Мандрівка на г.Парашка (Сколівські бескиди)

Парашка - одна з найвищих вершин Львівської області (1268.5м). Мальовнича місцина, з казковими краєвидами, які точно закарбуються у Вашій пам'яті. Наше сходження відбувалося 3 жовтня 2015р. Погода випала дуже сприятлива для такої мандрівки, тому враження були не забутні.

Отож, зібралися ми підкорити цю вершину, і почалося це підкорення з Львівського вокзалу. Перший крок - це електричка Львів-Мукачево, в принципі тоді нам повезло, людей багато не було і дорогою в Сколе можна було ще поспати. Сам підйом починається практично з під самої залізничної станції. Нашим провідником була Іринка, яка вже не вперше ходила цим маршрутом. Група наша невелика налічувала 6 людей. Тому випивши гарячої кави і перекусивши канапкою на стоянці біля супермаркету Рукавичка, ми почали свій похід. Стежка виявилася стрімкою і кам'янистою. Направду, перших дві години йти було важко і не цікаво, маршрут пролягає через ліс тому милуватися особливо чим не перепадало. На шляху не одноразово перетиналися з такими ж туристами, які чи то тільки підіймалися чи вже навіть сходили вниз. Але, чим вище ми заходили тим більше відкривався кругозір, і ось на одній з зупинок перед нашими очима постав, в прогалині між лісом, хребет з трьох вершин.

Скажу чесно мені видалося не реально туди добратися, та знову ж таки, повірте коли бачиш таку красу, яка перехоплює подих забуваєш про все, і вже не такий довгий здається маршрут, не такі тяжкі вже ці підйоми і спуски і навіть не такий вже сильний той вітер, який не стримано розгулює цими схилами. Вийшовши з лісу починається наступний етап. Стежка доволі вузька, і довгоочікуваний спуск знову змінюється стрімким підйомом. Але цей відрізок шляху проходить набагато цікавіше і емоційніше, час тут вже немає значення, особливо, якщо Вам сприяє погода. В той день погода була ідеальна. Побачене нами і наші емоції постараюся передати фото звітом, та це варто відчути на собі. Сама вершина зустріла нас нестримним вітром, чистим небом і неперевершеним виглядом довкола. Вже на самому підніжжі лежить кам'яна табличка з надписом, який розказує про одну з легенд згідно якої гора була названа на честь дочки князя Святослава, Парашки, яка загинула тут під час однієї з битв. На самій вершині встановлено хрест.

Трохи перепочивши, перекусивши сухпайком, зробивши декілька фотографій, розгорнувши жовто-блакитний стяг, почали спускатись назад. Дорога назад здавалась вже не такою і далекою і важкою. До електрички було ще доволі багато часу, тому розмістившись в залі очікування залізничної станції ми переводили подих, були замучені але щасливі, в котре повторюся, що побачене варте того виснаження. Ну і на останок додам що тоді я була простуджена і з температурою, але не відмовилася зробити собі такий подарунок, оскільки на наступний день у мене було день народження. Такі подорожі є незабутніми і одними з найкращих моментів в нашому буденному житті.