Село Гологори: карта вулиць, фото, опис

Село Гологори Львівської області відоме в історичних документах ще від 1271 р. і знаходиться на березі річки Золота Липа там, де у неї впадає потічок Гнила Липа. (Останній, доречі, бере початок у великому Гологірському лісі поблизу цікавих об'єктів – замчища на горі Вапнярка та скелі Великий Камінь.) У минулому село мало статус містечка.

Гологори вважаються одним із найдавніших поселень у Галичині. Вперше про "Княжі Голі гори" згадується ще у писемних джерелах 1099 р. У 1132 р. про це місто згадується у літописах та хроніках. Спочатку воно належало до Звенигородського князівства, а у 1140 р. Звенигородський князь Володимирко приєднав це місто до Галицького князівства. Ще у одному із літописів описується битва Київського князя Всеволода Олеговича із Володимиром Володаровичем, яка відбулася у 1144 р. на Великому полі поблизу містечка Гологори. У XV ст. містечко Гологори почало активно розвиватися. У ті часи воно стало важливим торговельним центром, через який проходило багато торгових шляхів. Відомо, що упродовж XVІІ – XVІІІ ст. у місті проводилися великі кінні ярмарки, де продавали велику рогату худобу.

За свідченнями істориків, у 1469 р. Гологори отримали Магдебурзьке право із міським самоврядуванням. Однак, упродовж XІV – XVІ ст. середньовічне місто часто потерпало від спустошливих нападів татар.

Після того, коли у 1779 р. м. Гологори стало частиною Галичини, воно належало домініканському монастиреві у Підкамені. З 1786 р. тогочасне місто стало поміщицькою власністю, його економіка поступово почала занепадати, Гологірський замок перетворився на руїни, як наслідок, весь час зменшувалася кількість місцевих мешканців. Саме з XVІІІ ст. збереглися примірники печатки колишньої місцевої ратуші, де зображено руїни Гологірського замку.

У роки Другої світової війни Гологори було перетворено на руїни, понад 700 осіб було кинуто до табору та знищено, а 300 – вивезено до Німеччини на каторжні роботи.

У 1929 р. кількість місцевого населення почала поступово скорочуватися і на той час становила 2480 осіб. До 1939 р. Гологори зберігали статус міста. Після Другої світової війни давні будівлі навколо ринкової площі було розібрано для будівництва споруд райкому і райвиконкому у селищі Красне, яке було тогочасним райцентром. Руїни місцевого замку було розібрано для будівництва корівників. В результаті вигляд давнього міста було остаточно втрачено і поступово з роками воно перетворилося на село.

До сьогодні тут збереглися деякі пам'ятки архітектури, історії та інженерної думки: фраґментарні залишки одного із найголовніших у Галичині оборонного Гологірського замку (XV ст.), видовищна мурована каплиця-колона св. Марка (1670 р.), мурована церква св. Юрія (1931 р.), руїни покинутого водяного млина (кінець XІX – початок XX ст.), невелика придорожня капличка (початок XX ст.), єврейський цвинтар-кіркут (фраґментарно) та старий цвинтар (XVІІІ – XX ст.). Зачаровують і природні пейзажі села – мальовничі, стрімкі, порізані глибокими ярами Гологірські пагорби. А у центрі села знаходиться великий ставок, на березі і знаходиться згаданий вище старий млин.

Andrij