 Тартаківський римо-католицький костел, збудований 1603 року, належить до тих історичних пам'яток, про які за радянських і пострадянських часів ніхто не дбав. Знищений століттями храм нині намагається відреставрувати римо-католицька громада. Однак, щоб повернути духовній споруді первинний вигляд, треба багато часу то коштів. Костел знаходиться у південній частині села, на відстані 500 метрів від іншої цікавинки села - велетенської садиби Потоцьких з парком та руїнами колись розкішного палацу .
 Колись тартаківський костел був місцем масового паломництва. 8 вересня 1779 року стараннями отця Августина Косткевича було зроблено прекрасний вівтар і в ньому поміщено ікону Матері Божої Тартаківської та ікону Архангела Михаїла. Перед цими іконами зцілилося кілька сотень людей. Наприкінці ХІХ ст. Стараннями настоятеля о.Михаїла Левартовського храм було розбудовано у вигляді хреста. Так він виглядає до сьогодні. З 1905 до 1944 років у парафії працювали сестри-служебниці, які після закриття храму вивезли Чудотворну ікону Матері Божої до польського міста Дембіца, а звідти у 1965 році її передали до Лукавца біля Любачева – там ікона зберігається донині.
 Після війни та в роки Радянського Союзу храм за призначенням не використовувався. Натомість "совєти" зробили з нього кількаповерховий колгоспний тік. А для того, щоб трактори та вантажівки проїжджали всередину, пробили в бічній стіні спеціальний вхід. Коли Союз розпався, напівзруйнований храм довго пустував та ще більше нищився. Ворота були зачинені на великий іржавий замок, а вибитий вхід почав заростати травою. Саме у такому вигляді у 2003 році костел віддали православній громаді, а вона повернула його римо-католикам. Тоді й почали ремонтувати костел, проводити перші богослужіння. Справжнім святом для парафіян стало 8 січня 2004 року, коли у Ватикані Іван Павло ІІ освятив копію Чудотворної ікони Матері Божої. Поки тривають ремонтні роботи, ікона зберігається у Червонограді в римо-католицькому храмі Зіслання Cвятого Духа. А в Тартаків привезли ще одну її копію.
 "Коли костел нам віддали, він був у такому стані, що там практично неможливо було проводити богослужіння, - розповідає настоятель храму отець Андрій Мігулка. – Весь костел був поділений на три поверхи, ми тоді правили на третьому, під самими куполами. З часом дерев'яні поверхи розібрали. Через дірявий дах людям на голову падав дощ, взимку – сніг, який до ранку перетворювався на ковзанку. Небагато парафіян витримували такі умови – до храму приходило зо два десятки селян. Вікон практично не залишилося, старі дерев'яні рами прогнили і шибки повилітали. Двері також не в найкращому стані. Майже неушкодженою залишилася тільки кам'яна підлога. На стінах ще видно старовинні фрески.
 У храмі поміняли вікна, зараз бригада майстрів з Мостиського району проводить реставрацію даху, який уже було почав падати, загрожуючи життю людей. Багато роботи доведеться прикласти до стін – як зовні, так і всередині, хоча самі стіни і склепіння досить добре збереглися. Ми намагатимемося надати костелу такого вигляду, який він мав до руйнації.
 Зараз ми зробили тимчасовий вівтар з копією ікони Божої Матері Тартаківської. Ще віднайшлася старовинна статуетка св.Антонія, яка походить з цього костелу. А відшукали її випадково мешканці Тартакова. Ймовірно, коли храм занедбали, люди вирішили зберегти статуетку у себе вдома. Так вона дійшла й до наших часів".
Старовинна дзвіниця, яка мовчить багато років (дзвони давно зняли), на жаль, реставрації не підлягає. А от мур, що слугує огорожею костелу, відновити ще можна. Однак на все потрібні чималі кошти. Люди розповідають, що перед війною, на тому мурі була зображена хресна дорога. А у хаті поруч, де нині знаходиться дитячий садок, колись мешкав священик.
Стаття була опублікована у газеті "Червоноградський рекламно-інформаційний вісник". Фотографії автора та Roman. |
