Ви теж можете додати фото, звіт, туристичний об'єкт, статтю! Cтати автором!

Монастир св.Онуфрія оо.Василіян (м.Львів): карта, фото, опис

 Petro   1532

Фото (2)

Фасад церкви св. Онуфрія. 1960-ті роки. Фото А.Цитовича

... Карта

Де Місто Львів, Львівська область
Збудовано XVI ст. – XIX ст.
На даний час діє за прямим призначенням
Висота н.р. моря 284.0 м
Адреса вул.Б.Хмельницького, 36
Матеріал \ Стан мур \ добрий
Статус пам'ятка архітектури національного значення
Номер 364/0
Конфесія спочатку \ зараз УПЦ \ УГКЦ
Монаший чин (зараз) Василіяни
Доступ вільний, за розкладом
Цінність 4.5 з 5 (2 голоси)
Телефон(и) Показати
Тип чоловічий монастир
Відвідали 2 користувачі
Сайт(и) http://ua.osbm.info/?page_id=278, http://www.osbm.in.ua/index.php/monastyri-provints...

Поряд зі Святомиколаївською церквою, біля підніжжя Високого замку, у найстаріших львівських актах церков виступає і Василіянський монастир св. Онуфрія. Традиційно причетною до зведення монастиря вважають княгиню Констанцію, дружину князя Льва.

З "Historyi Monasteru Lwowskiego Swieto Onufrejskiego", зібраної і записаної в 1772 році отцями Б. Кровницьким і Г. Попелем, довідуємося про долю церкви і монастиря мало не протягом усього часу їх існування, від 1246 року як часу першої побудови. Перша мурована церква св. Онуфрія була зведена на початку XVI століття зусиллями князя Константина Острозького. В 1654 році приступили до побудови дзвіниці, яку в 1681 році завершено дерев'яною конструкцією. У 1683 році постали чотири муровані келії для ченців, а 1693 року, замість дотеперішнього паркану, довкола монастиря постав оборонний мур із бійницями, останки якого збереглись донині.

Велика "фабрика", яка тривала у Святоонуфріївському монастирі від 1815 до 1822 року, за малими винятками, установила його нинішній вигляд. Над старими монастирськими келіями і шпиталем XVI–XVII століть надбудовано ще один поверх, і старі кімнати утворили частину партеру нинішнього монастиря. Донині в шести кімнатах монастирського партеру збереглися старі, перехресні склепіння.

Коли у 1815 році австрійський уряд скасував Василіянський монастир при церкві св. Юра, число онуфріївських ченців, яких до 1765 року було усього четверо, зросло настільки, що потрібно було взятися за серйозну розбудову монастиря, який дотепер мав чотири келії і будинок монастирського шпиталю, приміщення, збудоване ще наприкінці XVI століття, яке складалося з сіней, кухні і двох великих кімнат для мужчин і жінок.

У 1820 році знесено дерев'яну надбудову дзвіниці; її замінив мурований поверх, який і надав всій споруді її нинішній характер. З того ж часу походять подвійні сходи від вулиці з нішею св. Онуфрія та статуя святого, поставлена в середині століття на місці попередньої, меншої, яку 1825 року вкрали і пооббивали замарстинівські батяри.

Святоонуфріївському монастирю, церкві і братству при ній судилося відіграти немалу роль в історії українського Львова. З двором князя Лева церкву св. Онуфрія єднає історія ікони Богородиці, яку берегли Василіяни, потім її вивезено до Белза, а звідтіля у 1377 році – на Ясну Гору до Ченстохови, де з української реліквії вона стала польською. Тут у 1570 році постала перша українська друкарня Івана Федорова, який, як і його син-палітурник, спочив на монастирському кладовищі. Надгробок лежав на цвинтарі до 1883 року, коли його було вставлено в долівку Святотроїцької каплиці, зліва від головного вівтаря, а відтак у 1902 році при вирівнюванні апсиди закрито стінкою. Онуфрійське братство віками гідно представляло міську Ставропігію у передмісті, разом із нею клопочучись за "права віри і нації руської". Тут довкола церкви і в підземеллях її притвору спочив цвіт української шляхти та патриціату разом зі своїми волоськими союзниками – молдавський господар Томша, що поклав свою буйну голову під меч львівського ката в 1565 році, Олена Понентовська, дочка господаря Янкули († 1598 р.) та інші.

