Історія села Хоросно. Книга Богдана Буця

Передмова

Прямуючи сучасною трасою Львів - Чоп на відпочинок у Карпати, прошу сина зменшити швидкість на 22-ому кілометрі. Справа від дороги у долині розкинулось моє рідне село Хоросно. Яскраві промені сонця відбилися від золотоверхого купола церкви, і той спалах раптово повернув мене у минуле. Тут промайнуло моє босоноге дитинство (у прямому і переносному розумінні), тут уперше я побачив гурт колядників за вікном своєї хати.

У супроводі музикантів вони виконували коляду "В яслах лежить, хто ж поспішить співати маленькому", а я слухав, затамувавши подих від захоплення. Тут моя мама, яка володіла непересічним меццосопрано, навчила мене співати народних пісень. Перша з них, котру не забуду до моїх останніх днів, була: "Там за лісом, за лугом, ходить стрілець за плугом..."

Пам'ятаю кожен закуток, кожну місцинку; події юності виринають, мов із туману, і проносяться, ніби прискорений фільм. Чую такі рідні голоси моїх батьків, вдихаю на повні груди смачне п'янке повітря, насичене запахом зораної ріллі...
Мій голос тремтить, бо спогади переповнюють душу. Син і невістка, переглянувшись, кажуть в один голос: "Тату, чому б вам не записати все, що пам'ятаєте? Вам є таки про що розповісти! Це буде цікаво і внукам!"

Усе це стало спонукальним мотивом для написання праці, котра пропонується читачеві.

Останніми роками опубліковано багато творів про міста та села України. Їх науковий рівень, достовірність та літературна цінність різні – від фундаментальних до майже поверхневих. Автор даного тексту не мав змоги знайти цілісну працю про поселення Хоросно, тому, в міру можливостей, здійснив першу спробу залишити наступним поколінням хоч би скромні відомості про життя односельчан від заснування Хоросна та близького до нього монастиря до початку XXI століття. Поєднання конкретних фактів з історії Хоросна з більш масштабними умежах держави та її сусідів має на меті допомогти збагнути й дати глибшу пізнавальну оцінку подіям, що відбувались у малій батьківщині автора праці, на тлі дещо глобальніших історичних процесів. Чи вдалось це авторові – судити читачеві.

З болем у душі констатуємо, що безповоротно втрачена цінна інформація про історію села та монастиря від тих людей, котрі вже відійшли у потойбіччя. Автор з великою любов'ю та синівською шаною присвячує цю скромну працю світлій пам'яті своїх батьків – Данилові та Теодозії Буць (у дівоцтві - Данилів). Щиру подяку за неоціненну допомогу у підготовці цього видання хочеться висловити Галині та Любомиру Косам, а також Андрію Книшу за люб'язно надані ним архівні матеріали до розділу "Добрянсько-Хороснянський монастир".

Село Хоросно у 1384-1839 р.р. Ранній період

У Львівському державному історичному архіві вдалося знайти чимало цікавих матеріалів, які могли б максимально достовірно відтворити історію села. Одначе, проблематичним є те, що переважна їх більшість – це рукописи староцерковною та латинською мовами, що вимагає значних коштів для їх перекладу, тому в цьому скромному нарисі використані лише ті джерела, мова яких доступна автору.

На основі виявлених автором архівних джерел важко дати чітку етимологію ойконіма Хоросно. Одначе, найбільш вірогідно, що назва ця походить від прадавнього українського слова хворост (гнучке пруття з лози, верби, ліщини і т.ін., що йде на спорудження чого-небудь). Польською мовою - chróst, звідси Chrusno, українською - Хоросно. Цей ойконім фігурував у всіх документах державного значення. Галицька земля знаходилась тоді (1370-1387р.р.) під польсько-угорським кондомініумом.

Вчені-історики, в т.ч. Фердинанд Статтнер, в основному спираються на записи судів, які, на їхню думку, найбільш точно відображають час діяльності того чи іншого поселення. У своїх публікаціях Статтнер висловлює думку, що села Львівщини започатковують активний історичний розвиток у кінці XIV i на початку XV століть.

