Костел Успіння Діви Марії (селище Скала-Подільська, Тернопільська обл.): карта, фото, опис

Костел Успіння Діви Марії у селищі Скала-Подільська Тернопільської області відзначається вельми поважним віком – він був збудований на початку 18 століття у готичному стилі. Але цікавий факт полягає у тому, що власне серед схожих за стилем храмів цей – один з "наймолодших". Могутній, суворий, оборонний костел нагадує такі святині, як як: фарний костел Різдва Богородиці (1620 р., Бережани), костел св. Антонія (XV ст., руїни, Залізці), костел Успіння Богородиці (1590 р., Язловець), костел Пресвятої Трійці (1632 р., руїни, Меджибіж) та ще кілька інших. Як бачимо, усі вони орієнтовно на століття старші. Тут слід зазначити, що деякі дослідники не згодні з "загальноприйнятим" датуванням і вважають костел у Скалі також старішим ще на 100 років.

Згідно з історичними даними, ще у XV ст. у цій місцевості засновано парафію та збудовано дерев'яний костел, який був пізніше зруйнований турецькими загарбниками. У 1719 році стараннями старости Валентина Мєжеєвського заклали нині існуючий мурований храм, який завершили та освятили у 1724 році. На зламі 18-19 століть Скала перейшла зі складу Кам'янецької архідієцезії до Львівської архідієцезії (Язловецький деканат). Станом на 1885 рік тут було біля 3 тисяч католиків під проводом о. Анатолія Анджейовського, а парафія охоплювала біля навколишніх 20 сіл. Зокрема, сюди входили села Лосяч і Турильче, відомі своїми прекрасними храмами. У 1903 році громаду очолював о.Йосип Сайонца, під його опікою було 4 тисячі вірних.

До I світової війни парафія, під керівництвом того ж о.Сайонци, значно зменшилась, адже частина сіл вийшла з її складу. Після війни адміністратором став о. Степан Бірецький, у підпорядкуванні Борщівському деканату, а у складі парафії залишились такі села (деякі із них отримали власні храми, споруджені у 1930 роках): Бережанка, Бурдяківці, Гуштин (костел не зберігся), Гуштинка, Збриж (нині відомий руїнами замку), Іванків, Трійця та Цигани. У 1937 році велике село Цигани зі своїм костелом (1900 року) вийшло з підпорядкування Скали. Перед приходом радянської влади у 1939 році парафія знову нараховувала біля 2 тисяч вірян. [1].

Споруда – класична базиліка з невеликим трансептом, прорізана кількома вертикальними арковими вікнами. Вівтар і рамена трансепта мають однакові гранчасті завершення. Дах високий, двосхилий, а на торцях – багатогранний пірамідальний, повторює форму стін. Первісний силует споруди відрізнявся від того, що ми бачимо зараз. Замість високого шпилю стояла низька, приземкувата башта з шатровим дахом, схожа, наприклад, на костел у Біще. Натомість над перехрестям була доволі велика вежечка-сигнатурка, такої ж висоти, як і головна вежа.

Лише у 1900 році до сакральної споруди було надбудовано високу вежу із годинником, котру ми бачимо і нині. У 1922 році у храмі знову здійснювалися реставраційні роботи, а у 1924 році – його повторно освятили. Головний об'єм споруди і нижні яруси вежі не несуть жодного декору, окрім простого порталу з погано збереженими гербами власників та таблички, вмонтованої до 100-ліття із дня народження Адама Міцкевича. Лише верхівка вежі з фасками на кутах, вигадливим багатогранним дахом з заломами, годинником та височезним шпилем з хрестом урізноманітнює та робить вишуканішим суворий силует храму.

