Фортеця Святої Трійці у cелі Окопи Борщівського району Тернопільської області була збудована за розпорядженням великого коронного гетьмана Станіслава Яна Яблоновського у 1692 р. на скелястому півострові у міжріччі Дністра і Збруча. Якраз з цієї місцини було добре видно Жванецьку і Хотинську фортеці. Проект було розроблено відомим нідерландським архітектором і інженером Тільманом ван Гамереном, який переважно працював у Речі Посполитій.
Село Окопи знаходиться на крайньому півдні Борщівського району Тернопільської області (лише кілька сіл, зокрема Трубчин та Дністрове, лежать південніше і, водночас, Окопи – це і найсхідніше село області – ось така цікава географія), майже на межі Хмельницької і Чернівецької областей, власне сама його назва походить від збудованої тут наприкінці XVІІ ст. фортеці. За народними переказами, цю твердиню встановили усього лише за шість тижнів тяжкої, непосильної праці. (Очевидно, ідеться про те, що вже за зовсім короткий проміжок часу твердиня мала змогу оборонятися. А постійні добудови і перебудови тривали тут протягом всього часу функціонування укріплення). У березні 1692 р. коронний гетьман Ян Станіслав Яблоновський персонально заклав перший камінь у будівництво. Ще через рік, у 1693 р. на території фортеці звели костел Святої Трійці у бароковому стилі, який знаходиться тут і до сьогодні.
Старовинний план фортеці. Не можете нічого зрозуміти? І не дивно, адже північ і південь тут поміняли місцями :)
Фортецю називали "Окопи Гори Святої Трійці, або блокада Кам'янця", оскільки її будівництво здійснили з метою постійної блокади турецького гарнізону у м. Кам'янці. Гарнізон протистояв турецьким загонам, котрі висувались із Кам'янця та Хотина, а також частково блокував постачання вказаних міст. Фортифікаційне значення споруди полягало у тому, щоб у перспективі мати змогу відвоювати від турків-загарбників столицю Поділля – місто Кам'янець і повернути його до складу Речі Посполитої. Укріплення мало форми неправильного чотирикутника, який складався з двох ліній багатокутних бастіонних земляних валів, що перетинали перешийок у найвужчому місці між течіями річок Дністра і Збруча. На валах були розміщені брами, які збудували з вапняку та пісковику. Відстань між брамами, які збереглися і до сьогодні, становить 480м., крім того, вони отримали назви за напрямами: східна – це Кам'янецька брама, а західна – Львівська.
Ці брами – прямокутні у плані башти, причому Львівська – майже квадратна, а Кам'янецька – більш витягнута. Обидві башти – двох'ярусні, у кожному першому ярусі було влаштовано наскрізні аркові проїзди, а у кожному другому – бійниці. З півночі, а особливо – з півдня твердиня мала неабиякий природний захист, адже борти долин вищезгаданих річок тут дуже стрімкі, подекуди це навіть урвища. Проте в обох цих урвищах є проходи-узвози, прохідні не лише для піхоти, але й для коней, про що пише гетьман Яблоновський у своїх листах до короля. Це давало легкий і в той же час безпечний доступ до води, а також запасні виходи для евакуації з фортеці водяним шляхом. Ці узвози існують і нині і є гарним місцем для прогулянок.
Поляки з роками все ж таки досягли своєї мети, оскільки турецький гарнізон Кам'янця завдяки фортеці Святої Трійці був майже всім відрізаний від продуктового постачання зі сторони Хотина. Захисники фортеці постійно грабували турецькі вози з їжею та зброєю, регулярно здійснюючи напади. Маючи очевидну перевагу у швидкості та мобільності, вони відвойовували численну здобич: одного разу у полон захопили турків з екзотичною на той час кавою, а у 1694 р. – мало не викрали самого турецького пашу (генерала). Турки змушені були шукати обхідні, безпечніші шляхи, що було непросто, адже ж Поділля, як відомо, порізане численними каньйоноподібними річковими долинами. Через значні труднощі у постачанні продуктів для турецького гарнізону, та як наслідок підписаного з турками Карловицького миру, у 1699 р. Кам'янець був відвойований і знову увійшов до складу Речі Посполитої. У 1700 році король польський Август II надав Окопам грамоту Маґдебургського права – статус містечка. Та фортеця на той час вже втратила своє стратегічне значення, бажаючих поселитись тут, не зважаючи на преференції, було небагато, тому у статусі містечка Окопи не досягли практично нічого. Знову укріплення почало готуватись до оборони у 1711 році, коли Польській державі загрожував напад з боку об'єднаних турецько-шведських військ.
