Роль сторожового бастіону Львова, що тільки опосередковано поєднувався з комплексом міських укріплень, відігравав фортифікований монастир Бернардинів, фортечні мури якого збереглися донині. Здалеку помітний гарний силует барокової вежі, що здіймається з корпусу храму з-поміж оборонних мурів з бійницями та монастирських забудувань.
Перед костелом на високій колоні здіймається статуя (колона) св. Яна з Дуклі, поставлена на пам'ятку "чуда", яке у 1648 році врятувало Львів від захоплення Хмельницьким.
На подвір'ї за колодязем, у глибині збереглися помітні останки мурів бернардинської фортеці із помітними слідами дерев'яних риштовань, на яких стояли оборонці монастиря, та характерними бійницями, помітними зовні від повороту Личаківської і Панської (нині Франка–Винниченка) вулиці. Подібні, одначе частково знесені фортечні мури донині оточують усе монастирське подвір'я.
В забудовах Бернардинського монастиря зберігається славний архів міських і земських актів, званий також "Бернардинським". В архіві можна знайти судові книги давнього руського і белзького воєводства, де від 1434 року існувало заведене Польщею городське і земське судівництво. Урядова мова актів – латинська, хоч тут трапляються польські й українські записи. Крім цього, архів містить книги інших судів, а саме книги підкоморські, каптурових судів, підвоєводських, скарбових, карного трибуналу та книги прав вищого суду німецького права в Сяноці, книги австрійських судів (1772–1784) та депозит міст, містечок і сіл, краєвої дирекції скарбу тощо. Другу групу пізніших актів становлять останки книг шляхетського суду, акти кримінально-політичних процесів середини XIX століття та книги Йосефинської метрики від 1789 року і ґрунтовні 1780. До цього безцінного архіву входить біля 12000 оправлених і впорядкованих фоліантів.
Джерело: Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, 1925.
На сьогодні у спорудах колишнього монастиря розміщені: державний архів у Львівській області, приміщення факультету культури і мистецтв Львівського національного університету, василіянський монастир, кав'ярня та галерея "Музей Ідей", а також управління охорони культурної спадщини.
Бернардинський костел є домінантою Бернардинського монастиря у Львові, збудований в 1600–1630 роках відомим уже Павлом Римлянином за планом ченця Авеліда, закладений на базилічному, середньовічному фундаменті, з яким мусила йти на компроміс ренесансна архітектура храму. При тому суміш мотивів чистого італійського ренесансу, який представляв Павло Римлянин, з мотивами пізнього німецького ренесансу суто барокової фасади свідчать, що цілу споруду не можна приписувати ані одному архітекторові, ані духові однієї епохи. Коли невідомий монах Авелід спроектував головні обриси закладення, Павлові Римлянину приписуємо класичне спорудження нав і абсид, а химерно вигнуті щити фронтону треба приписати замислу якогось із німецьких барокових архітекторів.
Все ж таки ця суміш стильових відмінностей дала в результаті винятково чарівну цілісність. На особливу увагу заслуговує задній фасад, який до певної міри повторює чоловий з додаванням стрункої башти з бійницями.
Всередині костел переповнений вівтарями, позолоченими скульптурами та розписами. Трьохнавну церкву розділяють два ряди могутніх колон; вона має непропорційно видовжений пресбітерій з вівтарем, за яким ховається монастирська каплиця св. Яна з Дуклі. На престолі стоїть срібна домовина з мощами святого, на стіні – велика копія Рубенсового Розп'яття, кисті маляра-ченця Лєкшицького. На стінах пресбітерія – цінні з археологічного боку зображення чуда св. Яна та розкішно різьблений крилос XVII століття. В захристії, у монастирських коридорах та в самому монастирі збереглося чимало старих ікон і портретів. Найціннішими для нас є шість гігантських за розмірами картин страстей Господніх у коридорах першого поверху, руки згадуваного уже українського маляра Луки Долинського. Проводяться заходи з їх консервації і виставлення до публічного огляду.
Джерело: Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, 1925.
Сьогодні цей львівський храм належить до Української Греко-Католицької Церкви як церква св.Андрія Первозванного, тут проводяться регулярні богослужіння. При церкві діє монастир оо.Василіян. Пройшовши через внутрішній дворик монастиря та підземний перехід, вийдемо просто до костелу кларисок, де зараз розміщений музей скульптури І.-Г.Пінзеля. Ну а фасад храму дивиться в бік пам'ятників королю Данилу Галицькому та польському поету Адаму Міцкевичу.
На південь від Бернардинського костелу, всередині монастирських забудувань стоїть колодязь з гарним рококовим балдахіном, надбудованим у середині XVIII століття. Це кругла куполяста каплиця, оперта на чотири повнолуких аркади. На вершині купола – позолочена статуя св. Яна з Дуклі.
З бернардинською криницею пов'язана старинна легенда про роль бернардинського монастиря для українського населення Львова під час облоги Хмельницького у 1648 році. Львівський літописець оповідає, що: "...У бернадинов, Руси що било поутікала для оборони, на пятьсот і больше постинано, также в місті на ратушу на валах". На основі сучасних документів М. Костомаров у своїй монографії про Б. Хмельницького оповідає про такий випадок: мужики і передміщани, що переховувалися у Львові, проживали найбільше по монастирях. Бернардинський був повний людей. В суботу ченці робили обід і поставили два столи: на одному м'ясні страви, у католиків тоді ж у суботу був піст. Ченці, скликаючи людей, говорили: "Ідіть, хто з вас русин – нехай сідає і їсть м'ясо, а хто поляк, то для нього їда з рибою і маслом". Православні, не підозрюючи про підступ, сіли за окремий від католиків стіл. Тоді ченці стали викликати їх по одному – мовляв, щось мали сказати, – і виводили за браму. Там, у глухому дворі був колодязь, що звався "бардиш". Біля колодязя стояв бернардин. Чернець підводив русина до колодязя й казав: "Подивись туди, русине!". Русин нахиляв голову, а бернардин, що стояв біля колодязя, відрубував йому голову й відразу кидав тіло в колодязь. Ось вже кілька чоловік пішло за ченцем; а що ніхто не знав, що сталося з попередніми, кожен з власної волі підставляв голову під сокиру. Зрештою ті, що обідали, почали непокоїтися, чому не вертаються їхні брати; деякі встали й підглянули, що роблять ченці. Тоді всі з безпорадним криком кинулись через стіни і, не озираючись, метнулися в козацький табір, де всіх здивували своєю розповіддю. Хмельницький, спалахнувши гнівом, зопалу пообіцяв спалити все місто, але згодом заспокоївся і послав застерегти львів'ян руської віри, щоб вони під час приступу, який він задумував, поховалися по церквах." [М. Костомаровь. Богдан Хмельницький. Том І. – ст. 149].
Джерело: Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, 1925.
Опрацювала: Катерина Судин