Інтер'єр храму також дуже простий, аскетичний та суворий. Практично відсутні розписи та ліплення. Незвичний вигляд зсередини на хори, адже вони зроблені не по ширині нави, а значно вужчі, повністю вписані в план вежі. Нагору ведуть стрімкі, вузькі гвинтові сходи з кам'яними сходинками, заховані у півкруглій прибудові між вежею та навою. За наказом радянської влади, після закінчення Другої світової війни храм було зачинено. Мури та вежі навколо зруйнували, а самому костелу відносно "пощастило" – його, як і повсюдно, намагались пристосувати то під одну, то під іншу господарську споруду, склад, магазин і навіть електростанцію – і так тривало аж до кінця 80-х років. Від вібрації генераторів, встановлених у храмі, навіть обвалився шпиль на башті.

І лише 20 жовтня 1991 року, вже за часів незалежності України, тут знову була урочисто звершена перша по багатьох роках перерви Свята Меса. У січні 1992 року споруду повторно освятили на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Не пізніше 1994 року костел було відновлено, на той час він ще був повністю вкритий керамічною дахівкою. У 2006 році тут знову відбувалися реставраційні роботи, під час яких навколо храму відновили кам'яну огорожу з кутовими маленькими башточками. "Родзинка" храму – годинник з циферблатом на 4 сторони світу – діє! Однак, він новий, старий механізм не підлягав відновленню. Відомо, що храм у наш час обслуговують дієцезіальні священики з парафії св. Антонія, яка знаходиться у селі Лосяч. При бажанні оглянути інтер'єр бажано навідатись сюди з зранку у неділю чи святкові дні.

Станом на 2017 рік костел перебуває назагал у доброму стані. Однак, реставраційні роботи, проведені тут, викликають певні зауваження. Зокрема, тиньк у вигляді бетонної "шуби", пластмасовий дашок над входом чи двері храму, котрі виглядають аж надто сучасно. Та все ж основний дисонуючий елемент – це дах нави з металодахівки. Він різко контрастує з дахом вежі, де ще збереглася ориґінальна керамічна світло-помаранчева дахівка. Як бачимо на давніших фото, ще у 2000-х роках весь дах був вкритий керамічним покриттям, і це значно покращувало сприйняття. Тут треба бути реалістом і розуміти, що римо-католицька громада містечка зовсім не численна, і для неї зібрати кошти на професійну реставрацію такого великого храму є нетривіальною задачею. А перед приходом радянської влади у 1939 році чисельність громади, як вже згадувалось вище, складала біля 2000 вірних!

Оборонні споруди (власне так вони названі у переліку пам'яток архітектури) костелу являють на сьогодні собою мур висотою близько 2м, що оперізує храм неправильним багатокутником, обмежуючи ділянку площею близько 20а. Станом на 2017 рік мур наявний із двох боків – західного (від вулиці) та південного (у напрямку від центру містечка). Там же міститься і в'їзна брама. Із східного боку, позаду вівтаря, знаходиться довга одноповерхова господарська споруда, а от із півночі можна розгледіти фраґменти старого, автентичного муру. Центральний вхід до костелу не має брами – у огорожі є проміжок, а кінці її з'єднані з кутами дзвіниці декоративними арками, через котрі можна зайти на територію. По кутках містяться три вежечки-каплиці висотою близько 3 метрів та 2 метрів у діаметрі. Станом на 2017 рік вони були ще не закінчені і використовувались для складування будматеріалів. Інших артефактів на території храму не помітно.

Костел Внебовзяття Діви Марії у Скалі над Збручем (Чортківський район) нині є діючим храмом, відноситься до римо-католицької дієцезії та належить до пам'яток архітектури місцевого значення. Храм знаходиться напівдорозі між старим центром з одного боку і церквою св. Миколая та замком з іншого, при головній вулиці містечка. Хоч він і не затиснутий забудовою, та велика висота вежі, рельєф місцевості і огорожа роблять фотографування доволі нетривіальною справою ;-) Спробуйте – і переконаєтесь!

Джерела:
1. Єпископ Мар'ян Бучек, Ігор Сідельник. Львівська архідієцезія латинського обряду. Парафії, костели та каплиці. Львів, 2006

Andrij