Музей волынской иконы (г.Луцк): карта, описание

Музей Волинської Ікони у Луцьку

Cеред важливих явищ музейного життя України останніх десятиліть є створення колекції давнього волинського мистецтва у Волинському краєзнавчому музеї, відкриття 26 серпня 1993 року Музею Волинської ікони в Луцьку.

Збірка Волинського краєзнавчого музею нараховує більше 500 ікон. Її створення пов'язане з іменем відомого дослідника-мистецтвознавця Павла Жолтовського (1904-1986 рр.), який очолював наукові експедиції Волинського краєзнавчого музею по обстеженню культових споруд Волині з метою виявлення, обліку і збору цінних історичних та мистецьких пам'яток. Експедиції музею були першим повним і детальним дослідженням спеціалістами пам'яток історії і культури, які зберігалися у волинських храмах.

В ході експедицій 1981-1985 років була зібрана основна частина колекції сакрального мистецтва музею — пам'яток іконопису, декоративної скульптури, металопластики, книгодрукування. Основу колекції складають ікони ХVІ-ХVІІІ століть, які збереглися на території Волинської області і представляють пам'ятки волинської школи малярства, дають уявлення про розвиток професійного іконопису Волині періоду формування нової художньої системи в українському мистецтві в останній чверті XVI століття та її утвердження і розвиток впродовж ХVІІ-ХVІІІ століть.

Збірка ікон Волинського краєзнавчого музею відображає основні напрямки розвитку іконопису на території Північної і Західної Волині, її мистецькі зв'язки, специфічні особливості впродовж майже трьох століть.

Більшість пам'яток, зібраних під час експедицій потребували реставрації. Впродовж останніх 10-ти років у Національному науково-дослідному реставраційному центрі України в Києві і його Львівському філіалі, Національній Академії образотворчого мистецтва та архітектури, у реставраційній майстерні Волинського краєзнавчого музею було відреставровано більше 80 ікон. Кращі зразки відреставрованої частини колекцій стали основою першої експозиції Музею Волинської ікони, яка представляла 63 ікони волинської школи малярства ХVІ-ХVІІІ століть.

В червні 2001 року до 10-ої річниці незалежності України була створена нова розширена експозиція Музею Волинської ікони в новозбудованому приміщенні. До огляду представлено більше 100 творів іконопису, серед них такі унікальні пам'ятки, що експонуються вперше, як Холмська чудотворна ікона Божої Матері ХІ-ХІІ століття, ікони "Спас у славі" XVI століття, "Богородиця Одигітрія — Нев'янучий цвіт" XVIII століття.

Експозиція музею відображає характер розвитку волинського малярства в цілому, його напрямків і течій, простежує основні етапи становлення волинської малярської школи.

Пам'ятки іконопису, представлені в експозиції Музею Волинської ікони, відкривають як для широкого глядача, так і для спеціалістів одну з найяскравіших сторінок українського іконопису і дозволяють по-новому оцінити місце і роль малярської спадщини Волині в мистецькій культурі України.

Музей Волинської ікони в Луцьку став об'єднавчим центром у вивченні волинської ікони. Щорічно на базі музею проводяться наукові конференції з питань дослідження та реставрації волинського іконопису. Вагомим є внесок музею у вивчення історії музейних збірок, реставрацію та каталогізацію волинської ікони. Важливу роль відіграють наукові конференції в проведенні повного обліку пам'яток волинського іконопису, наукової класифікації та узагальнення всього матеріалу давнього українського мистецтва, що знаходиться в експозиціях і фондах музеїв України, Польщі, Росії та Білорусі. Видання збірників наукових конференцій дозволило ввести до наукового обігу результати найновіших досліджень волинського іконопису та проблем історії мистецької культури Волині.

З відкриттям Музею Волинської ікони в Луцьку розпочинається планомірне, систематичне дослідження волинського іконопису. Єдиний в Україні Музей ікони став добре відомим на батьківщині та за кордоном.

Робота музею високо оцінена фахівцями, його експозиція викликає незмінний інтерес у відвідувачів.

Іконопис XVI - першої половини XVII століття

Волинський іконопис становить одну з яскравих і самобутніх сторінок мистецької культури України. Розвиваючись під духовним впливом Візантії, вбираючи її естетичні та художні ідеали, волинська ікона з часом виробила свій стиль, свої мистецькі особливості, сформувала самостійну національну школу з притаманними рисами монументальності, образної лаконічності, канонічної традиційності, ліричної інтерпретації сюжетів.

