С.м.т. Скала-Подільська: карта вулиць, фото, опис

Історія

Селище міського типу Тернопільської області Скала-Подільська розкинулось на західному березі Збруча. Поблизу археологами було знайдено сліди культур фракійського гальштату та давньоруської. Під 1210 роком вперше писемно згадується про місто Скала-над-Збручем. Із першої половини ХІV ст. поселення стає доволі відомим і нерідко згадується у літописах. На той час воно було захищене від ворогів замком, щоправда ще дерев'яним.

Часті напади татар спричинили значні пошкодження замку та і міста вцілому. У 1360-1370 роках замок було відновлено і укріплено завдяки князям Коріатовичам. З 1395 року Скала перейшла під владу Литви, згодом – до Польського королівства і у 1443 році місто отримало магдебурзьке право. З 1515 року кам'янецький староста Станіслав Лянцкоронський став новим володарем замку. І знову ж таки часті напади турків та татар, які супроводжувалися великими пожежами, призвели до того, що місто та замок були спалені дощенту (1516 р.).

Через кілька років розпочалися ремонт та перебудова фортеці у виді мурованого замку бастіонного типу (відбудований замок зміцнили мурами). З 1518 року у Скалі щотижня проводилися торги та щороку – ярмарок, а саме місто стало центром Скальського староства. Протягом першої половини XVI ст. татари декілька разів руйнували замок, а волохи у 1538 році знищили його цілком. Проте у середині XVI ст. замок знову відбудували, а дитинець значно розширили. У 1620 році турки знову спалили багато будинків та пошкодили замок.

Не обійшли місто стороною події національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Замок знову був сильно пошкоджений у 1657 р., а через 15 років під час нападу татар знищений вщент (після цього замок довго не відбудовувався). І лише близько середини XVIII ст. тодішній староста Скали Адам Тарло здійснив відбудову стін та вежі (у замку створили пишний палац з великими підземеллями, однак у літописі за 1765 р. є згадка, що "...через кілька років після закінчення реставрації палац спалено вогнем блискавки і зараз він стоїть пустий, а особливо знищено бічні прибудови").

У 1770 р. мешканці міста зазнали страшної епідемії чуми. З 1785 р. Скала Подільська стала заштатним містечком. Майже 150 років Скала була прикордонним містом на межі спершу Австро-Угорської та Російської імперій, а згодом – Польщі та Радянського Союзу. Тут були усі атрибути прикордоння – застава, процвітала контрабанда і відповідно заходи боротьби з нею. А у 1920-30 роках через Збруч намагались таємно переправитись численні підпільники: українці – на територію УРСР з метою орґанізації збройних повстань, розширення мережі ОУН, а більшовики – на територію Речі Посполитої і далі у Європу для поширення комуністичних ідей та своєї пропагандистської літератури. У 1932-33 роках втікачі від голоду намагались врятуватись на Західній Україні, декому це вдавалося, однак, на жаль, далеко не всім...

Не оминули містечко події світових війн. Розкішна резиденція Голуховських була розграбована і знищена. Протягом липня 1941 р. – квітня 1944 р. Скала була окупована німецько-фашистськими військами. Після першого у 1939 році та повторного у 1944 році приходу радянської влади Скала на деякий час стала центром району і була перейменована на "Подільська". У ті роки містечко зажило сумної слави як місце масового знищення національно-свідомих українців, інтелігенції, повстанців. Храми вціліли, однак усі були більшою чи меншою мірою пошкоджені. Найменш "пощастило" родинній каплиці Голуховських, від котрої нині бачимо лише руїни.

Як типове галицьке містечко, багато століть Скала була мультинаціональною. Біля половини жителів становили євреї, які мали тут до 10 синагог та молитовних будинків, решту – україці та поляки у співмірних кількостях. Практично вся єврейська громада була знищена фашистами у роки Другої Світової війни. Поляки протягом 1940-их років теж у більшості виїхали або були примусово виселені до Польщі.

Натомість у Скалу прибули нові мешканці зі сходу – вчителі, інженери, аграрії, партійні функціонери, численні військові та представники спецслужб. В радянські часи набула розмаху потужна "індустріалізація". У невеликому містечку діяли відразу кілька заводів та комбінатів, радгосп, а також великий кар'єр. Скала була доволі "закритим" населеним пунктом, оскільки тут концентрувались військові частини, у тому числі – стратегічні ракетні війська.

