Свято-Николаевский монастырь (с.Мыльцы, Волынская обл.): карта, описание

Вважається, що Свято-Миколаївський чоловічий монастир заснували монахи Вербського монастиря, який знаходиться поблизу Ковеля. Одна з версій свідчить, що назва топоніма Мильці походить від того, що колись на цьому місці працювали водяні млини. Інша переповідає, що місце було дуже милим, приємним, оскільки монахи вищезгаданого Вербського монастиря ловили у річці Турія смачну рибу, яка була необхідною для їхнього прожитку. Вперше про цей монастир згадується приблизно у 1522р. Засновником цієї обителі був князь Федір Сангушко, який розпочав будівництво мурованого храму в честь святого отця Миколая Чудотворця. Згідно з переказами, князя вразила краса обителі і строге життя ченців.

Базова основа монастирського комплексу – це Миколаївська церква, що розташована на самому березі ріки Тур'я, біля східної межі монастирського подвір'я, яка була збудована в середині XVІ ст. на місці більш давньої дерев'яної. Приблизно через 100 років, в середині XVІІ ст. монастир став уніатським, а у 1839 р. повертається до православ'я. Коли одна конфесія змінює іншу, будівля зазнає змін, тому церква втратила свій первозданний вигляд. Так, наприклад, у минулому столітті готичні віконця переробили на звичайні прямокутні.

Архітектурною особливістю Миколаївської церкви є поєднання різних стилів, частина будівлі виконана у готичному стилі, а певні елементи збудовані у стилі давньоруських традицій: наприклад, скромний зовнішній вигляд церкви, стіни укладені цеглинами. Оригінальністю в архітектурі є те, що церква має вигляд суцільного урочистого залу, а її зовнішні стіни спрямовані на всі чотири сторони світу. До архітектурного ансамблю Миколаївського монастиря належать ще тепла церква Преображення Господнього і корпус келій з трапезною. Тепла церква знаходиться посередині будівлі, поділяючи її на дві рівні частини. До середини XІX ст. комплекс доповнили додатковими спорудами: добудували келії для монахів, а також – будинок для настоятеля. На межі XІX і XX ст. перебудували дзвіницю, церковну школу і лікарню.

Однак, у 1943 році сталася жахлива трагедія: монастир пограбували, а настоятеля та монахів спалили живцем. Через ці події у 1947 році обитель припинила своє існування, хоч вона і вважалася пам'яткою архітектури, а в самому приміщенні відкрили будинок-інтернат для престарілих. Вівтар церкви було знищено. Однак, на межі 1980-1990-х років, під час дослідження святині авторитетні київські вчені стверджували, що всупереч лихоліттям, інформація про автентичність церкви все-таки збереглася: було виявлено незмінені форми інтер'єрів, зафіксовано рештки вівтаря, пропорції фасадів будівлі. Частково також збереглися і залишки живопису за давньоруським зразком: насичені фарби темно-синього, смарагдово-зеленого, пурпурного кольорів. За висновками київських дослідників, мова йде про унікальність сакрального стилю української споруди на відміну від аскетичної атмосфери середньовічного західноєвропейського собору та буддистських віянь східної архітектури. Хоч в загальному споруда виконана у готичному стилі епохи Середньовіччя. У церкві було знайдено унікальну фреску Пресвятої Богородиці: справа в тому, що вікно в центрі храму розташовано таким чином, що кожного року в грудні на св. Миколая (19.12) промінь сонця посередині перетинає престол і відтворює разом з ним знак хреста.

Лише у серпні 1993 р. монастир почав відроджуватися. Обитель офіційно була зареєстрована державою у 1994 р. Слід відзначити, що тут перебуває хрест з частинками мощів отця Миколая Чудотворця. На сьогоднішній день монастир відвідує багато паломників, щоб вклонитися древньому чудотворному образові Святого Миколая та Богородиці на Престолі.

За сприяння церковних отців до монастиря на екскурсію прибуває молодь на кілька днів для того, щоб ознайомитися з внутрішнім розпорядком монастиря. Разом з монахами відвідують церковні богослужіння, займаються неважкою фізичною працею, споживають монашу трапезу. Слід відзначити, що на Літургію збирається багато паломників і прихожан, крім тих, що там проживають, адже святиня відома за межами Волинської області. Перед сном займаються вивченням нових молитов. Молодь разом з монахами бере участь у прийнятті святих Тайн. Тобто, детально ознайомлюється з внутрішнім розпорядком обителі. Єднання з природою присутнє на тлі прибирання навколишніх територій, квітників тощо. Як правило, тут день починається і завершується молитвою. Увечері співають духовні і народні пісні. Перед від'їздом відбувається розмова з настоятелем та його благословення в дорогу. Такі паломницькі подорожі сприяють вихованню сучасної молоді у християнському дусі. Отже, монастир виконує певну духовну місію, залучаючи молодь до християнського способу життя, формуючи відповідний світогляд.

Andrij