Погребищенський район: карта, опис

Здавна славиться Погребищенський край своїми краєвидами, історичною спадщиною та працьовитими гостинними людьми. Для тих, хто забажає здійснити екскурсійну чи туристичну поїздку районом, помилуватися історичним і культурним надбанням Надросся, скуштувати джерельної води Росі, отримати цікаву інформацію та просто відпочити, презентуємо. Погребищенський район розташований у лісостеповій зоні Придніпровської височини, знаходиться у північно-східній частині Вінницької області, межує на півночі із Житомирською, на сході - з Київською областями. Річки району Рось, Роська, Оріховатка відносяться до басейну Дніпра. Надзвичайно розвинена система ставків. Площа земель - 119989 га, 11658 га з яких - ліси. У районі 62 населених пункти: місто та 61 село.

Адміністративний центр - місто Погребище (за 70 км від обласного центру міста Вінниці, за 2 км від залізничної станції Ржевуська), відоме з XII ст. як м. Рокитня, власність князів Збаразьких (кінець XVI - початок XVII ст). З 1648 р. Погребищенська сотня увійшла до складу Вінницького, а в 1667-1712 рр. - Брацлавського полків. У 1653 р. в м. Погребище Іван Богун завдав нищівної поразки воєводі Стефану Чернецькому. Погребищани брали участь у повстанні Семена Палія (1702 р.). Через містечко перехрещувалися торгові шляхи, що надавало йому статус господарського і торгового осередку Брацлавщини (близько 10 ярмарок щорічно). З XVII ст. м. Погребище стало власністю польських магнатів Ржевуських. Одна із них - Евеліна Ганська - стала дружиною французького письменника Оноре де Бальзака.

Надросся міцно пов'язане з цікавими особистостями та історичними подіями. Назвемо лише деякі з них.

Село Спичинці належало старовинному роду графів Тишкевичів. На початку XIX ст. садиба розташувалася на лівому березі річки Рось, після пожежі була перенесена на її правий берег. Палац Тишкевичів побудований у стилі французького неоренесансу, двоповерховий з мансардою, по краю даху прикрашений металевими кованими решітками. Також зберігся і парк (кінець XVIII - початок XIX ст.).

У с. Борщагівка були страчені генеральний суддя Гетьманщини В. Кочубей та полтавський полковник І.Іскра. Церква святої Параскеви (середина XIX в.) у с. Старостинці побудована у стилі пізнього класицизму. У с. Гопчиця знаходиться музей історії села, в експозиції якого представлені матеріали про його розвиток протягом століть.

Особливо вабить своїм природнім та історичним багатством село Круподеринці], яке на початку XIX ст. заснував польський магнат граф Ржевуський - у мальовничому куточку своїх численних земель. Назва Круподеринці походить від слів "крупи" і "дерти". Саме таку функцію виконував водяний млин - круподерка, збудований графом на річці Рось. У "Сказаніях о населенныхь месностяхь Кієвской губерніи", надрукованих у типографії Києво-Печерської лаври і виданих у 1864 р., зазначено, що по 1835 р. село належало графу Ржевуському і тоді ж було продане сімейному лікарю графа С.Я. Плятзеру. Перша дерев'яна церква була збудована у 1730 р. У 1792 р. побудовано церкву на честь Різдва Богородиці (згодом перенесена до села Адамівка).

На початку 1890 р. за 45 тисяч російських карбованців маєток в Круподеринцях купив граф Микола Павлович Ігнатьєв. Так перетнулася історія надросянського куточка Подільської землі та видатного дипломата, політичного діяча і воєначальника Російської імперії XIX століття і просто унікальної людини, яка гідно увійшла в історію слов'янських народів - російського, українського та болгарського. Микола Павлович Ігнатьєв народився 17 січня 1832 р. у м. Санкт-Петербург у родині полковника Ігнатьєва Павла Миколайовича. Здобув гарну домашню освіту. Після цього вступив до Пажеського Її Імператорської Величності корпусу. Закінчив його у 1849 р. зі срібною медаллю. Першим з випуску у військовому званні корнета лейб-гвардії Гусарського Її Величності полку і одразу був прийнятий, а фактично відряджений, на навчання в Імператорську Військову Академію, яку 7 листопада 1851 р. також закінчив із великою срібною медаллю. 20 листопада 1851 р. за відзнаку у науках отримав військове звання штаб-ротмістра, а вже рівно через рік - 20 листопада 1852 р, - штаб-капітана. Військову службу проходив у Естляндії (нині Естонія) на штабних та лінійних посадах. Учасник Східної війни 1853-1856 рр. на узбережжі Балтійського моря.

