей І. С. Нечуя-Левицького (с.м.т. Стеблів, Черкаська обл.): карта, опис

Літературно-меморіальний будинок-музей І.Нечуя-Левицького знаходиться у с.м.т. Стеблів Черкаської області, яке знаходиться на березі річки Рось. У сім'ї священика Семена Степановича Левицького 25 листопада 1838 р. народився один із найвидатніших всесвітньовідомих українських прозаїків Іван Нечуй-Левицький, саме тут, у Стеблеві і минуло його дитинство.

Надросся неодноразово привертало увагу місцевих і зарубіжних дослідників, адже його територія знаходиться на Українському кристалічному щиті, тому у долині річки Рось на поверхню виходять кристалічні породи незвичайної форми. Скажімо, у Стеблеві, по берегах річки бачимо групу мальовничих скель із рожево-червоного середньозернистого магматиту, такі скелі вважаються пам'ятками природи і охороняються державою. До них належать: скеля Нечуя-Левицького, скеля Адама Міцкевича і скеля "Бурлачка", які охороняються літературно-меморіальним музеєм І.Нечуя-Левицького; до пам'яток природи відносять також гранітну скелю "Сфінкс", що має висоту 15м.

Тисячі гостей з України, близького і далекого зарубіжжя щороку приїжджають сюди, щоб відвідати легендарний музей і залишити свій запис у книзі відгуків. Тут зустрічаються записи різними мовами, від таких знайомих, як українська і російська до бенгальської і навіть кампучійської. У музеї за весь час його існування побувало понад триста тисяч відвідувачів з усіх куточків світу. В етнографічному нарисі "Українські гумористи і штукарі" І. Нечуй-Левицький конкретизував місцезнаходження батьківського будинку, що стояв у селищі на пагорбі, навпроти церкви. У Стеблеві проживали родини Джериків, Корчаків (які були прототипами повісті "Микола Джеря"), а також – Кайдаші, Балаші, Довбиші (прообрази у повісті "Кайдашева сім'я"). Зображення хати Левицьких бачимо на листівці "Стеблів. Вид на село № 1", тут їхню оселю видно трохи праворуч від центральної частини знімка.

У 1852 р. у Стеблеві спорудили Преображенську церкву, оскільки батько І. Нечуя-Левицького, який був священиком, отримав тут прихід, саме в цей час він і вирішив спорудити будинок, у який переселилася його сім'я. Хоча новий будинок не був приватною власністю Нечуй-Левицьких, а належав церковно-парафіальній громаді, вони тут проживали півстоліття. Батько письменника помер у 1872 р. І. Нечуй-Левицький після смерті свого батька-священика не поривав зв'язків з родиною, навідувався до свого отчого дому влітку кожного року. Про повагу до сакральної літератури свідчить той факт, що Іван Нечуй-Левицький у співавторстві з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Пулюєм був одним із перекладачів першого повного видання Біблії сучасною українською мовою, яке побачило світ у Відні 1903 р.

У 1966 р. відновили будинок Левицьких, а у 1967 р. створили літературно-меморіальний музей І. Нечуя-Левицького. За ухвалою ЮНЕСКО прогресивна громадськість світу відсвяткувала у 1968 р. 130 років від дня народження видатного письменника, а також 50 років від часу його смерті, на садибі цього музею відкрили пам'ятник І.Нечую-Левицькому, який виконала скульптор Галина Кальченко. У 1988 р., коли відзначали 150-ти річчя з дня народження І. Нечуя-Левицького, будинок-музей був капітально відремонтований, а у п'яти його залах розмістили одну з найкращих експозицій літературно-меморіальних музеїв України за науковою концепцією засновника музею Сергія Хавруся та київських художників Євгена і Любові Шатілових.

Експонатами музею є старовинний настінний годинник, що має круглий дерев'яний циферблат і подовгастий маятник з латуні. Як свідчили сучасники письменника, цей годинник залишився від школи, яку організував батько І. Нечуя-Левицького для дітей кріпаків. У кімнаті знаходиться розкладений стіл з різьбленими ніжками, накритий домотканою скатертиною. Саме за цим столом за сніданком, обідом та вечерею збиралася уся родина Левицьких. У цьому ж приміщенні знаходиться дерев'яний диван та крісла з високими спинками, що оздоблені ажурною різьбою, а також – настінне широке дзеркало. У музеї частково відтворили батьківську бібліотеку, книги якої перечитував майбутній письменник. Тут також розміщено один з його перших фотопортретів і сімейні альбоми, на одному з яких проглядаються застібки з латуні, якраз в цьому альбомі бачимо фотокартки рідних та знайомих письменника. У меморіальній кімнаті на столі, у срібній рамці стоїть фотопортрет І. Нечуя-Левицького, що його він подарував своєму братові Амвросію, який також, як і їхній батько, був священиком.

У будинку-музеї розміщено багато художніх полотен, адже за свідченням самого І. Нечуя-Левицького у його етнографічному нарисі "Українські гумористи та штукарі", його батько Семен Степанович і мати Ганна Лук'янівна дуже любили мистецтво живопису. Тому у музеї виставлені картини з побуту міщан і селян другої половини XІX ст., серед яких особливо вирізняється "Стеблівська Свято-Преображенська церква" митця І.Шакера.

Основним символом, що свідчив про літературне визнання І. Нечуя-Левицького як визначного класика української літератури став срібний вінок, який подарували письменнику на честь його 35-річної літературної діяльності вдячні артисти українського театру Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський та Панас Саксаганський, адже поруч з Тарасом Шевченком та Іваном Котляревським, Іван Нечуй-Левицький підніс українське слово на високий щабель. Оригінальний вінок разом з іншими подарунками (срібний чорнильний прилад і портрет Тараса Шевченка у срібній оправі) тривалий час зберігав у себе академік Олександр Богомолець. У 1967 р. за ухвалою ЮНЕСКО, коли письменник став міжнародним ювіляром, Міністерство культури УРСР прийняло рішення, згідно з яким срібний вінок разом з іншими срібними речами було передано літературно-меморіальному музею у Стеблеві, що на Черкащині. Сучасний Стеблів вважається туристичним селищем, яке включено до екскурсійних маршрутів не лише обласного, але також і всеукраїнського значення.

Тепер згідно з постановою Кабміну України будинок-музей І. Нечуя-Левицького входить до складу Корсунь-Шевченківського історико-культурного заповідника, музей також вважається пам'яткою української історії та архітектури і охороняється державою.

Andrij