У кінці 19 століття тут проклали залізницю (це була кінцева станція вітки) та збудували вокзал. Зараз пасажирське залізничне сполучення у Скалі відсутнє, однак курсують численні маршрутні автобуси. У 1956 році скала була оголошена селищем міського типу і має цей статус до сьогодні. А от район був ліквідований у 1959 році і внаслідок укрупнення селище увійшло до складу Борщівського району. У ході процесу децентралізації (2015-2020 роки) на Тернопільщині залишилось усього три райони. Скала стала центром об'єднаної територіальної громади у складі Чортківського району. До складу громади увійшли 14 сіл, які є справжньою скарбницею пам'яток старовини та казкової подільської природи. Нині Скала-Подільська занесена до списку історичних населених місць України.

Якщо вас цікавить власне історія містечка – неодмінно ознайомтесь також із сторінкою про замок, вона органічно доповнює і розширює наведену тут інформацію. Також цікаві, а часто сумні, моменти з історії висвітлені на інших сторінках, що присвячені тутешнім пам'яткам.

Туризм, пам'ятки

Скала-Подільська туристична – Скала-Подільський замок (оборонна споруда, пам'ятка архітектури національного значення, збереглися руїни башт, порохової вежі, оборонних мурів і палацу з кам'яним орнаментом навколо вікон та дверей), Скала-Подільський парк (пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, це колишній маєток Голуховських з численними вцілілими спорудами, та на жаль, головний палац не зберігся.), римо-католицький костел Успіння Божої Матері (1719 р., мурований), церква Успіння Пресвятої Богородиці (1917 р., мурована), капличка, фігура Ісуса Христа (2002 р.), пам'ятник Богдану Хмельницькому (1954 р.), пам'ятник жертвам сталінських репресій (1996 р.), насипана символічна могила УСС (1990 р.), пам'ятні хрести на честь Незалежності України (1992 р.) та скасування панщини (реставровано 1999 р.), меморіальні таблиці на честь М. Барана (1987 р.), Б. Павлюка, М. Скала-Старицького (1995 р.). Надзвичайно цікавими є й некрополі – християнський цвинтар у південно-східній частині поселення та єврейський кіркут – на схід від старого центру.

Старий центр містечка представлений, орієнтовно, сотнею будинків: від багатоквартирних кам'яниць – і до маленьких єврейських будиночків, крамничок та приватних вілл. На жаль, дев'яносто відсотків цих споруд перебувають у поганому або критичному стані, пошкодженні численними перебудовами, добудовами та "осучасненнями". Навколо ж центру на 500-1000м на всі боки простягається приватна забудова, в якій панує вже радше сільський, ніж міський уклад життя. Туристи, які бажають зупинитися тут на довше, зможуть заночувати у сучасному готелі "Тридев'яте царство", там же можна і смачно попоїсти. У парку діє турбаза "Збруч", але вона спеціалізується перш за все на літньому відпочинку і оздоровленні школярів.

У 1976 році у центрі селища була споруджена нова велика середня школа, яка і сьогодні є центральною у громаді. Силами місцевих ентузіастів – Євгена Шпака та Оксани Ундерко, був заснований невеликий історико-краєзнавчий музей, який із 2014 року діяв у приміщенні школи. У містечку зберігся старовинний народний дім (читальня "Просвіти", кін. 19 ст.) з цікавою архітектурою, який за радянських часів служив кінотеатром, а згодом ніяк не використовувався і добре надавався для обладнання повноцінного музею. Попри відсутність коштів та підтримки з боку влади цей план все ж був реалізований у 2021 році, і музей почав діяти у новому приміщенні. Також привертає увагу польський народний дім, він є головним будинком культури громади.

Цікавими будуть екскурсії по містах та селах Борщівщини, зокрема, туристи зможуть побачити давні оборонні замки (Кривче, Висічка, Озеряни, Кудринці та Окопи); відвідати старовинні храми (Більче-Золоте, Кривче, Озеряни, Лосяч, Борщів, Окопи, Збручанське) та печери (навколо Борщева, вони є одними з найдовших у Європі та світі); прогулятись парками (Борщів, Гермаківка); оглянути палац (Дзвенигород); побувати у дерев'яних церквах (Іване-Пусте, Сапогів); торкнутися величезної каменюки - мегаліту (Монастирок, такий собі "український" Стоунхедж, хоча в народі його нарекли "Каменем Довбуша")... Усі ці місця легко знайти на відповідних сторінках нашого сайту. Отож, захопливої Вам подорожі!

Natalka