Історія
Місто Батурин, що розкинулось на берегах Сейму, — входить до Бахмацького району Чернігівської області. Найбільш ймовірно, що назва міста походить або від слова "батура" (тобто башта, вежа), або від тюркського імені Батур (Патур, Петер, Петро чи згідно іншої версії Батир — богатир).
За владарювання на українській території Польщі на поч. XVII ст. засновано Батурин, а вперше писемно місто згадується у 1625 р. Місцеве населення було активно задіяне у національно-визвольній боротьбі українського народу проти поляків (сотенне місто Чернігівського полку з 1648 р., а з 1649 р. — Ніжинського полку). За гетьмана Дем'яна Многогрішного місто було столицею Лівобережної України (1669 р.). Тоді на пагорбі, що височів над долиною Сейму було збудовано замок, який складався із високих дерев'яних башт з'єднаних високою дерев'яною стіною та оточений ровом і валом (а колись там стояла польська фортеця). Наступним гетьманував у Батурині Іван Самойлович, а потім, у 1687 р. — Іван Мазепа. У часи гетьманування сильно зросла економіка України та зміцнився соціальний лад; Україна майже повністю стала козацькою державою. Значно покращилося становище як міського так і сільського населення. До речі, Мазепа був великим покровителем храмів, значну кількість яких збудував за своє життя. Значно розбудував, розширив та укріпив гетьман Іван Мазепа і Батурин.
У листопаді 1708 р. російські війська на чолі з генералом Олександром Меншиковим захопили Батурин, знищили оборонний замок та й саме місто (вціліли будинок генерального судді Кочубея та висока башта - Мазепин стовп, який розібрали наприкінці XVIII ст., однак подейкують, що з її цегли було зведено Воскресенську церкву). Буквально через 18 років місто стало зовсім безлюдним, уцілілі мешканці жили по околицях, а резиденцією гетьманів став Глухів. Через деякий час поступово Батурин почав оживати знову. З 1760 р. місто стає володіннями гетьмана Кирила Розумовського, а згодом знову Батурин є гетьманською столицею. Кирило Розумовський спершу збудував тут палац і церкву, а далі налагодив мануфактурне та промислове виробництво. З 1802 р. Батурин перебуває у складі Чернігівської губернії. Значним центром промисловості на Лівобережній Україні місто стало на поч. ХІХ ст. у часи господарювання тут Андрія Розумовського. Однак вже у 1830-тих роках Батурин почав занепадати. Не оминули місто руйнівні та жахливі події світових війн. Селищем міського типу Батурин став у 1960 р. У липні 2006 р. Батурин занесено до списку історичних населених місць України. А вже з 2008 р. гордий Батурин знову заслужено є містом.
Туризм, пам'ятки
Батурин туристичний — це національний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця": будинок генерального судді Василя Кочубея (під будинком збереглися підвали, у яких колись були кімнати слідства та катувань; нині тут діє краєзнавчий музей), палац гетьмана Кирила Розумовського (1803 р., архітектор Чарльз Камерон, стиль — палладіанізм); Покровський собор (1789 р.); однобанна Воскресенська церква з дзвіницею (1803 р., у стилі ампір, стала усипальницею Кирила Розумовського). Від Покровської церкви дорогою можна потрапити до дерев'яної цитаделі Батуринської фортеці (сучасна реконструкція). На території цитаделі розташовані: будинок гетьмана, скарбниця, дерев'яна замкова церква (відбудовані у формах козацького бароко), є тут і пам'ятник-хрест жертвам Батуринської трагедії 1708 р.; а з оглядового майданчика можна поспостерігати прекрасні краєвиди глибокої долини річки Сейм. Біля цитаделі знаходиться пам'ятник батуринським гетьманам (є там і Дем'ян Многогрішний, і Іван Самойлович, і Іван Мазепа, і Пилип Орлик та Кирило Розумовський). Поряд із Воскресенською церквою збереглася будівля церковно-парафіяльної школи, у якій нині діє Археологічний музей. Можна прогулятися і старовинним парком (поряд з будинком Василя Кочубея), де є пам'ятник Петру Прокоповичу (бджоляр, винахідник рамкового вулика).
Свої двері туристам та гостям міста гостинно відчинять усі готелі (У Гетьмана, Фортеця...), ресторани та кафе (Козак, Сейм, Старий Батурин...) Батурина. Відвідайте Батурин — археологічну пам'ятку козаччини, що не має собі рівних в Україні.
Наступного дня можна вирушити у цікаву мандрівку селами Бахмацького району, адже тут вартують уваги туристів: село Осіч: Крупицько-Батуринський монастир (XVII ст. — XIX ст.), корпус келiй (поч. XIX ст.), мурована дзвіниця (1825 р.), Спасо-Преображенська трапезна церква (1803 р. — 1858 р.); село Тиниця: садиба (XVIII ст. — XIX ст.) та будинок (кін. XVIII ст.) Кочубея, парк (кін. XVIII ст.), скарбниця (кін. XVIII ст.)... Захопливої Вам подорожі у землі, пройняті козацьким духом!
Natalka
.
.