Святоонуфрівський монастир у Львові, що є столицею галицької провінції Василіян (іншими відомими монастирями Львівської області є Крехівський, Жовківський, Лаврівський, Добромильський та Підгорецький), зберігав в своїх стінах безцінний архів з бібліотекою та несистематично збираним музеєм. Само собою зрозуміло, що в усіх цих збірках на перше місце висунуті "Basilianica", але хто має уявлення про роль Василіян в нашому культурно-національному житті та їх тисячні зв'язки з рідною землею, той зрозуміє, що стоїть над криницею не використаних хоча би мінімально матеріалів до нашої культурної і навіть політичної історії. Бібліотека може похвалитися доволі повною збіркою пергаментних рукописів та стародруків, починаючи від "Апостола" Федоровича. Музей має кілька різьблених хрестів, чаш, кадильниць, риз та ікон разом зі старим Святоонуфріївським іконостасом. Щоб зробити збірки доступними для дослідників та широкої публіки, львівський ігуменат навесні 1925 року приступає до будівництва спеціальних приміщень під архів, бібліотеку та музей, при яких буде налагоджено наукову майстерню. Проекти для будинку, який займе вільне місце між вежею та сусідньою до монастиря площею виконав архітектор О. Лушпинський.

Оглядаючи монастир, не можна залишити без уваги розміщені по монастирських коридорах та в їдальні портрети жертводавців і благодійників Святоонуфріївського храму та подвижників і достойників Василіянського чину. У прийомній залі ігуменату висить славний своєю археологічною курйозністю псевдопортрет князя Лева авторства Луки Долинського та автентичні портрети єпископів Рутського, Потія та Шумлянського. У 1924 році на дзвіниці повішано дзвін, пожертвування митрополита Корсава з Жировицької церкви (1654 р.).

Довкола церкви, точніше, на горі, під якою вона стоїть, розслався гарний монастирський сад, що свого часу був кладовищем. Одначе, окрім згаданих уже нагробних плит XVII століття та фрагменту одної, найкращої серед усіх за орнаментикою плити якогось Михайла Левковича, яка вмурована у південну стіну церкви, тут немає слідів старого чернечо-патриціївського кладовища. Три кам'яні і нецікаві через свою шаблонність обеліски, що стоять поблизу церкви, походять уже з початку XIX століття і колись знаменували собою місце спочинку духовних достойників – Модеста Гриневецького († 1823), Теофана Голдаєвича († 1822) та Арсенія Радкевича († 1821); від четвертого обеліска зостався тільки постамент. У саду є печера св. Онуфрія та цікавий курган, який насипали монахи.

Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, 1925.

Від 1904 року монастир є осідком протоігумена Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні Василіянського Чину святого Йосафата. У 1946 році монастир ліквідувала більшовицька влада. Центральний василіянський архів і бібліотеку, яка на той час розміщувались в монастирі, було розподілено між державними архівами та бібліотеками.

У цей час приміщення монастиря використовував Музей етнографії, а в 1977 році тут було відкрито Музей Івана Федорова та розташовано трифігурну композицію - Івана Федоровича з двома помічниками (скульптор А. Галян). Після 1989 року, коли монастир було повернено Василіянам, музей та скульптурну групу перенесли до приміщень на вул. Коперніка. Сьогодні там знаходиться Музей мистецтва давньої української книги.

Станом на лютий 2011 року, у монастирі проживали 22 ченці, зокрема 14 ієромонахів. Із серпня 2012 року намісником монастиря є о. Вінкентій Пелих (ЧСВВ).

