Історія замку у Скалі
Замок у селищі Скала-Подільська на Тернопільщині був зведений орієнтовно у 70-тих роках XІV ст. і знаходиться на високому скелястому урвищі (пам'ятка природи місцевого значення), що слугувало його природним захистом. Власне від цієї скелі і походить назва містечка. Ще в давньоруські часи це місце на злитті річки Збруч та її правої притоки – невеликого потічка люди використали для будівництва оборонного городища. Згаданий потічок має назву Чорні Криниці, бере початок у полях та між забудовою на південний захід від Скали, далі пірнає у глибоку долину, огинає усе містечко із заходу, протікає біля кіркута, королівської криниці і впадає у Збруч власне біля замку. Навколо цієї твердині і виникло селище Скала-Подільська, що знаходиться на правому березі Збруча, на відстані 15км від Борщева і 35км – від Чорткова. Вперше воно згадується у писемних джерелах 1210 року як місто Скала-над-Збручем.
Вважається, що дерев'яний замковий комплекс тут з'явився ще на початку XІІІ століття і виконував оборонну функцію від монголо-татарської навали. Однак, ці дерев'яні укріплення були зруйновані татарами, а між 1331 та 1370 р. на їхньому місці князі Коріятовичі, що були тогочасними господарями Поділля, збудували кам'яний замок, який упродовж століть постійно розбудовувався і зміцнювався. У 1395 році, здолавши Теодора Коріятовича, замок і містечко здобув литовський князь Вітовт, а невдовзі замок переходить у руки польських магнатів. Першу згаду про це у польських джерелах маємо у 1405 році, а протягом 1418-1438 років князі Лянцкоронські за підтримки короля Зигмунта реконструювали і укріпили замок. З 1515 року фортеця стала власністю кам'янецького старости, а з 1518 року – сандомирського воєводи, Станіслава Лянцкоронського, пізніше перейшла у спадок до його нащадків, які частково реконструювали твердиню. За часів цього магната замок набув уже приблизно конфігурації, котру ми бачимо сьогодні.
Оскільки Станіслав Лянцкоронський не був одружений, то обрав спадкоємцем свого племінника Ієроніма, сина Миколая, після котрого дідичем став інший Станіслав Лянцкоронський (помер у 1592 р.), каштелян галицький, а з 1566 р. – староста скальський. У 1641 р. староство отримав уже третій тезко Станіслав Ланцкоронський (помер у 1657 р.), син Яна, воєвода руський, польний гетьман коронний, а після нього син Станіслава – Ієронім, підкоморій подільський. Останнім скальським старостою з Ланцкоронських був Миколай (помер у 1706 р.), син Францішека. У першій половині XVIII століття Скальське староство перейшло до рук Тарлів гербу Топор. Першим старостою з цього роду став Адам Тарло (1708-1772), потім – його сина Казимир та племінник Ян.
У середині ХVІ століття знову здійснили перебудову фортеці за модерною новоголандською системою замку бастіонного типу з артилерійським озброєнням. Замок з трьох боків захищали скеля та річка і лише з південної сторони до нього можна було підступитися. Це місце було найбільш вразливим, тому тут викопали глибокий рів, збудували кам'яні стіни і оборонну вежу. З південної сторони також знаходилися в'їзні ворота, до яких можна було добратися лише завдяки наявності підйомного моста, який опускався на міцних ланцюгах. У ті часи замок відігравав дуже важливе значення, був символом Скали, навіть на печаті міста 1531 року бачимо його зображення.
Однак, у 1615 р. замок взяли штурмом татари, а у 1538 – молдовське військо. У 1648 р. твердиню зайняло козацьке військо під час визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. У 1657 р. фортецю загарбав трансільванський князь Д'єрдь ІІ Ракоці, внаслідок чого замок зазнав значних руйнувань. У XVІІІ століття тогочасний скальський староста Адам Тарло зміцнив вежі і оборонні мури замку, надавши їм при цьому барокового вигляду, реконструював палац, оздобивши білокам'яним декором. Проте, за свідченнями історичних джерел, вже через декілька років після закінчення реставраційних робіт фортеця загорілася від удару блискавки і після цього її більше не відновлювали. З кінця XVІІІ століття і аж до 1939 р. твердиня перебувала у власності родини Голуховських, які вирішили не відбудовувати палац і замок, натомість збудувавши для себе на південній околиці міста новий палац-резиденцію. Частково збереженому до сьогодні маєтку Голуховських присвячена окрема сторінка нашого порталу.
Експлікація: 1. Порохова башта та мур біля брами. 2. Палац Адама Тарло. 3. Оборонні мури. 4. Руїни каплиці. 5. Стрімкий схил-урвище. 6. Символічна могила-пагорб.
Особливість Скальського замку – доволі скупі історичні відомості про нього. Люстрація 1756 року оповідає: "на скелястій горі стоїть старий замок, мурами оточений, у ньому був новий палац, збудований Адамом Тарло, та вже кілька років по тому знищений вогнем. Замок стоїть пусткою, лише в господарській прибудові відремонтовано кілька приміщень. Твердиня колись була придатна для оборони від татарських наїздів, про що свідчать міцні мури та башти по всьому периметру". Згадану господарську споруду добре видно на старому фото замку з початку 20 століття. Вона була прибудована до муру у південно-західному кутку, одноповерхова, прямокутна у плані. Будівля на високому підмурівку, також мала підземелля, була вкрита високим гонтовим дахом з двома люкарнами. Трохи інформації можна почерпнути і з "опису подільських замків", віднайденого та опублікованого Михайлом Грушевським. У середині XIX століття у Скалі перебував знаменитий художник і мандрівник Наполеон Орда, котрому ми завдячуємо детальною і достовірною гравюрою, що зображає замок за тих часів. Вже у той час замок являв собою руїни.
