Миколаївська церква (с.м.т. Диканька, Полтавська обл.): карта, фото, опис

Миколаївська церква у селищі Диканька Полтавської області була зведена за розпорядженням князя Віктора Кочубея у вигляді ротонди за проектом відомого петербурзького зодчого Миколи Львова у 1794-1797 рр. у стилі класицизму і знаходиться на південній околиці селища. Згідно з історичними даними, колись на цьому місці існувала дерев'яна церква, яку зачинили у 1754 р. Спорудження первісної дерев'яної церкви розпочалося у той час, коли, за переказами, на одному з пнів Диканьки з'явився образ святого Миколая-Чудотворця. Пізніше тут встановили дубовий хрест, а сакральну споруду збудували таким чином, щоб чудотворний образ опинився у її вівтарній частині.

При будівництві нового мурованого храму у 1794-1797 рр. архітектор Микола Львов вперше використав систему подвійного купола і одним з перших звернувся до ротодальної форми, яка набувала все більшого поширення у тогочасній сакральній архітектурі. На третьому поверсі між куполами будівлі були розміщені хори. Внутрішня поверхня великого зовнішнього купола була прикрашена розписами на біблійні теми, де особливо виділялося блакитне небо з ангелами. Спів церковного хору підсилювався чудовою акустикою храму. Надзвичайно майстерно між першим та другим поверхами були розташовані так звані "повітряні печі", які виконували свою роль не гірше від сучасних кондиціонерів, оскільки обігрівали та провітрювали приміщення, зберігаючи постійну температуру та вологість.

У цьому храмі зберігалася чудотворна ікона святителя Миколая, до якої з вірою приступали хворі та обездолені. Серед них – Марія Гоголь-Яновська, яка вимолила у святого народження дитини, саме на честь чудотворця Миколая батьки і назвали свого сина Миколою, так з'явився на світ молитвами своєї матері відомий письменник – Микола Гоголь (1809-1852 рр.).

У 1862 і 1867 рр. у храмі здійснили ремонтні роботи, після яких церква отримала сучасний вигляд: цегляна, одноверха, майже кругла у плані, з виступаючою вхідною лоджією, що прикрашена чотирьохколонними портиками із трикутним фронтоном. Загалом, будівля скомпонована у вигляді двох циліндричних об'ємів. Для її стін характерне двоповерхове членування. У храмовому інтер'єрі привертає увагу іконостас, виконаний із мореного дуба українськими майстрами-умільцями, що навчалися у Італії. Крім того, вражають роботи петербурзьких художників, зокрема, їхня тонка різьба по дереву, яка обрамлює ікони.

Разом з церквою за проектом російського архітектора італійського походження Луїджі Руска розпочалося будівництво дзвіниці, яке повністю вдалося завершити лише у 1827 р. У своєму архітектурному вирішенні мурована дзвіниця – оригінальна двох'ярусна будівля із двома дзвонами надзвичайної потужності. Її перший ярус – цокольне приміщення, де у минулому було розташоване житло для охорони, а другий ярус – відкрита аркада, яка зі східної та західної сторін завершувалася трикутними фронтонами.

Церкві вдалося вистояти після більшовицької революції 1917 р., однак, у 30-ті роки XX ст. навколо храму було вирубано ліс, знято огорожу і вивезено кам'яні плити. При радянській владі у храмі розмістили музей атеїзму, а пізніше – відділ історико-краєзнавчого музею. Церква є родовим храмом-усипальницею родини Кочубеїв, оскільки у її підвалі знаходиться склеп із саркофагами, де спочивають кілька поколінь цього знатного українського роду.

Свято-Миколаївська церква у Диканьці є діючим храмом, відноситься до єпархії УПЦ КП і належить до пам'яток архітектури національного значення. Білосніжна церква-ротонда зі сріблястим куполом та позолоченим хрестом особливо гармонійно вписується у чудову лісову природу на околиці Диканьки. Храм належить до рідкісного типу ротонд (таких в Україні усього кілька десятків), подібні храми можна побачити, наприклад у Підкамені на Львівщині, або ж у Світязі чи Володимирі на Волині.

Andrij