Пройшовши далі вулицею Богдана Хмельницького (потрібно пройти через підземний перехід під залізницею), через 5 хвилин пішої ходи можемо потрапити до церкви св. Параскеви П'ятниці. А ще трохи далі, на ул.Жовківській - красивий костел св.Мартина, про який знають навіть далеко не всі львів'яни. Нижче ж монастиря, між вул. В.Чорновола та Замарстинівською, можна оглянути також маленьку вірменську церкву Святого Хреста і споруди колишнього вірменського монастиря.

Опрацювала Катерина Судин

На вулиці Б. Хмельницького, № 34, стоять церква і монастир св. Онуф­рія, які займають визначне місце в історії української культури. Тут стояв храм уже за князя Льва. Після пожежі його відновили в 1518 році, але в 1550 році київський воєвода князь Костянтин Острозький збудував на цьому місці муровану церкву з двох нефів та монастирські будинки. До них десь у 1592—1660 роках прибудовано госпіталь.

Турецька облога 1672 року завдала монастиреві великих руйнувань. Через вісім років церкву знову відбудували. Крім того, для безпеки і ефективнішої оборони подвір'я в роках 1693—1698 обведено мурами з бійницями, сліди яких не залишились до нашого часу. В 1780 році про­клали кам'яні сходи з вулиці до церкви, а в 1822 році побудували вежу-дзвіницю.

У цьому монастирі в 1573 році знайшов пристановище Іван Федоров — "друкар книг перед тим не бачених". Тут він видав першу на Ук­раїні чудово оформлену книгу "Апостол"; тут же в подвір'ї церкви його поховано у 1583 році.

Прикрасою храму був іконостас, створений видатним художником Лу­кою Долинським (1750—1828 рр.), в пізніші часи заставлений новими іконами пензля М. Сосенка.

Овсійчук В. Архітектурні пам'ятки Львова. – Львів, "Каменяр", 1968

Kate

Об'єкти у комплексі (6)

Фото (2)

Фасад церкви св. Онуфрія. 1960-ті роки. Фото А.Цитовича

1. Церква св.Онуфрія

[карта]
Час будівництва 1518 р., 1680 р.
Тепер діє за прямим призначенням
Адреса вул.Б.Хмельницького, 36
Матеріал \ Стан мур \ добрий
Стиль \ Конструкція ренесанс \ базиліка
Функція оборонний храм
Статус пам'ятка архітектури національного значення
Охоронний номер 364/1
Вагомість 5.0 з 5 (1 голос)
Побували 1 користувач

Первісна Святоонуфріївська церква, скоріш за все, була дерев'яною і згоріла до тла під час боротьби Казимира і Любарта за Львів. Це, одначе, не знеохотило ні ченців, ні активних мирян відбудувати її наново. Уже за польських часів, під 1453 роком церкву згадує Зіморович. У 1456 році львівський міщанин Степан Дропан відбудував Святоонуфріївський монастир, обдарував його земельними наділами і доручив під опіку міському братству при церкві Успіння Богородиці. Фундацію Дропана затвердив того ж таки року львівський староста Андрій Одровонж, а 1469 року один з перших привілеїв монастиреві надав польський король Казимир Ягайлович. Одначе безперестанні "турбації" та пов'язані з ними пожежі і спустошення знищили усе, що у Святоонуфріївському монастирі і церкві могло б нагадувати про княжу чи хоча би середньовічну епоху. На початку XVI століття, зусиллями і коштом київського воєводи князя Константина Острозького було збудовано нову, муровану церкву св. Онуфрія, яка й утворила основу нинішньої головної нави.

