Маєток Голуховських у селищі Скала-Подільська Чортківського району є логічним та історичним продовженням місцевого замку, про історію котрого запрошуємо детально дізнатись на окремій сторінці. Можливо, вже наприкінці XVIII століття маєток Скала придбав Юзеф Вінцент Ґолуховський гербу Леліва (1734-1806), чашник холмський, дідич Маківський, одружений з Анною, уродженою Йордан. У 1783 році він отримав спадковий титул графа від імператора Йосифа II і поклав початок розквіту свого роду. Граф Голуховський, оглянувши старий замок, вирішив не відроджувати його, адже місця тут було мало, не було жодної можливості розбити великий парк, а оборонні характеристики місцевості вже були неактуальні у кінці 18 століття. Тому нову садибу він заклав на південно-західній, рівнинній околиці міста. Навколо резиденції розбили великий парк, де на території 26га і нині зростає багато видів дерев і чагарників.
Після Юзефа Вінцентія Скалу успадкував його син Войцех Станіслав (1772-1840), власник Джурова і Потоку на Снятинщині, а також Іванкова і Лосяча в Борщовському повіті, директор польської пошти в Галичині, член сейму з числа магнатів, одружений із Софією Юлією з Чижів гербу Годземба. Наступним власником Скали був його син Агенор Ромуальд (1812-1875), видатний державний діяч, губернатор Галичини, одружений на Марії Баворовській. Агенор зібрав у своїх руках статки вже дійсно магнатські. Він створив ординацію з маєтків Скала і Бурдяківці, Гуштин, Іванків, Лосяч, Янів, Поріччя, Оттенхаузен, Страдч і Залісся, ставши першим ординатом. Цілий ряд інших маєтків, у тому числі й Гусятин, не були внесені до ординації.
Загалом маєтки Агенора Ґолуховського (старшого) охоплювали площу близько 40 000 морґів (це 224 кв.км.). Його син Агенор Марія Адам (1849-1921), міністр закордонних справ Австро-Угорщини, отримав маєтності від свого батька, з 1885 р. одружений з княгинею Анною Мурат. Третім і останнім ординатом до вересня 1939 року був, знову ж того самого імені, Агенор Марія Йоахім Голуховський (1886-1956), одружений з графинею Матильдою Баворовською, дочка Рудольфа і графині Фанні Анни Хорінської.
Про історію будівництва резиденції докладних відомостей немає. Припускають, що його заклав ще Войцєх Станіслав Голуховський у 1812 році. Відомо, що облаштуванням маєтку активно займався його син, онук Юзефа – Аґенор Ромуальд Голуховський, який значно збагатив садибу, оскільки обіймав посаду намісника Галичини. Пік цієї діяльності припав приблизно на 1875 рік. З архітектурного погляду головний палац, яким він був на початку 20 століття – одноповерховий, з балконом і терасою у стилі класицизму, з обох боків прикрашений декоративними двоповерховими вежами. Палац складався з трьох корпусів з'єднаних між собою у П-подібний план.
Найстарішою була центральна, класицистична п'ятиосьова частина, котра з'єднувала у єдине ціле два інші корпуси. Невибагливе оздоблення палацу містило прямокутні пілястри по краях та широкий карниз, у котрому було вміщені мініатюрні круглі віконця для освітлення горища. Чотириколонний портик з іонічними колонами був увінчаний невисоким трикутним фронтоном. Як звичайно у палацовій архітектурі, портик слугував критим заїздом для карет. На фронтоні містилися два картуші з гербами засновника палацу та його дружини. Правий край цього корпусу містив два вікна і теж фронтон з рельєфом по центру та трьома вазами на вершечку. Другим за віком було праве крило палацу, котре продовжувало площину правого фасаду у глибину. Ця частина містила аркаду-галерею, підперту іонічними колонами на квадратних базах.
