Катедральний (Латинський) костел Успіння Богородиці (м.Львів): карта, фото, опис

Крім імпозантного комплексу ставропігійських будівель, в мурах Казимирового Львова знайшлась ціла низка латинських костелів та монастирів, з яких на перше місце, як за своєю старовиною, так і мистецькою цінністю (не кажучи вже про перше місце в ієрархії костелів) виступає Латинська катедра Успіння Пресвятої Богородиці. Наріжний камінь під неї мав закласти ще король Казимир у 1350 році, але сама побудова костелу почалася аж наприкінці XIV століття і протривала до 1493 року під проводом німецьких архітекторів Петра Штохера, Йоахима Грома та Амброзія Рабіша. Собор був закладений як монументальна споруда і до сьогодні насправді залишається тільки недокінченим фрагментом, доказом чого є хоча би той факт, що пресбітерій тут довший від головної нави, яка мала мати шість склепінь замість наявних трьох. Під час великої пожежі Львова 1572 року постраждали покрівлі і склепіння собору, який нашвидку було зремонтовано і вже в другій половині XVIII століття, за архієпископа Сераковского відреставровано цілковито, при чому готичний характер поступився панівному тоді модернізмові бароко-рококо.

Латинська катедра, попри свою зовнішню відшліфованість – єдина у Львові пам'ятка готичного стилю. Про це свідчить насамперед її фундамент, далі зведення з гостролукими вікнами, готичними філярами та склепіннями, які тут збереглися ще перед масштабними реставраціями Сєраковського. Останній почав свою "реформу" з усування цілої низки каплиць і капличок, якими за століття обріс корпус катедри і які перекрили її архітектоніку. Серед інших Сєраковський знищив славну каплицю Домагаличів, якою так дорожило львівське міщанство, залишивши з неї тільки ікону Богородиці на зовнішній стіні пресбітерія та фресковий портрет фундатора Войтіха Домагаліча, які донині можна бачити з боку Галицької вулиці.

На щастя, збереглася прекрасна каплиця Боїмів та кам'яна скульптура Божого гробу, що нині стоїть біля лівого входу до костелу, а колись була одним з численних надгробків кладовища, яке оточувало костел.

Прикраси у стилі рококо, які завершують прекрасний шолом високої, 64 метри заввишки вежі з вазами, створив архітектор Петро Полейовський, якому допомагали в роботі лише місцеві сили. Реставрація Сєраковского не обмежилась зовнішніми стінами костелу, а й всередині нього зробила справжнє спустошення. Насамперед було усунуто ряд вівтарів, з яких один опинився в церкві в Дунаєві, забрано мармурові надгробки, статуї, інскрипції і навіть обрубано каркаси склепінь, які після обшиття шалівкою були покриті бароковими розписами. Аж наприкінці XIX століття повернено готичний характер пресбітерію, відкрито склепіння, а стіни покрито псевдоготичною тапетою.

Із цікавіших пам'яток внутрішньої частини катедри згадаємо розписи на склепіннях і стінах кисті одного з перших академічних малярів Львова Станіслава Строїнського, 29 вівтарних картин руки Йосифа Хойницького, який був учнем і зятем Строїнського, кілька надгробків, найстаріші з яких походять з XVI століття, вівтарі та сповідальниці у стилі рококо, кований залізний амвон, виготовлений львівським майстром Захом в 1802 році, дубовий крилос з XVII століття та органи, зроблені у Львові в 1802 році. Глянувши на горизонтальний план катедри, побачимо, що якщо його стильове готичне ядро складають притвор, на який спирається масивний підмурок двох веж, майже квадратна головна нава, поділена чотирма колонами на дев'ять частин, та видовжений пресбітерій, що закінчується гранчастою абсидою, то наву попарно оточують дванадцять більших і менших каплиць. При вході в костел справа бачимо каплицю Милосердного Ісуса з іконами Дембіцького, Піча, Криціньского та скульптурами Дигаса, каплицю Богородиці Ченстоховської з мармуровим надгробком коменданта львівської фортеці Петра Гродзіцького († 1645 р.), каплицю Розп'яття з куполом і світильником і стилі рококо, пам'ятниками архієпископу Сєраковському 1784 року і архієпископу Ф. Кіцкому 1796 року, пропам'ятною таблицею архієпископу Андрію Анквічу, каплицю Замойських з надгробними плитами єпископа Піравського, Яна Замойського († 1614 р.) та Яна Тарновского (1669 р.), каплицю Бучацьких з крицевими пам'ятниками Миколи Гербурта з XVI століття та Станіслава Жолкевского, батька коронного гетьмана.