Доказом того, що будівля князя Константина Острозького недовго вистояла у вогні лихоліття, є безустанне будівництво протягом цілого XVII століття, який увінчався посвяченням, напевне, не нової від основ, а вже відбудованої церкви св. Онуфрія, яке 10 жовтня 1680 року здійснив єпископ Йосиф Шумлянський. В 1701 році при церкві св. Онуфрія закінчено Святотроїцьку каплицю, яка нині утворює праву наву, над нею зведено купол із хрестом. В 1770 році було заплановано генеральну перебудову монастирських споруд і церкви, для цього почаївський архітектор виконав "абрис" для церков і монастиря, який було вирішено побудувати "de nova radice" (на новій основі). З різних причин до перебудови не дійшло, зате у 1771 році в церкві проведено деякі зміни для її "розвиднення" і розширення у бік головного вівтаря. В 1776 році між церквою і каплицею знесено мур, від чого утворилась одна нерівнонавна церква.

У 1821 році до церкви добудовано многогранний пресбітерій і захристію. Останньою з обнов була проведена І. Левинським в 1902 році реконструкція: з північного боку добудовано ще одну наву, аналогічну південній, кількість вівтарів зменшено до трьох, поставлено новий іконостас авторства М. Сосенка, а церкву "очищено" від старовини, яка так чи інакше була врятована від численних пожеж та ворожих "турбацій".

Пройшовши під могутньою у своїй нижній кондигнації дзвіницею, прикрашеною чотирма великими фресками з боку вулиці і одним від подвір'я, опиняємось навпроти церковного фасаду. Його бароковий фронтон покриває собою ренесансну площу, на якій бачимо прямокутний, покритий ренесансним архітравом портал, оточений чотирма фресковими розписами кінця XVIII століття. Обабіч входу вмуровані нагробні плити з різьбленою орнаментикою і написами, які повідомляють, що під одною із них спочивала колись дочка міщанина Яцка Полабського († 1622 р.) а під другою – діти слюсаря Касіяна († 1629 р.). Входимо до головної нави, яка первісно творила прямокутник, покритий бочковим склепінням з люнетами, а від 1821 року була продовжена і тепер закінчується гранчастим напівкруглим пресбітерієм. При надзвичайній убогості церковної обстанови усю нашу увагу привертає до себе розкішний, ажурно різьблений на зразок Краснопущанського з XVII століття іконостас зі стилевими іконами Модеста Сосенка.

За іконостасом так само різьблений головний престіл з балдахіном, спроектований професором Ковачем; за престолом на стіні образ Успіння св. Онуфрія, картина першорядного західного митця. Її привезено сюди з Добромиля, куди знову передано цикл картин з життя св. Онуфрія, над яким спиняються усі розписувачі Святоонуфрійської церкви. Зліва до стіни головної нави приставлений темної барви амвон, що імітує в дереві кам'яну печеру, у якій знизу бачимо св. Онуфрія навколішках.

Переходимо до правої нави. Початково це була каплиця св. Трійці, призначена для ченців (тоді як головна нава служила мирянам); вона творить поздовжній прямокутник, закінчений гранчастою абсидою, а перехрещене склепіння передньої частини нави переходить в купол, зведений на луках з парусами. Ще у 80-тих роках XIX століття вона творила окрему церковцю з іконостасом і двома вівтарями. Один з них з іконою Розп'яття 1770 року, побудований і розмальований коштом львівського міщанина Теодора Сміжевського, другий – присвячений Страдальній Богородиці. Нині вже нема іконостасу, а місце двох вівтарів зайняв один, Серця Ісусового, різьблений і мальований М. Шурмою, василіянином-самоуком, в 90-тих роках XIX століття. Образ Розп'яття з вівтаря фундації Сміжевського перенесено на стіну лівої нави.

У лівій наві, яка є стильовою і конструктивною копією правої, розташований вівтар Богородиці, різьблений і мальований згадуваним уже Шурмою, який намалював і біблійні картини Старого Завіту, розміщені в ряд уздовж перил хорів. Як бачимо, крім запрестольної картини св. Онуфрія, Розп'яття Сміжевського та амвону, решта церковної обстанови й декорацій нові. З XVIII століття походять тільки крила бічних вівтарів, скомпоновані з розібраного іконостаса у стилі рококо. Старша (з XVII століття) верхня частина цього іконостаса, Архієрей і Апостоли, із прекрасною композицією і рисунком, зберігається у монастирському музеї. Туди ж перейшла уся старовина церкви, яку ще бачив і описував Лобеський у середині позаминулого віку. Правда, дещо з цього було передано до провінційних монастирів, а дещо безповоротно знищено. Цілість церковного інтер'єру, розмальованого під час останньої реставрації малярем Осипом Балою, створює враження дбайливо й чисто утримуваного монастирського затишку, з якого, на жаль, усунуто все, що було свідком його кількасотлітньої історії – аж до надгробка Івана Федорова.