У квітні 1857 р. особисто імператором Олександром II був із Варшави відкликаний до Петербурга з метою призначення начальником російської місії у Хіву та Бухару. 27 серпня 1857 р. відбулося підписання Бухарського договору, за що М.П. Ігнатьєву присвоєно військове звання генерал-майора. 17 травня 1859 р. Микола Павлович був направлений до Пекіна уповноваженою особою для підписання нового мирного договору між Російською та Китайською імперіями, який і був підписаний у Пекіні 2 листопада 1860 р. Того ж року йому пожаловано звання генерал-ад'ютанта Її Імператорської Величності. З 21 серпня 1861 р. М.П. Ігнатьєв займав другу за значенням у Міністерстві закордонних справ посаду директора Азіатського департаменту МЗС. Враховуючи успішну дипломатичну діяльність Миколи Павловича на Сході, 14 липня 1864 р. його призначили послом Російської імперії у Блискучій Порті. Цю посаду обіймав майже 13 років - по 15 січня 1877 р. З моменту початку війни з Турцією протягом всього часу бойових дій знаходився при Ставці Її Імператорської Величності спочатку - у Кишиневі, потім - у Бухаресті, а згодом - й у Плевні. Найблискучішою дипломатичною подією у житті графа М.П. Ігнатьєва став підготовлений та ним же підписаний 3 березня 1878 р. Сан-Стефанський мирний договір, за яким була закріплена незалежність і самостійність Сербії, Чорногорії та Румунії, а Болгарія стала князівством зі своєю автономією.

З 1882 р. граф проживав у власному маєтку в Круподеринцях. Тут він почав скуповувати землі у поміщиків, що розорилися, і перетворювати їх у зразково-прибуткові господарства. Приклад тому - заводи і млини в м. Погребище і с. Круподеринці. У 1895 р. на кошти графа за проектом відомого російського академіка архітектури О.М. Померанцева була збудована церква-мавзолей графа Ігнатьєва, яка за архітектурним стилем, розмірами та оздобленням не мала собі рівних в окрузі і є зменшеною копією Київського Володимирського собору, що височить у столиці Болгарії - Софії. На чорному лабрадориті на могилі графа, що знаходиться під церквою, викарбувано: "Сан-Стефано, 19 лютого 1878 року". У глибині церковного двору височить масивна кам'яна брила, по боках якої - чотири старовинних корабельних якорі, скріплені важкими ланцюгами. Над брилою - хрест. Викарбувані у граніті літери інформують, що пам'ятник "...сей воздвигнут 1914 г. в молитвенную память лейтенанта Гв. Эк. Графа Владимира Игнатьева, капитана 2-го ранга Алексея Зурова и всех наших славних моряков, с честью погибших в Цусимском бою 14-15 мая 1905 г.".

Є в селі ще одна пам'ятка історії, науки і техніки - чотириповерховий водяний млин, збудований у 1896 р. за кошти графа, котрий колись приводився в дію водою Росі, де переробляли зерно на різні сорти борошна, виробляли крупи, олію.

Після Жовтневого перевороту у маєтку поселилася так звана Білашківська комуна, яка зруйнувала частину будівель, а майно вивезла. З 1920 р. по 1924 р. у ньому знаходилася педагогічна школа, яка навчала радянських учителів виховувати і навчати "дітей нової доби". У 1928 р. там було організовано дитячий будинок для дітей-сиріт. Зараз вілла графа Ігнатьєва знову служить як школа.

У 1944 р. в храмі Різдва Богородиці відновлено богослужіння.

Писати про історичне та культурне багатство (понад 150 пам'яток) Погребищенського району можна багато, але, як говорить народна мудрість: "Краще один раз побачити, ніж сто разів почути".

Будемо раді зустрічі з Вами на Надросянській землі!

Голова районної державної адміністрації - Василь Павлович Осадчук
Голова районної ради - Володимир Степанович Олексієнко
Інформація взята з порталу who-is-who.ua

Systemschyk