З цієї каплиці переходимо до так званої Більшої Захристії з хрестовим склепінням, опертим на центральну колону. Гарний тут так званий Запаловський вівтар, ренесансний з портретом-іконою фундатора. Багато портретів єпископів, крилошан, королів та добродіїв катедри. Над меншою захристією є катедральна скарбниця зі старовинними апаратами та богослужебними книгами.

З каплиць по ліву сторону згадаємо каплицю Святих Тайн з фресками Строїнського, бароковим вівтарем та пам'ятниками Миколі Кросновському († 1723 р.) і архієпископу Вєржхлейовскому († 1884 р.) та каплицю Богородиці, що колись належала "Братству Літератів", з цікавим образом св. Антонія кисті А. Рейхана. Одначе, найбільш величавою і багатою на пам'ятки львівського мистецтва є славна Каплиця Кампіанів, що походить з XVI століття (читайте окрему статтю). Головний вівтар катедри у стилі рококо зберігає один з нечисленних пам'яток цехового львівського малярства – ікону Богородиці 1598 року кисті Йосифа Вольфовича.

Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, друкарня оо. Василіян, 1925.

Нині латинський катедральний собор (або ж Архикафедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії) - головний храм Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви у Львові. Собор розташований у самому центрі міста, поруч із площею Ринок, неподалік від єзуїтського костелу св.Петра і Павла, пам'ятників Тарасу Шевченку та Адаму Міцкевичу.

Опрацювала: Катерина Судин

Приблизно в 1360 році поряд з площею Ринок закладено Кафедральний (Латинський) собор за планом архітектора Петра Штехера. Будівництво собору розтягнулося на довгий час, і лише в 1479—1481 роках його закінчили вроцлавські будівничі Йоахім Гром і Амбросій Рабіш. Це тринавовий з видовженою вівтарною частиною костьол суворих і простих готичних форм, а водночас монументальних і величавих; на них відсутні декоративні оздоби, характерні для європейської готики. Своєрідною прикрасою храму служить ряд контрфорсів, якими підперті стіни пресбітеріуму. В стінах, звільнених від тягаря нервюрного-склепіння, перекладеного на контрфорси, високі стрільчасті вікна, покриті вітражами. Ця вівтарна частина костьолу залишилась майже незмінною до нашого часу.

Основна ж маса храму була піддана корінним змінам в пізніші часи. Великої шкоди зазнав костьол під час пожежі 1527 року — завалилося склепіння. Але ще більших втрат завдали йому реставраційно-конструктивні роботи в 1760—-1780 роках: готичні форми було замінено бароковими, перероблений вхід, монументально строгих форм вежа увінчалась бароковим завершенням, і висота її досягала 65 метрів. Було знесено чимало каплиць, що оточували храм, а з ними безповоротно загинуло їх оздоблення — твори мистецтва. Залишились тільки дві каплиці — Камп'янів і Боїмів, а також слід від третьої, що колись щільно притулялась до апсидного простінку вівтарної частини, — овальний портрет з зображенням купця Яна Домагаліча та рельєф, на якому представлена численна родина Домагалічів.

Тоді ж інтер'єр костелу був розмальований відомим художником-монументалістом С. Строїнським, а вівтарі прикрашені чудовими дерев'яними скульптурами, виконаними львівськими різьбарями М. Полейовським та Я. Овідзьким. В храмі зберігаються пам'ятники меморіальної скульптури XVI століття: коменданту міста Миколі Гербурту, створений у 1555 році нюрнберзьким майстром Панкратієм Лабенвольфом, а також скульптури багатих міщан С. Ганля та Б. Бзовського.

Овсійчук В. Архітектурні пам'ятки Львова. – Львів, "Каменяр", 1968

Kate