Літописні джерела та волинські ікони XIII - початку XIV століть (Богоматір Одигітрія "Волинська" з Луцька, Богоматір Одигітрія з Дорогобужа) свідчать про високий рівень розвитку волинського малярства вже у ХІІІ-ХІV століттях. Мистецькі традиції княжої Волині стали основою для подальшого розвитку місцевої школи іконопису. В XVI столітті на Волині існує ціла мережа малярських осередків та зростає кількість іконописців. Документи фіксують діяльність майстрів у Володимирі, Луцьку, Ковелі, Ратному, Острозі. Вони працювали у рамках принесеної із Західної Європи структури міського цехового малярства, а пізніше збірних цехів, які об'єднували представників різних спеціальностей.

У волинському малярстві XVI століття особливого поширення набула іконографія "Спаса у славі". Ікони цього сюжету розміщувались у центрі іконостасу. Вони щонайповніше втілювали ідею величі і сили Христа як Вседержителя, володаря Всесвіту.

Ікона "Спас у славі" першої половини XVI століття з Волині відображає ранній етап розвитку народної образотворчої культури. Христос змальований грізним суддею, в його образі втілені риси суворості та аскетизму. Інша за характером виконання ікона "Спас у славі" середини XVI століття з с.Промінь Луцького району. Величний образ Спаса забарвлений в теплі, м'які тони. Ікона відзначена класичною ясністю і композиційною цілісністю, гармонійним колоритом, вільним і енергійним живописом.

В кінці XVI — на початку XVII століття у волинському іконописі чітко простежуються реалістичні тенденції, впроваджуються нові прийоми живописного зображення з використанням півтонів і світлотіней, насиченого співвідношення кольорів. Перехідний характер від традицій XVI століття до нового стилю демонструє монументальна ікона "Розп'яття" початку XVII століття, в якій поєднано площинне зображення одягу з об'ємно трактованими ликами. Монументалізм — суттєва особливість волинського іконопису на всьому історичному шляху його розвитку, яскравим прикладом є ікона "Моління" першої половини XVII століття — один з ранніх в українському мистецтві варіантів Моління зі Спасом як Великим Архієреєм та коронованою Богородицею.

Серед творів волинських майстрів початку XVII століття — рідкісна храмова ікона "Зішестя Святого Духа на апостолів". Цей сюжет займає важливе місце в православному культі, але переважно зустрічається у празниковому ряді іконостасу. Енергійна графічна лінія, приглушена палітра кольорів створюють враження фрески, надають невеликій іконі монументальності.

Ренесансні тенденції у давньому волинському іконописі відображені в іконах: "Спас на престолі з чотирма ангелами" першої половини XVII століття, "Різдво Богородиці" середини XVII століття, "Вознесіння пророка Іллі" XVII століття. Зникає колишня умовність, відчутне прагнення до просторового рішення композицій, пластичного моделювання форм, введення в канонічну схему конкретних предметів, ликів, пейзажу, архітектури. Ікона "Вознесіння пророка Іллі" різниться від класичних житійних ікон. Сцени житія cв. Іллі та його учня Єлисея розміщені не в клеймах навколо основного зображення, а в нижній частині ікони на тлі реалістичного краєвиду з архітектурними мотивами.

Від класичних пам'яток волинської школи іконопису відрізняється ікона "Воскресіння - зішестя до пекла". Діючі персонажі змальовані з виразно окресленими ликами, великими, широко розкритими очима. Автор використовує насичені зелені, червоні, сині, жовті кольори. Особливості стилю і походження ікони вказують на можливі зв'язки з малярством Холмщини.

Найвищий рівень професійного малярства Волині першої половини XVII століття підтверджують ікони "Спас Вседержитель" та "Цар Царем" з Каменя-Каширського. Духовна глибина образів, витончена пластика форм, майстерність тонкого живопису ставлять ікони в ряд найвидатніших творів української мистецької спадщини.

Волинський іконописець 1630 року

В XVII столітті в іконописному малярстві Волині активізується творчість майстрів периферійних осередків, які працювали в традиціях народного мистецтва.

До характерних зразків цього напрямку волинського іконопису належить група ікон з Камінь-Каширського та Турійського районів, які об'єднуються навколо датованої 1630 роком ікони "Юрій Змієборець з житієм". Вони належать до спадщини анонімного "Іконописця 1630 року" та малярів, які працювали у Туропинському Хрестовоздвиженському монастирі. Перші документальні згадки про монастир відносяться до початку XVII століття. Власником села Туропин на той час був український православний шляхтич Федір Єловицький, член Луцького Хрестовоздвиженського братства, ревний захисник православ'я і фундатор ряду монастирів на Волині, серед них і Туропинського. Монастирське середовище визначило стиль іконописців, які працювали у майстерні. Їх твори ("Покрова", "Богородиця Одигітрія", "Спас Вседержитель") відзначаються суворістю і аскетичністю ликів, свідчать про намагання дотримуватись давньоруських традицій в іконописанні. Стриманість образів підкреслюється застосуванням небагатої палітри кольорів, що виступають у співвідношенні синьо-голубої, білої, червоно-вохристої, зрідка зеленої фарб. Характерною ознакою ікон є розгортання сюжету на тлі міської архітектури. ("Покрова", "Юрій Змієборець", "Юрій Змієборець з житієм"), використання чорної контурної лінії як при малюванні ликів, так і одягу персонажів. В основі різьбленого золоченого тла робіт "Іконописця 1630 року" та його оточення лежить характерний рослинний орнамент з шестипелюстковою квіткою і стилізованим цвітом гранату. Німби навколо голів Богородиці та Христа на всіх іконах прикрашені променистим орнаментом, що був популярним в декорі ікон XVI століття.

