Село Лавриков: карта улиц, фото, описание

Село Лавриків (раніше Руда Лісна) Жовківського району Львівської області розташоване за 50 км від Львова. Перша згадка про населений пункт зустрічається в XVIII столітті (в Юзефінській метриці).

У географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських (Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, wyd. Pod red. F. Sulimierskiego, B. Chlebowskiego, J. Krzywickiego i W. Walewskiego, Warszawa 1880 – 1902, t. 1-15) є така згадка про Лавриків: "Лавриків (пол. Ławryków) - село в Равському повіті, 17 км на південний-схід від повітового суду в Раві-Руській, 8 км на північний-схід від пошти в Магерові. Займає воно східну частину території, об'єднаної збірною назвою Руда Магерівська, до складу якої входять, крім Лаврикова, гміни: Окопи, Погарисько, Замок. До складу Лаврикова входять присілки: Кубанські, Баглаї, Біланики, Бишків Магерівський, Химичі, Дахи, Грицалі, Кіпті, Копці, Ковалі, Літепли, Мавдрики, Панчишини, Руда-Лісна, Смогові, Свіржики, Шмиглі, Тогани, Віхті, Залужні, Жучки".

Існують перекази, що назва села походить від імені Лаврик (або перекручено Равлик). Інша легенда розповідає, що на тому місці, де тепер село, колись ріс густий ліс. Сюди прийшли два монахи з урочища Черчики (Руда Монастирська), що за кілька кілометрів від Лаврикова. Облюбували собі місце на горбі біля річки, збудували печеру і стали тут жити. Згодом почали зводити церковцю з дерев. На звільненому від лісу місці оселилося кілька сімей. Навколо церковці Лаври, як назвали її монахи, з'явилося село, якому дали назву Лавриків. З часом село збільшувалося. Люди будували хати не компактно, а окремими групками, тому кожна частина села має ще й свою назву. Легенди розповідають про їхнє походження. Коли виникло село, приїхали урядники, щоб занести його в реєстр, переписати людей. Прийшли в одну хату, другу, а господарі саме свиней порізали, сало складають в мішки. На запитання, як називається ця частина села, люди не знали, що відповісти, тоді урядники самі дали назву – Сали. В іншому кутку села господарі на городі тичили квасолю, і назвали його Тичуки. Тих, хто робив дерев'яні бочки, назвали Бондарі, хто упряж – Римарі. Назви ці збереглися досі.

Повз село протікає річка Угриня, кажуть, колись у ній водились вугрі (угрі). Від цього походить і назва. На околиці села вона зливається з річкою Білою – притокою Рати.

У селі милують око дві церкви – старенька дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці та новозбудована – теж Різдва Пресвятої Богородиці.

Перша згадка про храм у Лаврикові (Руді Лісній) датується 1578 роком. Існують згадки XVII-XVIII ст. про монастир в урочищі Черчики поруч із селом. За переказами, саме монахи цього монастиря побудували церкву. Під час лісової пожежі храм згорів.

У 1769 році збудована і збережена донині дерев'яна, тризрубна триверха церква, про що свідчить напис на одвірку західних дверей в присінку. Під час одного з ремонтів добудовано до бабинця присінок, в який переставлено первісні одвірки, а до вівтаря з півночі – велику прямокутну захристію.

По обидві сторони від центральних дверей розміщені найстаріші образи: зліва Ісус Христос на руках Матері Божої, а справа святий Миколай Чудотворець. Церква огороджена цегляним муром, на її подвір'я можна увійти через дерев'яні ворота, які складаються з двох частин і накриті чотирисхилим дахом. Тепер дерев'яна церква – це найдавніша будівля села, височіє на пагорбі, розташована у південній частині, біля дороги. Поряд є цвинтар.

На захід від церкви розташована висока дерев'яна триярусна дзвіниця, вкрита пірамідальним наметовим дахом.

На півночі стоїть невелика дерев'яна капличка. Зайшовши на подвір'я, ліворуч від неї особливу увагу зверніть на дерев'яний хрест. На ньому прикріплена маленька зашклена капличка, всередині якої вирізьблено символічну церкву, ангелів, хрест з розп'яттям і навіть пальми. Це справжній ексклюзив, який нагадує невеличкий музей.

Перед церквою височіє хрест збудований односельчанам, які загинули в Першій світовій війні.

На захід від старенького храму у 1992 році розпочалось будівництво нового храму. 21 вересня 2003 року відбулось його освячення. Тепер тут правиться Служба Божа і віряни прославляють Господа. Церква перебуває у користуванні греко-католицької громади.

Недалеко церкви – глибока (понад 20 м) і велика криниця викладена із каменю. На її валу на ланцюзі є два відра, які по черзі то опускаються, то піднімаються вгору. Про цю криницю написав Іван Франко у творі "Лис Микита": "При цемрованій криниці висіли два відра з криці, на валу, на ланцюзі; як у низ одно спускалось, друге вгору піднімалось, так би мовити по-черзі". На підтвердження того, що це саме ця криниця, у казці є такі слова:"Ну, тітусю, будь здорова! Я спішу до Магерова!" (Магерів - сусіднє з Лавриковом селище). Відомий письменник їхав повз криницю, і, напевно, пив з неї воду, коли провідував свого друга Леся Мартовича, який деякий час жив у сусідньому селі Зубейки і тут помер.

Легенда розповідає, що цю криницю викопали козаки. А було це ще за часів, коли на нашу землю напали татари і обложили Крехівський монастир. Козаки розбили татар, при цьому загинув племінник самого хана. Проходячи селом, козаки залишили таку дорогу пам'ятку про себе. Інша легенда каже, що в часи національно-визвольної війни сам Хмельницький пив воду з тієї криниці.

В центрі села знаходиться Будинок культури, збудований у 1969 році. Це двоповерхове приміщення з актовим залом на 400 людей. Саме тут проводяться різні святкові заходи, вшановується пам'ятні дати і події. Тут можна почути спів фольклорного колективу лавриківського Народного дому "Вишиванка", який популяризує українську пісню, музичні традиції та обряди.

Поряд є пам'ятник загиблим воїнам і тим, хто пропав безвісти у Другій світовій війні. Недалеко височіє хрест.

Освітнім центром села є Лавриківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, яка складається з трьох корпусів.

Відомі люди села: Павлик Остап Якович – видатний історик, дослідник історії Західної України, учень Михайла Грушевського.

Також село пишається своїм священиком Іваном Збишком, дуже світлою людиною, яка точно на своєму місці. Слухати його проповіді – одне задоволення. Він говорить до всіх і одночасно до кожного так, ніби знає, що хоче почути та чи інша людина, згуртовує людей до добрих справ. Отець малює ікони, їх можна побачити у новозбудованій церкві.

Тож не оминайте село Лавриків, обов'язково завітайте сюди, щоб побачити всю його красу і цікаві пам'ятки архітектури.

Tetyana