На початку XX століття руїни замку використовувалися як прикордонна застава (згодом для неї звели окрему споруду неподалік від костелу). У період Першої світової війни на його території були викопані окопи, які пізніше поросли травою, тому під час прогулянки замковим подвір'ям слід бути обережним. Після закінчення Другої світової війни місцеві жителі частково розібрали фортецю на будівельні матеріали. Замок має складну конфігурацію, повторюючи форму терену. На сьогодні збереглися руїни палацу із залишками кам'яного орнаменту навколо вікон і дверей, частина оборонних мурів і порохової вежі, а також – підмурки замкового костелу (каплиці).
Палац двоповерховий, перший поверх має наскрізний проїзд-браму, а доволі великі бічні крила орієнтовані на захід-схід. Другий поверх значно менший і містить лише кілька кімнат. У плані споруда нагадує видовжений прямокутник, південний фасад має слабо виражений ризаліт. Дослідження, проведені у 19-20 століттях, показали, що палац стоїть на потужних двоярусних склепінчатих підвалах. Більшість цих склепінь – збережені донині, частина ж уже обвалилася.
Донині збереглися невеликі фраґменти різьбленого білокам'яного оздоблення на капітелях ризалітів, а також сандрики вікон. Ці деталі характеризують стиль будівлі (а точніше – її останньої версії) як перехідний від бароко до класицизму. Планування кімнат на обох поверхах – анфіладне. Палац розділяє територію на два дитинці, з боку міста – парадний, а у глибині за палацом – господарський. Обидва дитинці були оточені мурами та вежами, ну і звісно замок мав одну вїздову браму з боку міста, у південно-східному кутку території.
Найкраще з усього комплексу збереглася єдина, так звана "порохова" вежа, яка складається з чотирьох ярусів. Перший ярус – прямокутний, інші три яруси із зовнішньої сторони фортеці заокруглюються. На усіх ярусах розташовані бійниці, причому на першому – вони ключеподібні, на трьох інших – прямокутні. На пороховій вежі відсутні перекриття та дах (на початку 20 століття він ще був, що підтверджують старі фотографії). За народними переказами, з башти підземні ходи вели в усі боки. Більшість замкових стін (з яких збереглася невелика частина) проглядається з півночі, з боку річки. Зовсім невеликий фрагмент, фактично лише нижній ярус, зберігся від колишнього замкового костелу. Його побачите на другому дворі замку, ближче до річки, пройшовши через браму-прохід у палаці.
Біля вежі насипаний високий земляний курган-могила, на котрому стоїть пам'ятний хрест борцям за молю України. Але не поспішайте з висновками про датування пагорба. Насправді, його насипали ще на початку 20 століття. На кургані стояв багатогранний неоготичний пам'ятник – обеліск наміснику Галичини графу Агенору Ромуальду Голуховському (1812-1875). Він містив у основі мармурові таблиці з написами, а вище – гербовий картуш з графською короною. Додатковою прикрасою служив масивний металевий парканчик-балюстрада, витриманий також у неоготичному стилі. Цей стрункий, красивий обеліск простоявши близько 70 років, пережив більшу частину радянського періоду і був зруйнований аж у 1976 році під приводом розширення автодороги.
Поради мандрівникам
УВАГА! Замок загалом, а особливо – палац, перебувають у аварійному стані. Стіни та перекриття буквально розсипаються по камінчику, є загроза обвалу. Категорично не радимо підніматися на стіни чи будь-яким іншим способом перевіряти їх на міцність. Інша небезпека – повсюдні провалля – входи у підземелля, військові окопи та викопані уже в наш час ями, куди можна провалитися, зробивши необачний крок чи шукаючи ракурс для фото. Нетривіальні фотознімки можна зробити у ранковий чи вечірній час з протилежного схилу каньйону на північ від замку. Однак з долини Збруча чи потічка туди неможливо піднятися (урвище), тож маючи таке бажання, доведеться, попросивши дозволу, пройти згори, через приватні садиби та городи. За наявності вільного часу, неодмінно прогуляйтеся в долину Збруча, до кладки і на протилежний берег до Хмельницької області. Стежка донизу починається поруч із замковою вежею, і стрімко збігає додолу, в заплаву, де є кілька приватних садиб. Доречі, вони існували ще в часи Наполеона Орди, що й видно на вищезгаданій гравюрі.
Скала-Подільський замок у історичному містечку Скала-над-Збручем Чортківського району входить до національного заповідника "Замки Тернопілля", перебуває у руїнах і належить до пам'яток архітектури національного значення. Замок намагаються укріпити і підреставрувати силами заповідника, територія прибрана і розчищена, встановлена інформаційна таблиця. Розчищені також численні пивниці, куди можна спуститись, дотримуючись однак особливої обережності. На жаль, у намаганні контролювати потік туристів перешийок біля вежі перегородили недоречним дерев'яним частоколом. Справді, такий частокіл є добрим захистом від туристів, але від татарського нападу заледве чи захистив би!
Скальський замок є логічним завершенням пішохідного маршруту по містечку після костелу та церкви. Адже практично всі цікаві місця Скали гарно "нанизуються" на нитку лінійної прогулянки, і лишень для огляду обох цвинтарів треба відхилитися трохи вбік від цієї лінії. Оборонна споруда, хоч і стоїть у цілковитих руїнах, та поряд із твердинями у Кудринцях та Кривчому входить до трійки тих укріплень Борщівщини, що найкраще збереглися до наших днів. Все пізнається у порівнянні...
Andrij