Маляри Туропинського монастиря неодноразово звертались до теми "Юрія Змієборця" — одного з найулюбленіших в Україні святих. Зображення Святого Георгія (Юрія) на коні є у гербі міста Володимира, а посвячення саме Георгієві церкви в заміській резиденції князя Володимира Васильковича — Любомлі — вказує, що культ святого побутував і в середовищі князя. Саме цим зумовлене поширення ікон "Юрія Змієборця" на території Волині. Поступово образ святого входить у народний побут, у народні уявлення, вірування та обряди. З воїна-захисника він перетворюється в покровителя землеробів і скотарів. Образ Юрія набуває поетичності, фольклорного звучання, не втрачаючи при цьому войовничої мужності. Саме таким виступає Юрій у роботах малярів Туропинського осередку. Всі ікони створені за одним іконографічним зразком і вирізняються пропорційністю та симетричністю композицій, гармонійною цілісністю.

Іконопис другої половини XVII століття

Волинська ікона середини — другої половини XVII століття представлена роботами професійних та народних майстрів, що характеризуються одночасно побутуванням і переплетенням стилів ренесансу та бароко. Розширюються напрямки творчих пошуків іконописців, оновлюються і набирають нових рис давні традиції волинського малярства ("Покрова", "Свята Варвара з житієм", "Святий Миколай", "Моління"). Лики на іконах зображуються конкретніше, складки одягу сміливіше, живописніше прописуються, вводиться яскраве поєднання кольорів. У звичних образах іконописці втілюють зміни, що відбуваються довкола, багатогранність внутрішнього світу людини ("Богородиця Одигітрія", "Апостол Петро", "Апостол Варфоломій"). Все це призводило до барокового вирішення композицій, послідовного освоєння перспективи, використання широкої шкали проміжних тонів.

Протягом століть найпоширенішим образом на Волині був іконографічний тип Богородиці Одигітрії ("Путівниці"), що втілював ідею заступництва і милосердя Богоматері. Особливої теплоти набувають образи Одигітрії на іконах народних майстрів. Їх фарби яскраві, дзвінкі, насичені, життєрадісні, а зображення Христа і Богородиці вражають своєю щирістю і безпосередністю. Ця тенденція знайшла втілення в іконі кінця XVII століття "Богородиця Одигітрія" з Горохова.

Високою художньою майстерністю відзначена ікона св. Миколая з с. Чорніїв Турійського району. Маляр створив величний образ святого, сповнений спокою, мудрості і духовної сили.

В українській іконографії святого Миколая зображували і духовним пастирем, і суворим ієрархом церкви, і оборонцем християнської віри від єретиків, і милосердним покровителем слабих та знедолених. На Волині особливе шанування святого і поширення ікон з його зображенням пов'язане з існуванням Чудотворної ікони Святого Миколая у Жидичинському Миколаївському монастирі.

Ікона "Свята Варвара з житієм" кінця XVII століття належить до малярської класики Волині. Образ святої виступає в оточенні житійних клейм і відзначений чистотою та звучністю кольору.

Особливе місце серед ікон другої половини XVII століття займає ікона "Моління" з с.Рудка-Козинська Рожищенського району. Ікона є найранішою пам'яткою, яка засвідчує поширення на Волині традицій київського малярства і його вплив на волинський іконопис.

Ікони "Спас", "Різдво Богородиці", "Причащання Святого Онуфрія" останньої чверті XVII — початку XVIII століття належать іконописній майстерні Михнівського Стрітенського монастиря. Перші документальні згадки про Михнівку як містечко відносяться до початку XVII століття. В 1637 році на прохання власника містечка Філона (Федора) Єловицького польським королем Владиславом IV даровано Михнівці магдебурзьке право. В 1642 році на кошти Ф.Єловицького у містечку була побудована Стрітенська церква, а при ній відкрито монастир.

Твори "Майстра ікон з Михнівки" відзначені високим художнім рівнем виконання. Миловидні образи на іконах вирізняються тонким, делікатним моделюванням ликів. Для його робіт характерні відкритий колір, народний типаж, конкретність в передачі одягу окремих персонажів, побутових деталей. Традиційна темпера на іконі "Причащання Святого Онуфрія" поєднана з напівпрозорим шаром олійних фарб. В орнаментиці тла маляр використовує тонкий візерунок з листя і грон винограду - найпоширеніший мотив у різьбі іконостасів першої половини XVII століття. Творам "Майстра ікон з Михнівки" властива лагідність і ліричність, притаманна волинському малярству взагалі.