Горизонтальний план Святоонуфрівської церкви, що в теперішньому стані тяжіє до плану Святомиколаївського храму, створюючи три нерівні, орієнтовані на схід кораблі, далекий від основи, з якого постав. Тим ядром був трьохдільний, прямокутний фундамент дерев'яної попередниці нашого храму. Мабуть, по її слідах пішла перша мурована на початку XVI століття церква, до якої у XVII столітті приросла коротша шестикутна нава, а вже на очах наших батьків і дідусів – її ліва pendant та гранчасто вигнутий пресбітерій. І якщо в нашій кам'яній архітектурі важко знайти аналогію первісного горизонтального плану Святоонуфрівської церкви, то її верхня частина має усі риси поширеного у нас в XVII столітті ренесансу. Свідчать про це входові портали з архітравами із різьбленими по них розетами, лукові вікна з консолями та склепінчаста конструкція внутрішньої частини. І тільки пізніше зведені фронтони з банею бокової нави надають їй барокового характеру.

Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, 1925.

Опрацювала Катерина Судин

Petro

Фото (1)

Вигляд на церкву та дзвіницю у 1960 роках. Фото А.Цитовича

2. Дзвіниця

[карта]
Збудовано 1681 р. – 1822 р.
Адреса вул.Б.Хмельницького, 36
Матеріал \ Стан мур \ добрий
Стиль бароко
Функція оборонна споруда
Статус пам'ятка архітектури національного значення
Номер 364/2
Доступ туристів обмежений

Фото (0)

Ще ніхто не додав! Ви будете першими!
Додати фото

3. Оборонні мури

[карта]
Датування 1693 р.
Адреса вул.Б.Хмельницького, 36
Матеріал \ Стан мур \ задовільний
Оборонна споруда оборонна споруда
Статус пам'ятка архітектури національного значення
Номер у реєстрі 364/5
Режим доступу вільний

Фото (0)

Ще ніхто не додав! Ви будете першими!
Додати фото

4. Шпиталь

[карта]
Датування 1591 р.
Адреса вул.Б.Хмельницького, 36
Матеріал \ Стан мур \ добрий
Стиль бароко
Статус пам'ятка архітектури національного значення
Номер у реєстрі 364/4
Доступ закритий

Фото (0)

Ще ніхто не додав! Ви будете першими!
Додати фото

5. Келії

[карта]
Збудовано 1683 р.
Тепер діє за прямим призначенням
Адреса вул.Б.Хмельницького, 36
Матеріал \ Стан мур \ добрий
Стиль ренесанс
Статус пам'ятка архітектури національного значення
Номер 364/3
Режим доступу закритий

Фото (0)

Ще ніхто не додав! Ви будете першими!
Додати фото

6. Огорожа

[карта]
Час будівництва 1905 р.
Нині діє за прямим призначенням
Адреса вул.Б.Хмельницького, 36
Матеріал \ Стан мур \ добрий
Статус пам'ятка архітектури національного значення
Охоронний номер 364/6
Доступ відвідувачів вільний
Звіти, краєзнавчі статті (0)
Про це місце поки що не написано жодного звіту. Ви можете
Додати звіт
Обговорення на форумі (0)
Це місце поки що не згадується у жодній темі форуму. Ви можете
Створити тему

Коментувати
Ім'я* (буква, далі букви цифри _-.)
Email* (залишиться у таємниці)
Коментар*
Додати Очистити
 
Зачекайте будь ласка