Дорога до Параски Плитки-Горицвіт

Вперше про цю видатну жінку – письменницю, художницю, філософа – вдалось почути від гіда Андрія Василіва під час подорожі на Гуцульщину ще у червні 2014 року.

На жаль, творчий доробок Параски Плитки-Горицвіт донині не інвентаризований. Згідно з даними різних джерел, складається з 46 великих рукописних книг обсягом по 500 сторінок кожна (23 тисячі сторінок!), під загальною назвою "Подарунок рідному краєві", близько тисячі маленьких книжок, рукописних і друкованих на машинці.

Серед них – низка духовно-філософських творів: "Молитва – дар Божий", "Помолімося за мир благости", "Небесному престолу від Підніжжя землі", "Молитви во славу святого Хрещення Руси-України", "Вінець Боголюбія". Інший цикл творів – народний: "Старовіцкі повісторькє", "Співанке Гуцулсков говірков", книга-альбом "Доля гуцулки". А ще рукописні співанки, верлібри, казки та лірична поезія ("Варто мислити", "Поетичний дзвін", "Казематні поезії", "Доки ще не пізно", фантастико-пригодницький роман "Індійські заграви"), щоденники.

На її картинах, крім ликів святих, є Леся Українка, Маркіян Шашкевич, Іван Франко, Тарас Шевченко, Василь Стефаник, Оксана Петрусенко, Шота Руставелі.

Пошуки в Інтернеті про її життя давали епізодичну, а у деяких випадках і суперечливу інформацію. Стало лише зрозуміло, що Параскою Плиткою-Горицвіт зацікавлені Київ, Коломия та Харків, оскільки там були проведені присвячені їй виставки. У той же час у львівських книгарнях продавці лише здивовано знизували плечима на запитання про її твори. Ось так і виникла ідея побачити Парасчин світ.

Відправною точкою подорожі стало селище Верховина (колишнє Жаб'є). Наше знайомство розпочалося з краєзнавчого музею "Гуцульщина", працівники якого не лише показали експозицію, але й навіть дозволили погортати сторінки однієї з велетенських рукописних книг Параски. До того ж, дали номер телефону до пані Василини, яка опікується музеєм Параски Плитки-Горицвіт у Криворівні. Опублікованих книжок Параски у музеї вже не було – усі розкуплені, але вони виявились у поблизькій книгарні "Школярик" (окрім творів Параски, там можна купити книжки іншого видатного гуцульського письменника – Петра Шекерика-Дониківа).

У той день у Верховині відбувалось Свято міста, то ж працював ринок народних ремесел. Серед майстрів гуцульської різьби був і косівський митець Мирослав Радиш, батько якого Богдан Радиш-Маринюк у 2014 році опублікував першу біографію Параски під назвою "Горицвіт – квітка гірська". Цю книгу варто прочитати не лише заради власне оповіді про її життя, але й соковитої неповторної гуцульської говірки.

На другий день дорога пролягла у село Криворівню. Завітавши до музею Івана Франка, надзвичайно цікавого і стильно оформленого (відчувається, що його засновницею була дружина Гната Хоткевича Платоніда, а не усілякі управління культури), ми були неймовірно вражені експозицією, присвяченою Парасці. І якщо до серії "Доля гуцулки" інтернет морально підготував, то індійська експозиція, зокрема, портрет Індіри Ганді та книга оповідань з санскритським написом, викликала культурний шок.

Далі наш шлях проліг до Криворівнянської церкви, біля якої ми домовилися про зустріч з пані Василиною. Тут на нас чекала перша несподіванка - на автобусній зупинці біля церкви є церковна дошка оголошень, а на ній під склом бачимо ікону Параски!

У церкві є також ікони, виконані нею, але їх не вдалось роздивитись, оскільки отець Іван Рибарук приймав делегацію з Києва у рамках святкування 50-річчя зйомок фільму "Тіні забутих предків".

Стежка до хати Параски починається власне за церковним подвір'ям, і за 800 м крутого, як на львів'ян, підйому ми дістались до оселі, оточеної яблуньками і дивним спокоєм. Хатина напрочуд благенька, музей працює на громадських засадах і фінансування не має.

І незвичайної краси ікони, і книжку дитячих казок, і індійські портрети. Одне з найсильніших вражень – Поезія в жебрах.

Пані Василина – оповідач від Бога, і спілкування закарбувалося не менше, ніж будиночок Параски.

Так, скромність оселі Параски кидається у вічі, але це не убогість, це шляхетний аскетизм. Під час свого непростого шляху світами Параска всотувала багато мистецьких ідей. Абажур з прозорої плівки нагадує прозорі плафони німецького Баухаузу. У хаті багато побутових речей нефабричного, авторського начиння, прикрашеного витинанками.

Такого ексклюзиву не купиш навіть у найдорожчому магазині. Стилістичні подібності знаходимо тільки з дуже популярною у 1930-х роках в Німеччині керамікою фірми Velten Vordamm.

Можливо, знайшовся б добрий кераміст, який би оформлював сувенірну продукцію у стилі Парасчиних витинанок і частину коштів віддавав на підтримку музею, чиє майбутнє зараз перебуває у повній невизначеності.

Про неперевершений смак Параски свідчить і фото, розміщене у книзі її родички Теодозії Плитки-Сорохан "Нескорена духом Лілея", де Параска одягнена зі смаком львівської пані 1950-х років.

Покинути цю гірську хатину нас змусила тільки напрочуд сильна гроза. Ковзаючи по глинистому болоту, змоклі до нитки, жалкували лише за одним – як ще багато людей не змогло дістатись до цього самобутнього, загубленого у горах, але настільки благословенного Богом місця.