Холмська Чудотворна Ікона Божої Матері

Ікона Холмської Богородиці зі збірки Волинського краєзнавчого музею є унікальним твором давньоруського мистецтва ХІ-ХІІ століть. Пам'ятка є автентичною з чудотворною іконою давньоруського періоду Холмської Богородиці з м. Холма і була неодноразово описана в літературі.

Її виняткове значення для християнської і світової культури визначається не лише мистецькими якостями, але й безпрецедентною легендарною історією, яка спричинилась до її слави в православному і католицькому світі.

Легенда, як звичайно, пов'язує створення ікони з ім'ям євангеліста Луки, а її з'явлення на Русі — з князем Володимиром, який одержав Константинопольську святиню в Херсонесі (Корсуні) і сам привіз її до Холма в 1001 році.

Більш вірогідною є можливість з'явлення ікони в Холмі в XIII столітті, коли він став столицею Галицько-Волинського князівства. В 1259 р. Данило Галицький будує новий собор Різдва Богородиці, де поміщається холмська реліквія. На ікону він створює золоту шату.

Іконі вже тоді приписувалась особлива благодать і чудотворна сила. Заступництвом Пресвятої Богородиці Холм був врятований від нашестя орд Батия в 1240 році. Лише під час воєнних дій в 1261 році татарам під проводом Бурундая вдалося поруйнувати православний собор і пограбувати ікону від риз, покинувши її у руїнах храму.

Тільки через 100 років ікона була віднайдена і з пошаною внесена до відбудованого храму.

1596 року з переходом Холмського православного єпископа Діонісія в унію, холмський собор та Чудотворна ікона опинилися в руках уніатів. 1646 року вийшла книга Якова Суші з описом ікони і переліком створених нею чудес та благодіянь.

У 1660 році ювелір Себастян Нісевич з Любліна виконує дорогоцінні шати для Чудотворної ікони. На цей час зафіксовано понад 700 чудодійних благодіянь, створених за посередництвом ікони Пресвятої Діви.

1765 року за клопотанням уніатських єпископів папа римський коронує ікону двома золотими коронами.

У 1875 році російський царський уряд скасовує унію. Святиня на Холмській горі повертається у лоно православ'я.

1891 року Чудотворну ікону прикрасили новими срібними ризами, оздобленими дорогоцінним камінням та емалями.

У 1915 році православне духовенство полишає окупований австрійськими військами Холм. Ікону Пресвятої Діви перевозять до Москви. У 1918 році ікону перевезли до Києва і помістили в церкву Флорійського жіночого монастиря на Подолі.

У 20-30-х роках ікону стало небезпечно утримувати в церкві, оскільки нова влада проводила конфіскацію церковних цінностей. З ікони зняли дорогоцінні ризи, розібрали на окремі дошки і роздали в різні руки.

1940 року в окупованій німцями Польщі була відновлена Холмська православна Єпархія, на чолі якої став архієпископ Іларіон (Іван Огієнко). Його стараннями ікона була віднайдена у Києві і 27 вересня 1943 року, на день Воздвиження Чесного Хреста, була урочисто внесена до кафедрального собору Холма.

У 1944 році, коли воєнні дії йшли поблизу Холма, архієпископ Іларіон змушений був емігрувати. Ікона Холмської Богородиці разом з церковним майном знаходилась в ешелоні, який потрапив під бомбардування біля Кракова. Люди, що були свідками трагедії, врятували ікону Пречистої та ряд інших ікон. Святиню перенесли до Любліна і сповістили до Холма про її місцезнаходження.

За стараннями холмського священика митрофорного протоієрея Гаврила Коробчука ікона була привезена до Холма і з цього часу переховувалась в родині Коробчуків.

15 вересня 2000 року донькою священика Надією Горлицькою ікона Холмської Богородиці була безкоштовно передана на довічне зберігання до Волинського краєзнавчого музею.

Ікона Холмської Богородиці є твором високої художньої якості візантійського походження.

Ікона написана на трьох кипарисових дошках розміром 96,5x66,5 см.

На ній збереглись давньоруські золоті прикраси (вотуми) ХІ-ХІІІ ст. у вигляді поручів та круглої пластини-колту, виконані технікою перегородчатої емалі з рослинним орнаментальним мотивом та стилізованими птахами.

На зворотному боці ікони є напис грецькою мовою.

Ікона має першорядне значення не тільки для української, а й для світової культури, вона потребує подальшого вивчення, дослідження й відповідних умов зберігання.

Джерело: інформаційні стенди музею

Любов