Через пів століття, у 1769-1770 роках в Окопах знову розігрались криваві військові баталії. Фортеця стала одним з опорних пунктів повстанців Барської Конфедерації. Керував обороною проти військ Російської Імперії знаменитий воєначальник (згодом генерал армії США) Казимир Пуласький з братами. На згадку про ті події одна з веж, яка у вигляді руїн і нині височить над урвищем Збруча, отримала назва "Башта Пуласького". Росіяни, маючи значну перевагу, здобули фортецю, перебивши багато захисників, які були поховані у крипті місцевого костелу, а згодом – на цвинтарі. Однак самому К. Пулаському з двома сотнями інших оборонців вночі вдалося прорватися з оточення, згодом він через Туреччину емігрував на захід. (Доречі, на відміну від брам, котрі затиснуті зараз між сільською забудовою, від цієї останньої башти розкривається величний, панорамний краєвид. Тож неодмінно виділіть 10-15 хвилин, щоб відвідати це місце. Точне розташування башти є на мапі (див. нижче на сторінці). Таким чином, з роками фортеця Святої Трійці не втратила цілком свого оборонного значення, оскільки аж до початку XІX ст. залишалася форпостом на кордоні з Османською імперією.
Проте, у 1772 р. територія Галичини увійшла до складу австрійської імперії Габсбургів, тож невдовзі нова адміністрація наказала знести частину валів укріплення. У XІX ст. тут знаходилася митниця, а у минулому столітті, до початку Другої світової війни в Окопах була розташована прикордонна польська застава. У 1915 р. влада царської Росії намагалася у цій місцевості збудувати залізничну колію у напрямку до районного центру, хоча цей план не вдалося їй втілити у життя, однак під час проведення початкових робіт частина валів укріплення знову була зруйнована.
У 1870 роках відбулася перша спроба реставрації твердині, котра до того часу сильно занепала. Та основні роботи були проведені Польським товариством шанувальників старожитностей у 1905 році. Провідну роль відіграв тут граф Мечислав Дунін-Борковський, дідич із недалекої Мельниці-Подільскої, який на той час був уже в поважному віці (понад 70 років). (А от пам'ять про нього самого збереглася значно гірше: від маєтку не залишилось майже нічого і лише самотня розграбована поховальна каплиця височить зараз на цвинтарі селища). Надбрамні вежі були законсервовані, а на їх фасадах вміщені таблиці з чорного мармуру з польськими надписами, які щасливо збереглись до сьогоднішнього дня. У перекладі, напис на одній із таблиць гласить: "Твердиня, названа Окопами Святої Трійці, збудована проти турків Станіславом Яном Яблоновським, великим гетьманом коронним, за панування короля Яна III у 1692 році. Будовою керував Мартин Катський, генерал артилерії коронної". Напис іншої таблиці: "Брами цієї древньої твердині, названої "Окопами Святої Трійці", відреставровано коштом краю та старанням реставраторів старовинних пам'яток і графа Мечислава Дунін-Борковського, голови (президента) Борщівської повітової ради, у 1905 році". Дві менші таблички містять написи "Брама Львівська" та "Брама Кам'янецька".
Таким чином, нині від колишньої фортеці збереглися лише фрагменти земляних валів і ровів, спостережна вежа над Збручем і в'їзні ворота. Тутешня легенда розповідає, що на початку 20 століття місцевий юнак, змайструвавши собі крила, намагався стартувати з башти Пуласького і перелетіти Збруч на російський бік. Проте бідолаха розбився, впавши на острівець посеред річки. Чи це правда, чи ні - хто-зна. Дорога через село, котра надто широка для вузьких брам, оминає їх тепер збоку, проте по суті башти стоять на лінії дороги, тож їдучи автомобілем в умовах обмеженої видимості, дотримуйтесь обережності. Укріплення "Окопи Гори Святої Трійці" хоча й перебуває у руїнах, проте поза всяким сумнівом це місце варто відвідати і оглянути. Споруда належить до пам'яток архітектури національного значення.
Andrij
