Ви теж можете додати фото, звіт, туристичний об'єкт, статтю! Cтати автором!

Успенська (Руська) церква та вежа Корнякта (м.Львів): карта, фото, опис

 Petro   445  1

всі Фото (10)

Комплекс Успенської церкви у Львові. Вигляд з вежі Ратуші

... Карта

Розташування Місто Львів, Львівська область
Час будівництва \ На даний час  1591 р. –  1629 р. \ діє за прямим призначенням
Адреса вул.Руська
Матеріал \ Стан мур \ добрий
Стиль ренесанс
Функція оборонний храм
Статус \ Охоронний номер пам'ятка архітектури національного значення \ 332/1
Конфесія спочатку \ зараз УПЦ \ УАПЦ
Архітектор \ Художник Павло Римлянин, Амвросій Прихильний \ Федір Сенькович, Микола Петрахнович, Мартин Яблонський, Петро Холодний (старший)
Доступ \ Цінність вільний \ 4.7 з 5 (3 голоси)
Відвідали 4 користувачі

На чільне місце поміж пам'ятками ренесансної архітектури в Україні перелому XVI–XVII століть виступає свого роду перлина – славна нині в культурному світі Успенська "Волоська" церква з вежею Корнякта та незрівнянною з огляду на гармонійне поєднання споконвічних традицій та української архітектури зі стилем ренесансу Трьохсвятительською каплицею. Завдяки цій пам'ятці, що залишилась монументом культурно-національного руху Західної України, сам Львів виступив поперед "матері городів руських" Києва, який у час закладення у Львові фундаменту під Успенську церкву переживав тяжку добу культурної руїни.

Уже з половини XVI століття до Львова та інших міст Галичини з'їжджаються італійські архітектори та різьбярі, які після страшної пожежі міста 1527 року, у якій майже до кінця загинув готичний Львів, мали тут широке поле для того, аби похизуватися своєю майстерністю. Вони приносять уже готові стилеві форми, які тут сприймаються легко і відкрито, хоча й не без певних змін під впливом місцевих вимог і уподобань. Щойно зі Львова вони поширюють навколо цвіт ренесансної архітектури, залишаючи сліди своєї інтенсивної праці в Перемишлі (неіснуюча нині ратуша і доми патриціїв на Ринку), Глибокій, Старому Самборі, Поморянах, Бережанах, Тернополі, Єзуполі та інших містах.

Про львівських "автохтонних" будівничих XVI і XVII століття не знаємо нічого, гідного уваги. Місцеві "muratores" і "lapicidae", замало, мабуть, мали знання і таланту, щоб витримати конкуренцію італійських майстрів. Причому типово слов'янські прізвиська тогочасних львівських архітекторів типу Прихильного, Нерихлого, Красовського тощо, як цехові "пришинки" приховують за собою лише архітекторів італійського походження.

Одним з перших італійців, що започаткували у Львові новий стиль, був Петро Італієць з Люгано, ім'я якого (Petrus Italus murator regius) зустрічається у міських актах уже під 1543 роком. Саме він був творцем завершеної у 1559 році, але вже у 1576 році спаленої Успенської церкви, яка стояла на місці нинішньої. Про вигляд цієї церкви знаємо з тогочасних записок та ставропігійського відбитку 1591 року. Це була наближена до нинішньої будівля з трьома банями, аттиком чи балюстрадою поверх карнизу, з ренесансним порталом, трьома луковими вікнами та, мабуть, пізніше добудованими контрфорсами. Лозинський називає її твором "найвисшої міри, якої вимагається від архитектури".

Другим італійським архітектором, якого львівська Ставропігія використала і для своїх будівель, був Петро Красовський (прозваний так, мабуть, від красівської каменоломні), що у 1567 році прибув до Львова з Тічинського кантону Швейцарії. З тогочасних судових актів довідуємося, що український патрицій Давид Фтома Русин у 1568 році погодив із архітектором Красовським завершення будівлі Успенської вежі, третій поверх якої викінчив уже місцевий будівничий Трубач. Одначе, на нещастя, вежа зарисувалася (вкрилась тріщинами) під час будови, а в 1570 році, доведена до третього поверху, завалилася. Хто був тому винен – важко сказати. Давид Русин умер від розчарування, а Ставропігія доручила Красовському побудову Трьохсвятительської каплиці, що, завершена у 1578 році, красується донині.

Творцем Успенської церкви, яка разом із вежею Корнякта й Трьохсвятительською каплицею творить гармонійний архітектурний комплекс, є третій з переліку талановитих італійців, учень Петра з Барбони і співучасник його архітектурних робіт, відомий нам уже Павло Римлянин ("Paulus Romanus, murator Italus"), що в 1585 році прийняв львівське городянство. 2 березня 1591 року він уклав з Успенським братством договір про побудову церкви, яка мала постати на руїнах спаленої у 1576 році будівлі Петра Італійця з Люгано. До 1597 року Павло Римлянин працював самостійно, але відтак узяв собі в помічники свого тестя Капіноса, а рік опісля – Амвросія Прихильного, які, незважаючи на слов'янське походження прізвищ, були такими ж уродженими італійцями.

