Палац Корнела Городиського у селі Колиндяни Чортківського району був зведений у 1840 р. у стилі класицизму. Село Колиндяни знаходиться на правому березі р. Нічлави, на автодорозі Чортків – Скала Подільска. Вперше згадується у писемних джерелах 1661 р. (до 1786 р. мало назву – Райгород, який наприкінці XVІІІ ст. втратив статус міста). Назва "Колиндяни" походить від польського "коленда", що у перекладі означає "коляда". У XV ст. у поселенні було зведено замок-фортецю, який виконував оборонне значення, проте наприкінці XVІІІ ст. ця фортеця вже була зруйнована. Історія цього давнього замку донині достеменно не відома і містить багато "білих плям". Стара фортеця зображена на мапі барона фон Міґа кінця 18 століття, у вигляді чотирикутного укріплення з вежами по кутах.
Шляхтич Корнел Городиський успадкував поселення від роду Альбіновських і вирішив облаштувати тут свою резиденцію. У 1840 р. новий господар переобладнав старі замкові вежі, які залишилися від колишнього замку XV ст., на павільйони-флігелі, а між ними збудував двоповерховий палац. Ці ориґінальні замкові вежі і донині залишаються родзинкою палацового комплексу. Двоярусні шестигранні башти вкрили вгнутим гранчастим дахом і увінчали невеликими шпилями, в результаті вони отримали дещо східний вигляд. Стіна під дахом декорована тонким, але гарним білим ліпленим фризом дрібної роботи. Ці вежі зрівноважують центральний об'єм і відтінюють суворість архітектури головного палацу, який був зведений у стилі "сухого", стриманого і навіть дещо похмурого класицизму.
Центральна частина палацу є прямокутною у плані, її парадний (південний) фасад прикрашений великим портиком, підпертим чотирма круглими колонами корінфського ордера. Окрім них, увесь фасад у проміжках між вікнами вкритий прямокутними пілястрами з капітелями, аналогічними до головних колон. Вікна доволі прості, за винятком вікон зали другого ярусу з арковими завершеннями і вигадливими дерев'яними перетинками. З паркової (південної) сторони фасад декорований великим центральним ризалітом з невисоким трикутним фронтоном. Оформлення тут подібне – прямокутні пілястри обмежують ризаліт з боків, на другому ярусі три вікна виділяються вигадливими рамами. Натомість на першому поверсі два вікна втоплені у дуже глибокі ніші, декоровані і розмежовані рустом різних форм. На другому поверсі був розташований великий балкон, виконаний очевидно з дерева, однак станом на сьогоднішній день від нього залишилися лише елементи кріплення. Ці відлиті зі чавуну опори відзначаються багатим декором. Просторий вестибюль поступово переходив у залу. На другому поверсі знаходилися квадратні зали-салони та їдальня, колись прикрашена натюрмортами та іншими живописними полотнами. У салонах і в їдальні були розташовані каміни. Потрапити на другий поверх можна було за допомогою парадних сходів. На даний час стіни пофарбовані сірою фарбою, а декор – білим кольором. Покрівля зроблена "із того що було" – частково бляха, частково – шифер.
З вежами палац з'єднаний за допомогою переходів, у яких були розміщені кімнати для гостей, коридори, кухня, а їхні стіни прикрашали пілястри і напівколони. Над великими квадратними вікнами флігелів розміщений фриз у вигляді круглих білих розеток. Потрапити у палац можна було за допомогою брами, яка, скоріш за все, залишилася від колишнього замку. З протилежної сторони від палацового комплексу розкинувся ландшафтний парк. Парк займає схил, який плавно спускається у долину річки Нічлава. Палацово-парковий комплекс добре видно на австрійській мапі кінця 19 століття, і із якої можна оцінити приблизно його площу – 5-7 га.
Будівля зазнала сильних руйнувань у роки Першої Світової війни, та була відновлена Людвігом Городиським, сином Корнела. Натомість, палац вистояв у роки Другої світової війни. Після її закінчення тут функціонував технікум, а згодом – тракторна бригада. Нині покинутий палацовий комплекс пустує і поступово руйнується. (Тоді як подібні палаци Тернопільщини, які досі використовуються, перебувають все ж у кращому стані.) Навіть у наш час, станом на 2015 рік, біля нього можна натрапити на розкидані тут і там залишки сільськогосподарської техніки та подібних механізмів. Територія пишного колись парку заросла бур'янами і занедбана. Головна будівля перебуває все ще у доброму стані, зовнішні руйнування практично відсутні. Доступ всередину закритий, та можна здогадатися, що від минулої розкоші інтер'єрів збереглося небагато. Ну а самі власники маєтку знайшли вічний спочинок у каплиці-усипальні, розміщеній на сільському цвинтарі. Каплиця збережена донині, та перебуває, станом на той же 2015 рік, у занедбаному стані.
Маєток Корнела Городиського у Колиндянах на Тернопільщині відзначається оригінальністю свого архітектурного вирішення і належить до пам'яток архітектури України місцевого значення. Комплекс розміщений у центральній частині села, де наліво на північ відгалужується дорога у Гусятин. Над широким перехрестям височіє пагорб з невеликою сучасною церквою та якоюсь радянською будівлею, куди необхідно піднятись широкими і довгими (майже Потьомкінськими :) сходами і пройти трохи далі углиб території і лівіше. Самого палацу з дороги не видно, із-за дерев визирає лише верхівка однієї вежі.
Andrij
Roman
3 серпня 2019, 14:27
