Роль сторожового бастіону Львова, що тільки опосередковано поєднувався з комплексом міських укріплень, відігравав фортифікований монастир Бернардинів, фортечні мури якого збереглися донині. Здалеку помітний гарний силует барокової вежі, що здіймається з корпусу храму з-поміж оборонних мурів з бійницями та монастирських забудувань.
Перед костелом на високій колоні здіймається статуя (колона) св. Яна з Дуклі, поставлена на пам'ятку "чуда", яке у 1648 році врятувало Львів від захоплення Хмельницьким.
На подвір'ї за колодязем, у глибині збереглися помітні останки мурів бернардинської фортеці із помітними слідами дерев'яних риштовань, на яких стояли оборонці монастиря, та характерними бійницями, помітними зовні від повороту Личаківської і Панської (нині Франка–Винниченка) вулиці. Подібні, одначе частково знесені фортечні мури донині оточують усе монастирське подвір'я.
В забудовах Бернардинського монастиря зберігається славний архів міських і земських актів, званий також "Бернардинським". В архіві можна знайти судові книги давнього руського і белзького воєводства, де від 1434 року існувало заведене Польщею городське і земське судівництво. Урядова мова актів – латинська, хоч тут трапляються польські й українські записи. Крім цього, архів містить книги інших судів, а саме книги підкоморські, каптурових судів, підвоєводських, скарбових, карного трибуналу та книги прав вищого суду німецького права в Сяноці, книги австрійських судів (1772–1784) та депозит міст, містечок і сіл, краєвої дирекції скарбу тощо. Другу групу пізніших актів становлять останки книг шляхетського суду, акти кримінально-політичних процесів середини XIX століття та книги Йосефинської метрики від 1789 року і ґрунтовні 1780. До цього безцінного архіву входить біля 12000 оправлених і впорядкованих фоліантів.
Джерело: Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, 1925.
На сьогодні у спорудах колишнього монастиря розміщені: державний архів у Львівській області, приміщення факультету культури і мистецтв Львівського національного університету, василіянський монастир, кав'ярня та галерея "Музей Ідей", а також управління охорони культурної спадщини.
Пам'ятка арх. нац. значення Пам'ятки:1 Статті: 1 Фото: 7
Бернардинський костел є домінантою Бернардинського монастиря у Львові, збудований в 1600–1630 роках відомим уже Павлом Римлянином за планом ченця Авеліда, закладений на базилічному, середньовічному фундаменті, з яким мусила...
На південь від Бернардинського костелу, всередині монастирських забудувань стоїть колодязь з гарним рококовим балдахіном, надбудованим у середині XVIII століття. Це кругла куполяста каплиця, оперта на чотири повнолуких аркади. На вершині купола – позолочена статуя св. Яна з Дуклі.
З бернардинською криницею пов'язана старинна легенда про роль бернардинського монастиря для українського населення Львова під час облоги Хмельницького у 1648 році. Львівський літописець оповідає, що: "...У бернадинов, Руси що било поутікала для оборони, на пятьсот і больше постинано, также в місті на ратушу на валах". На основі сучасних документів М. Костомаров у своїй монографії про Б. Хмельницького оповідає про такий випадок: мужики і передміщани, що переховувалися у Львові, проживали найбільше по монастирях. Бернардинський був повний людей. В суботу ченці робили обід і поставили два столи: на одному м'ясні страви, у католиків тоді ж у суботу був піст. Ченці, скликаючи людей, говорили: "Ідіть, хто з вас русин – нехай сідає і їсть м'ясо, а хто поляк, то для нього їда з рибою і маслом". Православні, не підозрюючи про підступ, сіли за окремий від католиків стіл. Тоді ченці стали викликати їх по одному – мовляв, щось мали сказати, – і виводили за браму. Там, у глухому дворі був колодязь, що звався "бардиш". Біля колодязя стояв бернардин. Чернець підводив русина до колодязя й казав: "Подивись туди, русине!". Русин нахиляв голову, а бернардин, що стояв біля колодязя, відрубував йому голову й відразу кидав тіло в колодязь. Ось вже кілька чоловік пішло за ченцем; а що ніхто не знав, що сталося з попередніми, кожен з власної волі підставляв голову під сокиру. Зрештою ті, що обідали, почали непокоїтися, чому не вертаються їхні брати; деякі встали й підглянули, що роблять ченці. Тоді всі з безпорадним криком кинулись через стіни і, не озираючись, метнулися в козацький табір, де всіх здивували своєю розповіддю. Хмельницький, спалахнувши гнівом, зопалу пообіцяв спалити все місто, але згодом заспокоївся і послав застерегти львів'ян руської віри, щоб вони під час приступу, який він задумував, поховалися по церквах." [М. Костомаровь. Богдан Хмельницький. Том І. – ст. 149].
Джерело: Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, 1925.
Опрацювала: Катерина Судин