Найновіше і найбільше, теж одноповерхове, ліве було наслідком останньої розбудови палацу, воно значно продовжувало головний корпус вліво. З'єднання обох корпусів декорували двоповерховою восьмикутною вежею, з такими ж прямокутними пілястрами. Вікна і двері (окрім другого поверху вежі) тут уже інші, з напівциркульними завершеннями. Вежа містила двері у першому ярусі на невеликий балкончик на рівні другого поверху. Башта і частини корпусів, що прилягають до неї оточені великою терасою та залізними поручнями-балюстрадою. Дальня частина лівого крила містила каплицю, оформлена у вигляді ще однієї башти такого ж розміру і форми. Однак стиль її уже неоготичний, відмінний від решти палацу. Вікна першого ярусу маю стрілчасті арки, а у верхній частині під дахом є ще ряд круглих віконець, з рельєфним фризом над ними. Весь палац накритий невисоким двосхилим дахом без додаткових прикрас, над вежею дах шатровий багатокутний, а над каплицею – невеличкий купол з хрестом.
Дуже мало інформації збереглося і про внутрішнє оздоблення палацу. Відомо про покриття підлоги паркетом, а стін – кольоровими шпалерами. Опалення здійснювалося кахельними печами різних кольорів. Найбільші свої цінності Голуховські тут не зберігали, віддаючи перевагу резиденції у Львові (збереглася донині). Інтер'єр палацу був прикрашений родинними портретами з 19 століття, камінами і меблями у "королівському стилі", як його ще називають "стиль Луї – Філіпа" та у стилі ампір, срібний та порцеляновий посуд з Відня, а бібліотека нараховувала кілька тисяч томів. Також тут містився великий родинний архів та справи, пов'язані зі службовою діяльністю представників роду на державних посадах.
Усе це згоріло у полум'ї Першої світової війни. Відомо, що у листопаді 1919 року у палаці розміщувався другий копус Української Галицької Армії. Палац намагалися реставрувати перед 1939 роком, вже був навіть розроблений проект архітектором Стефаном Богдановичем. Однак в той час розпочалася Друга світова війна, а на західноукраїнські землі прийшла радянська влада. Події розвивались настільки блискавично, що граф з родиною ледве самі встигли втекти від наступу більшовиків, про порятунок статків мова не йшла. А невдовзі у маєтку вже німецькі окупанти облаштували табір примусової праці. Зараз від палацу немає і сліду. Його повністю розібрали, і на цьому місці стоїть новий корпус турбази "Збруч", зведений у 1963 році. Станом на 2017 рік база – діюча.
На сьогодні від цієї колись багатої садиби збереглися кілька будівель. Це флігель з двоповерховою вежею, будинок сторожа (кордеґардія), найбільша будівля – стайні, залишки оранжереї, стара металева огорожа і в'їзна брама у стилі французького неоренесансу. Брама зустрічає мандрівників зі східного боку парку, вона вражає тонкою ковальською роботою. Чотири масивні кам'яні колони підтримують дві основні стулки та дві бічні хвірточки. По боках від брами ще бачимо фраґменти металевої огорожі, проте майже по всьому велетенському периметру маєтку (майже 2.5км!) огорожа знищена, збереглися лише кам'яний підмурівок та колони. Брама має велику металеву арку-корону, до якої прикріплена вже сучасна назва турбази. Ця частина перебуває у поганому стані, метал іржавіє та осипається.
Збоку від брами бачимо будиночок-вартівню, так звану кордегардію (XIX століття). Невелика одноповерхова споруда у стилі неоренесансу у непоганому стані, підремонтована. Оздобленням слугують рустовані стіни, люкарни на даху, вкриті бляхою, багатогранний еркер з кількома вікнами. Раніше тут жила охорона маєтку, а також – головний садівник парку.
Зі збережених донині будівель найцікавішою є, безсумнівно, П-подібна споруда флігеля, яка була комбінованою – містила і житлові приміщення, і стайні для коней. Внутрішній двір цього корпусу, котрий походить із середини 19 століття, відмежований огорожею та брамою, котрі збереглися донині. Одноповерхова будівля зберегла доволі багато старовини – дах із дрібної лускової керамічної дахівки, численні віконця-люкарни у ньому, старі дерев'яні вікна та двері першого поверху.
Граф Голуховський був великим прихильником конярства, вкладав у нього крупні кошти, міг навіть поїхати до Парижа на аукціон, щоб придбати елітних скакунів. Для догляду за ними був штат конюхів, які старанно годували, чистили, вигулювали тварин у внутрішньому дворі або на території парку. Також у будівлі містилися житлові кімнати для слуг і гараж, де вже у 20 столітті Голуховські зберігали свої автомобілі. З часів Другої Світової війни і до початку 21 століття тут містилася лікарня, на фото 1950-80х років бачимо добу її розквіту, але станом на 2017 рік будівля виглядає покинутою. Внутрішній двір повністю заріс чагарниками.