Вперше ойконім Хоросно згадується в документі, записаному на пергаментній грамоті 22 січня 1384 року (папір для писання появився у Польщі (Кракові) щойно 1491 року – Б.Б.). Вже 1407 р. тут була збудована церква. Більше інформації про село Хоросно подають пізніші документи. Документ, датований 1444 роком, зазначає, що Хоросно відддалене від Деревача на 3 км, та що цього року імігрувала до цього села група німецьких колоністів, назвавши своє окреме поселення "Хоросно Нове". Далі, згідно з люстрацією 1515 року, 4 лани (один лан – 20-30 Га) були засіяні, а 6 лежали пустими. Священик заплатив за земельний наділ 15 грошів податку.

На зорі своєї історії село входить до складу володінь польських королів. 1469 року король віддав його Йоганну Цирану. 1564 року села Хоросно і Семенівка були продані Мартину Купату. Згідно з люстрацією 1565 року у Хоросні були діючими 3 лани, з яких у рахунок податків за рік селяни повинні були здавати: одну ялівку, 3 муси масла, 6 сирів, 3 колоди вівса, 6 курей та 72 яєць.

1570 року здійснено розмежування земельних володінь між селами Хоросно та Добрянами. 1578 року Хоросном володіли два державці: Мартин Купата мав у своєму володінні 4,5 лана, решту землі – 9 ланів – мав в оренді Клементій Кмос. Священик (у документі – піп – Б.Б.) мав 1/2 лана.

1626 року татарська орда напала на Хоросно, завдаючи йому значних руйнувань, внаслідок чого прибутки села зменшились на дві третини. Одначе, навіть утих умовах шляхта не пом'якшила експлуатацію селян, що викликало колективний протест. 1649 року збирачі податків зі села Хоросно, підпорядковані Себастіану Черемінському, заявили перед судом, що не могли зібрати кошти внаслідок спалення села, млина, корчми та знищення церкви восени 1648 р. татарами, крім цього, багато людей нападники захопили в полон. Незважаючи на такі вкрай несприятливі обставини, селяни зберігали силу волі і напруженою колективною працею зуміли відновити зруїн своє поселення. Від 1676 року, згідно з реєстром головного податку, тут проживало вже 40 дорослих осіб. Дальше життя хороснян під польською окупацією теж не можна назвати ідилічним. Вони часто були жертвами сваволі польських жовнірів, котрі ночами розбивали комори, викрадали зерно, забирали селянське сіно. Все це здійснювалось ними безкарно.

На початку XVIII століття державцями села Хоросно тривалий час були члени магнатського роду Потоцьких. Польське панування в Галичині було нестерпним для цілого регіону, і становище хороснян нічим не відрізнялось від буття мешканців інших поселень. Панщина, податки, спустошливі набіги кримських татар спричиняли крайнє зубожіння мешканців регіону, в т.ч. села Хоросно.

Основні географо-кліматичні дані села Хоросно.

За адміністративним поділом кінця ХХ – початку ХХІ ст. Хоросно розташоване у Пустомитівському районі на відстані 25 км від обласного центру (м.Львів) та 1,9 км від стратегічної шосейної дороги Київ-Чоп і на віддалі 10-ти км на схід від районного центру. Житлові та господарські забудови розміщені в улоговині, спрямованій зі сходу на захід з координатами 49039' північної широти та 23058' східної довготи. В геоморфологічному відношенні село належить до Подільської височини в районі Власне Опілля. Його середня висота над рівнем моря – 280 м. Будівельні комплекси розміщені двома рядами паралельно до потічка, який впадає у річку Щирець, що є притокою Дністра. Між потічком та південним рядом забудов простягається майже на всю довжину села широкий (~ 150 м.) луг. На ньому паслися коні у вільний від праці час.

Посівний ареал загальною площею ~ 1004 Га (початок ХХ ст.), розділений житлово-господарськими забудовами на північну та південну частини. Північна частина відзначається значним рельєфом, поглибленим утих чи інших місцях глибокими (до 7-и метрів) ярами. Народ називав їх дебрі. Це ускладнювало перевезення врожаю з полів до села, враховуючи те, що до половини ХХ ст. тягловою силою були коні. Крутизна схилу північної частини посівної площі коливалась від 140 до 170 від села і простягалась до лісового масиву, що починався на відстані 1,5 км від господарських забудов.

Південний посівний ареал є майже рівнинний, а його схил від села має крутизну приблизно 100. Південна посівна частина закінчується межею, що відділяє землі села Хоросно від земель села Добряни...

Повний текст книги завантажуйте у форматі PDF. Книга встановлена для вільного завантаження на сайті на прохання автора.

Богдан Буць