Свято-Введенський чоловічий монастир (м.Київ): карта, опис

Введенська община виникла майже 130 років тому назад у самому центрі міста. Заснована вона була вдовою капітана медичної служби, який був учасником Кримської війни і там загинув, Мотроною Олександрівною Єгоровою. Вона отримала у спадок певний капітал, тож вирішила присвятити своє життя благодійництву. Будучи високоосвіченою жінкою, вона оселилась у Києві, та звернулась до митрополита Філофея проханням дозволити їй створити жіночу общину. Для цього обрала земельну ділянку з будинком в ампірному стилі на Печерську, на перехресті вулиць Московської та Москотиньєвської (пізніше Рибальська). Споруда мала форму ротонди, до неї з обох сторін прилягали двоповерхові прямокутні будинки та чотири флігелі. Належала садиба київському війтові Георгію Рибальському.

Святійший Синод дозволив Єгоровій заснувати жіночу общину з осередком у даній садибі та капіталом в сумі 21 тисяча рублів, це сталося за кілька днів до її смерті. Померла благодійниця 9 березня 1878 року в Петербурзі і похована була в Олександро-Невській лаврі. В тому ж році її перепоховали тут у нижньому храмі Введенської общини. Незадовго до смерті Мотрона під іменем Димитри таємно постриглась у черниці. Так її і стали називати опісля.

За задумом Димитри община створювалась для 33 сиріт та вдів, що не мають пристанища та засобів для існування і бажають присвятити своє життя служінню Господу. Черниці забезпечувались усім необхідним для життя. Місце начальниці общини зайняла Євфалія (Євпраксія Лебедева), а допомагала їй скарбнича Марія Іванова. Одразу після призначення вона приступила до розбудови домової церкви в ім'я Введення в храм Пресвятої Богородиці, що знаходилась в головному двоповерховому приміщенні. Освячення храму відбулось 14 листопада 1878 року. На той момент, розписана була тільки стеля церкви. Прикрашав храм іконостас, виготовлений на замовлення майстром з Санкт-Петербургу С.Пешехоновим. Сама ж будівля зведена у класичному стилі. Шістьма тричетвертними колонами іонічного ордеру центральна сферична частина будівлі візуально ділиться на рівні частини. Фасад оформлено рустом. Вікна на першому поверсі у формі арок.

Одночасно з першим, велось і інше будівництво. В будинку де знаходилась община, за побажанням Димитри облаштували храм в ім'я св.Димитрія Солунського. Освятили його 17 червня 1879 року. У південній частині бокового вівтаря влаштували склеп з похованням засновниці общини.

У 80-ті роки XIX ст. керуюча Євфалія, заручившись підтримкою меценатів, розпочала будівельні роботи на території колишньої садиби. Тут було підсилено старі будівлі, проводився благоустрій території. У 1882 році зведено кам'яну дзвіницю з воротами в двір. У листопаді 1891 року Євфалію призначили настоятелькою Лебединського жіночого монастиря, а на її місце обрали черницю Клеопатру (Агнія Пономарьова).

Клеопатра багато зробила для Введенської общини. Успішно керувала нею 21 рік. За її влади кількість жінок і дівчат, що бажали прийняти чернечий постриг збільшилась до 118 осіб. Указом від 30 квітня 1901 року общину перейменували у Введенський жіночий монастир.

Побут у монастирі був тяжким, бо існувало багато проблем. Монастир мав численні видатки, в тому числі і на утримання церковно-парафіяльної школи для дівчат, відкритої у 1901 році. Навчання тут відбувалось безкоштовно, а оплату вчителям здійснювали з відсотків недоторканого капіталу. Також монастир здавав в оренду житло, черниці займались виготовленням свічок, кружок та іншого.

Після смерті Клеопатри, її наступницею стала Феофанія.

20-30 рр. були вкрай тяжкими для церковного життя. Влада взялась за націоналізацію майна і в першу чергу – будинків у яких знаходились монастирі. У 1934 році у Києві закрито 67 православних общин, в 1935 році ця участь спіткала і Введенський монастир. У будівлі розмістили робітничий гуртожиток, усі черниці перейшли до іншого монастиря.

Під час Великої Вітчизняної війни монастир відновив свою діяльність. У ньому проживали 34 черниці в тому числі і наставниця Еливферія. Після звільнення міста від окупантів, черниці допомагали пораненим, взяли шефство над військовим госпіталем.

У 1960-ті роки у приміщеннях монастиря влаштували склади, а в головному приміщенні – лікарню. Монастир закрили.

Монастир відновив свою роботу в 1992 році, коли 15 червня тут відбулась перша літургія. З того часу проводились реставраційні роботи, під час яких вдалось врятувати частину розписів XIX ст. 23 листопада 1996 року видано указ Синоду Української Православної Церкви про відкриття Свято-Введенського чоловічого монастиря, настоятелем став о.Даміан.

Монастир славиться своєю чудодійною іконою Божої Матері "Призри на смирение" переданою храму флорівською схимонахинею Феодорою, в якої образ зберігався з 1937 р. У серпні 1993 року святий лик Богородиці з Дитям дивним чином копіювався на скло ікони, що не було дотичним до образу. Вчені проводили аналіз рисунку і дійшли висновку про нерукотворність відбитку, тож історія його появи залишилась для всіх загадкою. У 1995 році ікона признана чудотворною, через зцілення хворих та допомогу людям, які до неї молились.

При монастирі нещодавно було відчинено каплицю в якій зберігаються частинки мощів святих угодників: Святого мученика Трифона, Чудотворця Миколая, Святого священномученика Харлампія, святого великомученика Димитрія, святого Іони Одеського, преподобного Гавриїла Афонського, преподобномучениці Великої княгині Єлизавети, святої мучениці Варвари та інші, що були передані монастирю у різні періоди часу.

Beata