Селище Опішня: карта вулиць, фото, опис

Селище Опішня Полтавської області знаходиться на північному сході, неподалік від правого берега річки Ворскла. Це одне з найвище розташованих селищ у регіоні, яке навесні та влітку потопає у яблуневих та сливових садах. Поселення лежить на шляху Лубни – Миргород – Богодухів – Харків.

Вперше у писемних джерелах про містечко Опішню згадується у XІІ ст. Існує твердження, згідно з яким назва селища походить від найменування гончарної глини – опоки, яка використовувалася у гончарному виробництві. Проте дослідники надають перевагу іншій версії, згідно з якою назва "Опішня" походить від слова опішитися, тобто, зупинитися і відпочити, що пояснюється розташуванням містечка на перехресті торговельних і транспортних шляхів.

На цій території під лісовими ділянками розміщені лучні, опідзолені чорноземи. За свідченнями археологів, місцевість була заселеною ще у добу неоліту, відтоді тут розпочалося широке використання керамічного посуду. На невеликій глибині по обох берегах річки Ворскли залягають пластичні керамічні глини. Усі вищеназвані умови сприяли виникненню гончарного промислу. У свій час розвідки відділу археології та гончарства здійснювалися на правому березі Ворскли і по краях балок. Як наслідок, було виявлено поселення епохи бронзи, а також – пам'ятки черняхівської культури та скіфського часу. На південний схід від селища знаходиться поселення, яке існувало ще у VІІ – VІ ст. до н.е., саме тут зафіксовано переважну більшість знахідок, серед них – гончарні античні амфори, горщики, миски, до цікавих предметів відноситься культова статуетка коника та глиняна намистина, прикрашена нігтьовим орнаментом. Крім того, на території Опішні було знайдено ще одне стародавнє поселення – Кардашів Вал, яке вважається унікальною археологічною пам'яткою V – ІІІ ст. до н.е. У минулому у цій місцевості було небезпечно селитися через близьке розміщення степів та загрозу кочівників.

Після того, коли у XІV ст. територія Полтавщини увійшла до складу Литовської держави, місцеве населення під проводом литовських князів почало провадити боротьбу проти орд кочівників. Відомо, що на березі Ворскли неподалік від Опішні у 1399 р. литовський князь Вітовт зазнав поразки у битві з татарами, про що свідчить курган Могила Вітовта, яка знаходиться неподалік від селища. У XV ст. власниками містечка стали князі Глинські. У 1569 р. ці землі увійшли до складу Речі Посполитої, як наслідок, Опішня перетворилася на значний ремісничий та торговельний центр. Проте, вже через століття, після закінчення національно-визвольної війни українського народу гетьман Богдан Хмельницький у 1654 р. отримав від царського уряду у особисте володіння землі на Полтавщині, в тому числі і Опішню. У другій половині XVІІ ст. за часів Гетьманщини тут з'явилися ремісничі цехи, діти заможних міщан та торговців навчалися грамоти у церковних школах, а також мали можливість набувати ремісничих професій, особливо – гончарства і рукоділля. На початку XVІІІ ст. населення містечка брало участь у шведсько-російській війні, саме звідси шведські війська розпочали штурм Полтави. Після того, коли наприкінці XVІІІ ст. за наказом імператриці Катерини ІІ було знищено Гетьманщину, це містечко стало частиною Малоросійської губернії.

У 30-тих роках XІX ст. тут проживали хлібороби (які становили близько третини населення), а більшість була ремісниками, серед них – ковалі, кравці, шевці, ткачі, теслярі та інші. На початку XX ст. у Опішні зосереджувалося більше половини усіх гончарів Полтавського краю. З 1918 р. тут була встановлена радянська влада, упродовж 30-тих років XX ст. населення селища сильно постраждало від Голодомору та сталінських репресій. У роки Другої світової війни період німецької окупації тривав майже два роки – від жовтня 1941 р. до вересня 1943 р. За часів радянської влади у 1958 р. тут була збудована Опішнянська ГЕС, яка відзначається серед пам'яток інженерної думки. У післявоєнні роки також почала відроджуватися промисловість Опішнянського району, відділення сільгосптехніки мало свою майстерню, у цей час збільшився випуск продукції артілі "Художній керамік".

Після проголошення незалежності України у 1991 р. розпочався розквіт Опішні, яка перетворилася на культурно-науковий центр України, оскільки тут знаходяться: національний музей-заповідник українського гончарства у Опішні (1986 р.), гончарна школа-майстерня (будинок Кричевського-Лебищака), меморіальний музей-садиба-майстерня Олександри Селюченко (1988 р.), меморіальний музей-садиба-майстерня родини Пошивайло (1999 р.). Тут також розташовані пам'ятки сакральної архітектури: дерев'яна Троїцька церква (1873 р.), та ще одна дерев'яна церква Різдва Богородиці (1887 р.).

Нині у селищі створена інфраструктура для прийому туристів. Так, у червні 2010 р. розпочав свою діяльність туристичний комплекс "Старий хутір", який складається із трьох садиб. Упродовж 2014 р. громадська організація "ВелоПолтава" розробила туристичні веломаршрути, загальна довжина яких становить понад 50км, що проходять через Опішню та сусідні села з метою популяризації Полтавського краю.

Селище Опішня Полтавської обл. вважається одним із найдавніших поселень на Полтавщині, старовинним козацьким містечком, центром ремесел гончарства, який у минулому називали Афінами української кераміки. Цей край насичений туристичними цікавинками, зокрема, неподалік можна відвідати селище Котельву, археологічний заповідник "Більськ" чи знамениту Диканьку.

Andrij