Церква св. Пантелеймона у селі Шевченкове Галицького району була зведена у 1194 – 1200 р. за розпорядженням галицько-волинського князя Романа Мстиславовича і знаходилася у центрі укріпленого городища Галич. Ця кам'яниця є хрестоматійним взірцем галицької архітектурної школи і нині розташована на відстані 3км у західному напрямку від сучасного Галича, там, де річка Лімниця впадає у Дністер. Князь вирішив освятити храм на честь свого діда – київського князя Ізяслава, який був охрещений як Пантелеймон, що засвідчує напис на південному фасаді храму, біля третього пілястра.
У XІІІ ст. ця кам'яна церква знаходилася у самому центрі оборонної системи княжого Галича і виконувала також роль фортифікаційної споруди. У 1575 р. храм зруйнували татари і він двадцять років простояв пусткою. Упродовж 1598 – 1611 р. його відбудували монахи-францисканці у стилі ренесансу і бароко, які звели навколо нього монастирський комплекс, дзвіницю і оборонні вали. У 1676 р. святиня сильно постраждала під час нападу турецького війська. Пізніше, вже у 1802 р. тут вирувала велика пожежа. Востаннє значних руйнувань церква зазнала у період Першої світової війни, коли був майже повністю знищений дах, західний фасад та інтер'єр храму, а від західного порталу залишилися лише дві колони. Після закінчення війни у храмі почали проводити відновлювально-реставраційні роботи.
У 1926 р. церкву відновили у первісному вигляді, невідреставрованим залишили лише головний портал. У той час на стінах під шаром штукатурки натрапили на найдавніші малюнки і написи, тут також до наших днів збереглися залишки вишуканої білокам'яної різьби. Нове відродження святині розпочалося з проголошенням незалежності України, з візиту у 1991 р. сюди кардинала УГКЦ Івана Мирослава Любачівського. Саме тоді тут розпочалися реставраційні роботи, які проводилися сім років, починаючи з 1991 р. Вже у 1998 р. сакральна споруда увійшла до складу єпархії УГКЦ.
Церква св. Пантелеймона захоплює досконалістю архітектурних форм і мальовничим розташуванням, є монументальною, хоча і відносно невеликою, вражає своєю ефектністю і лаконічністю. Нині це – чотиристовпний храм, на арках, що спираються на колони, стіни розчленовані пілястрами і карнизами, а у центрі здіймається кругла висока баня з купольним завершенням, яка спостерігається із замкової гори сучасного Галича. Завдяки своїй стародавності будівля не подібна на жодну сакральну споруду у Галичині. Це єдиний храм у Західній Україні ще з домонгольського періоду, який пережив навалу хана Батия і дійшов до нас ще з часів Київської Русі, у цьому власне і полягає його унікальність. По суті церква збереглася з часів існування давньоруського городища у XІІ – XІІІ ст.
Тут натрапляємо на автентичні напівкруглі презбітерії та романські портали, якими прикрашена церква під впливом тогочасних досягнень європейського мистецтва, а також – на старовинні ікони, хрести, тризуби, шляхетські герби, інскрипції латиною, церковно-слов'янською і давньоукраїнською мовами.
Вали, які її оточують, належать до визначних приміських оборонних споруд давнього Галича. Неподалік від храму розташована новіша дзвіниця, яка теж виконувала роль оборонної споруди і свідчить про барокове минуле святині.
Церква св. Пантелеймона у Шевченковому на Івано-Франківщині – єдина у регіоні сакральна споруда Галицько-Волинського князівства, що більш-менш цілісно збереглася до нашого часу, є діючим храмом, належить до пам'яток архітектури національного значення і входить до складу Національного заповідника "Давній Галич". Настільки ж давнім походженням на Західній Україні може похизуватися, мабуть хіба що Успенський собор у Володимирі.
Andrij
