Історія
Скельний монастир у південно-східній околиці с. Розгірче Стрийського району Львівської області розташований серед лісу на пагорбі, звідки відкривається мальовничий краєвид на долину річки Стрий та навколишню місцевість і споруджений у скелях у X – XІІІ ст.
Усі наукові дослідження відносно с. Розгірчого пов'язані, насамперед, зі скелями. Вперше про монастир згадується у писемних джерелах другої половини XV ст. Досить цікавою була публікація В. Карповича "Скельний монастир у Розгірчі" (1830 р.), а також замітка Івана Вагилевича про "руни" (1834 р.). В. Карпович, досліджуючи цей об'ємно-просторовий комплекс архітектури, доводить, що у XІІ – XІV ст. тут існував монастир. Хоча Іван Вагилевич завдяки виявленим рисункам-"рунам" датує печерний комплекс X століттям.
У 30-тих роках XІX ст. видатний український науковець, першовідкривач і дослідник стародавніх наскельних написів та рисунків І. Вагилевич здійснив ряд мандрівок до скель в Уричі, Розгірчі, Бубнищі та Верхньому Синевидську і відкрив там низку стародавніх наскельних зображень, серед яких – написи невідомою мовою. Дослідники такі письмена називають рунами. Таємничі руни були у скандинавів, кельтів та германців. Їх наносили на посуд, зброю і скелі. Арабські і візантійські джерела X ст. свідчать про те, що подібні письмена існували також і у стародавніх слов'ян. Вважається, що якась частина рун мала мовно-звукове призначення, а інша – культово-магічне.
У скельному монастирі стіни розписані різноманітними написами, деякі з яких відносяться до 70-тих років XVІІ ст. У 1990 р. виявили існування неподалік землеробського поселення на межі VІІІ – VІІ ст. до н.е., цей факт, а також знайдені сліди на скелях свідчать про те, що частину з цих написів було здійснено ще у дохристиянські часи. У зв'язку з цим у 1838 р. у "Часописі Чеського музею" з'явилася стаття І.Вагилевича "Печери в Розгірчу", де науковець намагався зробити інтерпретацію наскельних рун з Розгірча. Вчений висловлював думку, що загадкові письмена створювалися у два періоди: дохристиянський і християнський. За його словами, один з найкраще збережених написів знаходиться зі східної сторони верхньої печери, І. Вагилевич його трактує як магічну формулу, яка була спрямована до сил Природи та благословляла схід і захід сонця.
Автор статті у цьому і сусідніх написах відзначає їхню подібність з кельтськими і германськими рунами. Про таємничі скелі у Розгірчі писали О. Партицький, В. Площанський і В. Гюккель. Скажімо, професор В. Гюккель вважав, що грецькі хрести, висічені на поверхні скель, свідчать про пізніше використання скель монахами східного обряду. Подібну думку висловлював і В. Деметрикевич, який сумнівався, чи ці печери спеціально були викуті для скельного монастиря, чи були зроблені раніше, ще у дохристиянські часи, а потім лише використовувалися ченцями для своїх потреб.
Основний скельний масив розташований на північному схилі, у підніжжі хребта, на відстані приблизно 200м. від південно-східної околиці села. Крім нього, на відстані 50м дещо вище ще знаходяться дві малі скелі, які вважалися своєрідним в'їздом на територію монастиря. Неподалік (біля 200 м на південний захід) височить також ще одна скеля з печерою та відбитими на ній грецькими хрестами. Проте найбільш дослідженим у архітектурному відношенні залишається основний скельний масив, у товщі якого вибито три печери. Ці скельні печери розміщені у два яруси, тому доцільно говорити про цілий монастирський комплекс.
На верхньому ярусі була розташована церква, де нині знаходиться невелика ікона, прикрашена квітами та свічками, яку встановили там у 2003 р. Дослідник В. Карпович описав монастирську церкву як тридільну однонефну споруду, яка складалася з головного нефа, презбітерія (вівтарної частини), притвору і передсінка. Врубки для масивних одвірків свідчать про те, що до церкви провадили двоє дверей. Для вікон було характерне дерев'яне обрамлення з решітками, скоріш за все, вікна були засклені круглим вітражним склом. До цієї церкви вели витесані у скелі 18 сходинок, біля яких знаходилися вертикальні отвори, що використовувалися для кріплення конструкцій дерев'яних перил. Велика печера у нижньому ярусі була житловою кімнатою, до якої примикала комора.
Дослідник В. Карпович також стверджував, що нижні печери видовбали у різні періоди, це було пов'язано з розвитком монастиря та просторовою орієнтацією цих приміщень, оскільки від початку існування скельного монастиря тут знаходилися два невеликих приміщення, які були розташовані перпендикулярно одне до одного. Перше з цих приміщень збереглося, а друге було знищене при видовбуванні вже більшої печери, ймовірніше це стосується вже пізнішого періоду XІІІ – XІV ст. Третя келія також була зруйнована під час розширення монастиря. На місці другої і третьої келії тепер знаходиться видовбане одне велике приміщення з окремим входом та круглим віконцем.
Отже, упродовж свого існування скельний монастир зазнав ряд перебудов. Вважається, що у часи Київської Русі монастир використовувався як частина оборонних укріплень. За свідченнями дослідників, найбільший його розквіт припав на XІV – ХVІ ст., саме тоді тут господарювали і молилися до Всевишнього монахи-василіани. Сучасний фахівець з давньоруської архітектури та будівництва Р. В. Сулик вважає, що найбільша печера у Розгірчі була скельною церквою, а решта – використовувалися під келії, хоча у дохристиянські часи ці скелі могли використовуватися як місця для ідолопоклонства, про що вказує один з видовбаних отворів на вершині скелі, де міг бути встановлений ідол – Світовид. У наш час щороку цей древній монастир у скелях відвідує велика кількість мандрівників та любителів зеленого туризму. Сприяє цьому також легкодоступність і близькість цього місця до траси Львів-Чоп.
Добирання
Потрапити до монастиря пішки найкраще, вийшовши з маршрутки на трасі біля повороту на с.Стинава. Далі потрібно перейти річку Стрий довжелезною та мальовничою кладкою і рухатися прямо в напрямку села. На околиці села натрапите на джерело (скважину) "Соленка" з мінеральною водою. Рухаємся прямо головною вулицею села, мимо мурованої церкви св.Миколая, до його східної околиці, піднімаємось на невеличний пагорб, і далі польова дорога приведе вас безпосередньо до підніжжя хребта. Залишається остаточний підйом обладнаною серпантинною доріжкою на висоту біля 15м. У селі є вказівники, тож заблудитись важко.
Якщо ж ви мандруєте власним транспортом, то у місті Стрий необхідно повернути на Моршин, і відразу після моста через річку Стрий, звернути вправо. Звідси 17км помірно хвилястого (станом на 2014 рік) асфальту через села Братківці, Жулин, Семигинів до Розгірчого. У кожному селі вас чекає дерев'яна церква, а у Жулині - також цікавий столітній костел Успіння Богородиці. Усі згадані об'єкти разом складуть гарну одноденну мандрівку.
Скельний (Печерний) монастир у Розгірчому вважається унікальним зразком сакрального будівництва X – XІІІ ст., вражає своєю таємничістю та загадковістю і належить до неповторних археологічних пам'яток України. Якщо ви цікавитесь подібного типу об'єктами вам неодмінно слід також відвідати печери Крехівського монастиря.
Andrij
Олександр (гість)
15 січня 2015, 17:13
