С.м.т. Диканька: карта вулиць, фото, опис

Селище Диканька Полтавської області вперше згадується у XVІІ ст. Хоча залишки підземних ходів свідчать про те, що люди у цій місцевості оселялися ще раніше, у XV – ХVІ ст., шукаючи прихистку від набігів кримських татар.

До 1602 р. неподалік від Диканьки знаходився печерний скит, залишки якого збереглися і до сьогодні. З 1660 р. це поселення входило до складу сотні Полтавського полку Гетьманщини. З 1687 р. – належало відомій козацькій родині Кочубеїв. З другої половини XVІІІ ст. тут розпочалося будівництво багатьох споруд, створювалися сади, оранжереї і ставки. У 1802 р. Диканька увійшла до складу Російської імперії. Трагічним у історії селища виявилося XX ст., оскільки його мешканці сильно постраждали за часів радянської влади під час голоду 1921-22 рр. та у роки Голодомору 1932-1933 рр. Крім того, багато людей загинуло під час Другої світової війни.

Назва селища походить від слова "дикий", оскільки місцевість була оточена густими лісами, що надавали їй дикого вигляду. Дослідники також припускають, що назва утворилася від прізвищ перших поселенців у краї – Дикого, Диканя, які тут зустрічаються і у наші дні.

Згідно з указом українського гетьмана Івана Самойловича від 1687 р., Диканька разом з навколишніми лісами стала власністю генерального судді Запорізького війська – Василя Леонтійовича Кочубея, після страти якого володіння відійшли у власність до його сина Василя Васильовича, а пізніше – до онука Павла, який збудував першу у селі муровану церкву Святої Трійці (1780 р.). Син Павла – князь Віктор Павлович Кочубей створив тут прекрасний природно-архітектурний ансамбль, один з найкращих та найбільших в Україні, який часто відвідували відомі діячі вітчизняної та світової культури. Влітку 1820 р. відбулося урочисте відкриття Тріумфальних воріт (парадний в'їзд до садиби Кочубеїв), які збудували у пам'ять про приїзд до Диканьки російського імператора Олександра І. Цей монумент увічнює тріумф російської перемоги у війні 1812 р. з французами і вважається архітектурною пам'яткою, що має велику історичну цінність.

У цій місцевості було створено регіональний ландшафтний парк "Диканський", у межах якого знаходяться сім пам'яток природи, серед них – природоохоронні об'єкти Кочубеївські дуби, Бузковий гай, Ялиновий гай, у тому числі урочище "Парасоцький ліс". Особливо прославилася Диканька своїм Бузковим гаєм, що був закладений у кар'єрі, де у минулому добувалася глина для цегельного заводу, який пізніше був закритий. Згодом тут насадили бузок, облаштували алеї та альтанки. Бузковий гай нині відноситься до унікальних пам'яток садово-паркового мистецтва початку XІX ст. Щороку у травні біля цієї пам'ятки проводиться своєрідне свято "Пісні Бузкового гаю". Неподалік на Полтавському шляху зростають старовинні Кочубеївські дуби, оспівані Олександром Пушкіним у поемі "Полтава". Крім того, саме через Диканьку пролягає маршрут гоголівськими місцями, у центрі селища знаходиться Диканський історико-краєзнавчий музей (1959 р.), у якому зібрані документи, речі та фотоматеріали, що ознайомлюють відвідувачів з історією краю та його сьогоденням.

Найбільшу славу селищу у сфері культури, безперечно, приніс Микола Гоголь (1809-1852 рр.), який уславив його своїми творами, оскільки неподалік від Диканьки, у тодішньому селі Василівці промайнули його дитячі роки. Перша книга Миколи Гоголя "Вечори на хуторі біля Диканьки" складається з двох томів, куди увійшли його славетні твори: "Сорочинський ярмарок", "Вечір напередодні Івана Купала", "Ніч перед Різдвом", "Травнева ніч, або Утоплена"... Чого лишень вартує опис української ночі у останньому з перерахованих творів, який вважається справжнім літературним шедевром!

Диканька на Полтавщині багата на пам'ятні місця, славиться своїм колоритом і самобутніми традиціями, а також – старовинними пам'ятками історії, природи та культури. Відсутність промисловості та сприятливі природні умови перетворили цю місцевість на один з найчистіших екологічних куточків України, що сприяє розвиткові його туристичної галузі. Тут народилися і займалися культурною діяльністю відомі історичні особистості, серед них – представники родини Кочубеїв, гетьман Лівобережної України – Іван Брюховецький і славетний письменник – Микола Гоголь.

Вирушаючи з Полтави, відвідини селища добре поєднати з оглядом класицистичної Троїцької церкви у Великих Будищах та національного центру гончарства у Опішні.

Andrij