Монастир кармелітів в Теребовлі – пам'ятка архітектури XVII століття. Знаходиться в центральній частині міста навпроти Замкової гори на лівому березі річки Гнізна.
У 1617 році до Теребовлі прибули монахи-кармеліти на запрошення місцевого старости Петра Ожги. Він подарував їм свої землі поблизу церкви святого Миколая для побудови обителі. Перший костел і келії були дерев'яними. В ті часи Теребовля була прикордонним містом і зазнавала частих набігів татар. У 1635 році ченці розпочали будівництво мурованого костелу. Велику пожертву 6 тис. злотих надав кармелітам Адам Коморовський, власник села Лошнів. Монастирю також належала броварня і землі села Боричівка.
Монастир являє собою квадратну в плані територію, на якій знаходяться костел і 2-поверхові келії, оточені мурами з бійницями висотою 3 м, з 4 оборонними наріжними вежами. П'ятикутні двоярусні вежі висотою 5 м виконували сторожову і оборонну функцію: в них знаходилися бійниці для стрільби з рушниць, мушкетів і гармат. В кожній грані кожного ярусу є по 1 бійниці. Вхід до монастиря у вигляді арки знаходиться у південній стіні. Така структура оборонного монастиря типова для багатьох міст, схожими є наприклад монастир у Підкамені або Крехівський монастир.
Костел Успіння Діви Марії збудовано у 1635 році в стилі ренесанс. Це тринавна базиліка, в якій центральна нава вдвічі ширша від двох бічних. По боках від головного входу знаходяться 2 вежі. Товщина стін західного фасаду – 3 м. Південна і північна стіна укріплена контрфорсами. На стінах бічних фасадів знаходяться арочні вікна, прикрашені ренесансним декором. До північної сторони костелу примикають 2-поверхові келії монастиря. Під монастерем є підземелля, в якому поховані духовні і знатні особи Теребовлі.
Обитель неодноразово зазнавала нападів турків і татар. Під час одного з таких нападів було знищено верхні яруси веж костелу. Реставрація костелу розпочалась вже в мирні часи у XVIII столітті після закінчення польсько-турецької війни за старости Стефана Потоцького. Пошкоджені вежі зрівняли по висоті з боковими навами. Саме тоді храм набув барокових рис: фігурне ліплення вікон, декорований плафон, який складався з різноманітних форм дзеркал і картушів в стилі рококо. Розписи стін і склепіння виконав Йосиф Маєр – один з найвідоміших майстрів фресок в Речі Посполитій. В інтер'єрі костелу були скульптурні постаті святих, дерев'яні та кам'яні вівтарі. Найбільшою цінністю храму був образ Матері Божої Святого Скапулярію XVIII століття, який знаходився над головним вівтарем. Найбільшими жертводавцями реставрації були баронеса Єлизавета Дульська та її син Самуель Дульський. За це вдячні монахи прикрасили захристію їхніми портретами, а також портретами Петра Ожиги і Стефана Потоцького. Самуель Дульський похований в підземеллях монастиря.
В часи австрійської влади з 1810 року костел стає парафіяльним, оскільки дерев'яний парафіяльний костел згорів. Таку функцію він виконував до 1927 року, коли було збудовано новий костел святих Петра і Павла. У ХІХ столітті над входом до монастиря вимурували 3-ярусну надбрамну дзвіницю, яка опиралася на 4 пілони. Під час Першої світової війни храм було пограбовано, але він не зазнав значних руйнувань. Австрійці з нього вивезли орган на 3 міхи з подвійною клавіатурою. В келіях розміщувався російський військовий госпіталь. У 1918-1919 роках в монастирі квартирували солдати польської армії. Вони пробили в західному мурі монастиря прохід, щоб легше було водити коней на водопій до річки. Після війни на другому поверсі келій знаходилися житлові приміщення та історичний музей, а на першому – конюшня. З приходом радянської влади у 1945 році кармеліти покинули монастир і забрали з собою образ Матері Божої Святого Скапулярію, який тепер знаходиться в костелі святої Катерини у Гданську. З того часу в келіях починає діяти фабрика ялинкових прикрас, а в костелі – склад. У 1987 році костел постраждав від пожежі. У 1990 році колишній кармелітський монастир передали Українській автокефальній православній церкві. В ньому провели ремонтні роботи і на головному фасаді встановили куполи, щоб надати храму православних рис. Костел переосвятили на церкву святого Володимира. У келіях монастиря тепер діє Тернопільська духовна семінарія УАПЦ.
Майже навпроти входу у монастир знаходиться Теребовлянська ратуша, а у недалекому від міста селі Підгора - Підгорянський оборонний монастир оо.Василіян.
Nadiya