Ще одна споруда – одноповерховий корпус із вежею, запроектований архітектором Адамом Копінським, міститься у західній частині парку, коло ще однієї в'їздної брами. Це був госпіталь, заснований і фінансований Голуховськими. Будівля одноповерхова, містить багатий декор – розвинені сандрики вікон, рельєфні карнизи, кілька входів. Основною прикрасою є струнка двоповерхова вежечка з балкончиками, завершена шпилястим дахом. Будівля зберегла своє призначення, тут і нині діє місцева поліклініка. Корпус перебуває у доброму стані, та на жаль під час останнього ремонту він був доволі невдало пофарбований яскравими, "кислотними" кольорами. Брамі поруч пощастило значно менше – від неї зостались лише колони.
Все це оточене величезним парком площею біля 30 гектарів. Парк запроектований у англійському стилі, комбінуючи природний ліс, штучні насадження цінних порід дерев та кущів, квітники, тощо. Він і нині вражає відвідувачів і туристів своєю видовою різноманітністю (біля 50 видів дерев та кущів), хоча і нагадує станом на 2017 рік радше ліс зі стежками. Привертають увагу дуби, модрини, каштани, численні дерева висаджені ґрупами, гніздовим способом. Багато видів були завезені із Европи, Азії та навіть із Північної Америки. У глибині парку зростають старовинні дерева: 500-річний дуб та 550-річна липа, котрі росли тут ще задовго до заснування маєтку. Цікавими є також гігантські старі сосни, схожі на сосну австрійську, яку ми бачимо у маєтку у Струсові чи старовинні сосни в парку у Роздолі на Львівщині.
Зі східного боку, від головної брами через гущавину іде кілька доріжок у західну частину парку. Вона набагато живіша, в околиці турбази та поліклініки стежки розчищені, чагарники викошені, подекуди видно залишки алей зі старим кам'яним мощенням. Неподалік, за 500 метрів на північний схід від брами, на вул. С. Крушельницької, знаходяться руїни старої каплички, що в давнину відігравала роль родової усипальні і була майже зруйнована у радянські часи. Вона детально описана на відповідній сторінці нашого каталогу. Парк гордо носить звання пам'ятки загальнодержавного значення, про що свідчить табличка біля головних воріт. У західній частині території, уздовж автодороги Колиндяни – Борщів, вклинені ряд корпусів якихось підприємств з радянських часів.
Ну і наостанок – ще одна споруда колишнього маєтку, варта уваги мандрівника. Це розміщена у глибині парку невелика оранжерея, що свідчить про неабиякий смак та модерність власників маєтку. Відкрита на південний бік теплиця зібрана з кованих сталевих конструкцій на заклепках, котрі деталями віддалено нагадують дебаркадер Львівського вокзалу у мініатюрі. Збоку прибудована двоповерхова башта, тут очевидно містилася невелика котельня для обігріву теплиці у зимовий час. Зараз теплиця перебуває у покинутому стані, зашклення давно зруйноване, хоча видно сліди зовсім недавнього ремонту – свіжа фарба, пароізоляція, тощо. Навкруги розкидані численні дахівки знаменитого заводу у Коломиї, продукцію котрого можна побачити на старовинних спорудах по всій Галичині. Колись тут зберігали взимку численні пальми та інші екзотичні рослини, а в літній період їх виносили на вулиці і виславляли по території парку та навколо периметру маєтку. Цікава вона навіть своєю унікальністю, адже на території України старовинних паркових оранжерей збереглись лічені одиниці...
Нині садиба Голуховських у Скалі-Подільській на Тернопільщині належить до пам'яток архітектури України місцевого значення. Більшість споруд потребують термінової реставрації та порятунку, а парк - розчистки і догляду. Потрапити сюди легко. Рухаючись по будь-якій автодорозі зі сторони Борщева, Чорткова чи з боку Кам'янця-Подільського, Дунаївців чи так чи інак потрапите до маєтку. Вхід на територію парку вільний.
Andrij
