Бернардинський монастир у м. Збаражі Тернопільської області заснував князь Юрій Збаразький у 1627 р. Будівництво завершили Януш Вишневецький і його дружина Євгенія. Монастир з самого початку мав значення оборонної споруди, оскільки його оточували чотири п'ятигранні бастіони і широкі вали. Спочатку будівля була дерев'яною, однак згодом після багатьох пожеж його відбудували з каменю. Споруди розміщені поруч з Успенською церквою. А з іншого боку річки, на високому пагорбі, посеред парку, лежить прекрасно відреставрований Збаразький замок. Іти туди - 10 хвилин пішки.
У 1675 р. комплекс майже повністю знищили татари. Обитель змогли реконструювати лише у 1755 р. У 1723 р. з допомогою Станіслава та Юзефа Потоцьких звели величний костел св. Антонія, який зберігся до наших днів. До складу комплексу монастиря бернардинів входять бароковий костел святого Антонія (1723), келії (1627-1637), башта-дзвіниця (1746-1755, архітектор Й.Ганц) і оборонні мури (1627-1637). У 1746 – 1755 р. відбулася перебудова монастирського комплексу, у результаті якої будівля втрачає оборонні ознаки: башти перебудовують, а головний фасад змінює свій декор.
Костел св. Антонія – тринефна базиліка, на фасаді якої розміщено дві вежі. Бічні нефи перекривають хрестоподібні склепіння на спарених арках. Для головного фасаду характерна ввігнута конфігурація, цей декор стилізований під стиль ренесансно-барокової архітектури і з'явився у 1755 р., коли відбувалася реконструкція костелу бернардинів. У його інтер'єрі простежується архітектурний живопис другої половини XVІІІ ст., частково збереглися фрагменти стінопису кінця XVІІІ і XІX ст., а також – вівтарі зі скульптурним оздобленням XVІІІ ст. У 1886 р. інтер'єр храму розписали митці А.Качмарський (ікони) та Я. Дуль (орнаменти), а у 1910 р. розпис храму поновив Й.Шидловський. Двоповерхові келії обителі утворюють внутрішній дворик, примикають до храму з боку презбітерію і простягаються уздовж лівого нефу. Деякі вікна північного фасаду оформлені ліпниною у стилі рококо.
З північного боку від костелу розміщена башта-дзвіниця, яка примикала до оборонної стіни бічними фасадами. Дзвіниця монастиря – прямокутна у плані, двох'ярусна, мурована з каменю і цегли, фасади розділені карнизами. Нижній ярус використовувався як в'їзд на територію цієї обителі, а верхній – розчленований пілястрами. Будівлю накриває високий двосхилий дах, його торці оформлені фронтонами. Дзвіниця зберегла свій первісний вигляд, оскільки, на відміну від костелу, не була пошкодженою під час пожежі 1788 р.
Обитель вважалася однією з найвпливовіших на Поділлі: з 1768 р. тут діяла лікарня для хворих і бідних, а з 1777 р. – латинська гімназія і парафіяльна школа.
У період Першої світової війни католицький монастир зазнав значних руйнувань, після Другої світової війни монастир і костел не функціонували як сакральні споруди, а використовувалися як складські приміщення для зберігання мінеральних добрив. Згодом у монастирі розмістилася лікарня, а з 70-тих років XX ст. – службові заводські та виробничі приміщення. У 1990 р. до Збаража повернулися монахи-бернардини, завдяки цьому у костелі з 1994 р. розпочалися ремонтно-будівельні роботи. У 2000 р. костел освятили і разом з частиною монастиря передали у розпорядження місцевої римо-католицької громади та отців францисканців.
Комплекс монастиря бернардинів у Збаражі є пам'яткою архітектури національного значення. Крім того, костел бернардинів вважається пам'яткою культури і знаходиться під охороною національного історико–архітектурного заповідника "Замки Тернопілля". Завдяки тому, що Збараж має вигідне автобусне сполучення з Тернополем, автотранспорт курсує тут щопівгодини, цю старовинну пам'ятку мають можливість відвідати численні групи туристів і краєзнавців. Перебуваючи у місті, варто також відвідати близькі села Старий Збараж та Залужжя. Там знаходяться пам'ятки національного значення: руїни Старозбаразького замку та оборонна Преображенська церква. І не лише вони (дивіться відповідні сторінки).
Andrij