До речі, думки дослідників про авторство Успенської церкви розходяться. Коли Лозинський, що мав час і терпеливість перелистати сотні документів міського архіву, запевняє, що автором планів для Успенської церкви був Павло Римлянин, то його попередник, автор "Хроніки Львова" Денис Зубрицький стверджує, що їх авторство належить Петру з Барбони, який уклав свій план ще в 1576 році, коли Братство після спалення церкви заклопоталось про побудову нової. Третій дослідник Тульє доходить до твердження, що справжніми творцями планів Успенської церкви, незалежно від її архітектурно-різьбярського оздоблення, були самі ставропігійські братчики, які доручили Павлові Римлянину тільки керівництво над побудовою та вдались до каменярських робіт після "форм і візерунків", про які йдеться у згаданому договорі.

Припущення останнього з дослідників настільки достовірне, наскільки тут до традиційного української трикупольної основи церкви використано італійські за походженням форми декорацій. Так мало бути й тоді, коли Петро Красовський брався до роботи над Трьохсвятительською каплицею.

Так чи інакше, розпочате у 1591 році будівництво Успенської церкви лише в 1612 році, через численні матеріальні труднощі і перепони з боку католицьких можновладців, було доведене до стану, при якому в церкві можна було вставити провізоричний вівтар. Але вже чотири роки після того робота біля церкви припинилася на цілих одинадцять років. Аж у 1630 році церкву було завершено, а через три роки розмальовано за допомоги малярів Сеньковича та Петрахновича; у 1642 році церкву покрито позолоченою бляхою. Велика пожежа у 1773 році знищила церкву і вежу, а при відновленні в дечому змінився її первісний вигляд. Із зробленого перед пожежею зображення бачимо, що крайні куполи були однакових форм і розмірів, покрівля плоскіша, через що підбанник середнього купола зводився вище понад рівнем даху, що, разом узяте, творило набагато гармонійніше завершення ансамблю, аніж те, що бачимо тепер. Обабіч вхідних дверей на високих постаментах стояла пара струнких обелісків.

Горизонтальний план Успенської церкви зберіг у собі принцип тридольного закладення дерев'яної попередниці цього храму. Тут маємо притвор або бабинець з хорами, головну церкву, розділену колонами на три нерівні нави, та напівкруглу вівтарну абсиду.

Прямокутний притвор покритий хрестовим склепінням, у ньому здіймаються хори, а над ними – перший з куполів.

Центр головної церкви утворюють чотири могутні колони, що підтримують середній купол; характерно, що з практичних міркувань творець ренесансної будівлі використав гострі, готичні луки для сполучення колон. Апсида, відділена від церкви тріумфальною аркою, займає усю ширину нави. Склепінчасте поле перед і поза головною банею завершується хрестовим склепінням. Вузенькі смуги обабіч стовпів засклеплені колисковим склепінням, яке спирається на короткі аркади, що єднають стовпи з відповідними до них пілястрами. Пластична декорація церковного нутра витримана в дусі ренесансної травестії іонічного стилю. Підбанники прикрашені гуртами з трійчаками (тригліфами) і розетами в межівницях (метопах). Головний купол касетонований, стовпи і пілястри мають чисті, класичні форми.

Зовнішній вигляд храму з непропорційним куполом над абсидою, незручно з'єднаною з середущою покрівлею та наче причепленим до цілісності третім куполом над хорами може вражати глядача, око якого звикло до архітектонічної гармонії. Одначе цей достатньо помітний недолік повністю компенсує винятково гармонійне ділення стін лініями цоколю, пілястрів, вікон та різьбленого фризу, що оперізує церкву довкола.

Гарний дорійський фриз під карнизом, укладений з тригліфів, плоскорізних метоп та розет, оперізує весь храм. Таким фризом не може похвалитись жоден храм у Львові; характер рисунку біблійних сцен в метопах мав би вказувати на те, що вони постали з-під долота місцевого каменяра. Подібні декоративні мотиви фризу бачимо поза Львовом у Кам'янці-Подільському та жовківському колегіумі. В самій Успенській церкві повторюється мотив розет і тригліфів в декорації куполів, у підбанних фризах та обрамленні дверей і вікон.

Уся Успенська церква з вежею і каплицею зведена з твердого матеріалу гранітних квадр, покрита трьохсотлітньою патиною і викликає незрівнянне захоплення, яскраво контрастуючи із сусіднім поганеньким будинком "Дністра". Мимоволі линемо думкою в епоху зведення храму, коли Ставропігія, як непохитна гранітна твердиня, стана на оборону прав "віри і нації руської".

Якщо монументальна архітектура Успенської церкви завдяки міцності свого матеріалу не зазнала великих втрат від різця часу, цього не скажеш про її внутрішню обстановку і декорації.

З часу, коли Ставропігія прийняла унію, від внутрішньої "ліпоти" її храму мало що збереглося. Скульптурна декорація, яка тепер є в Успенській церкві – величавий головний вівтар, нижня частина іконостаса, обидва бокові вівтарі та декоративна решітка хорів – все це добрі твори епохи рококо, які були віднайдені тут щойно в половині XVIII століття після однієї з великих пожеж, які стільки разів нищили церкву.

Ще пізніше походження – щойно з середини XIX століття (1854–1859) – мають розписи церкви руки Мартина Яблонського. З того часу в церкві знаходиться кований амвон, дубові засклені двері до каплиці Трьох Святителів, престол з ківорієм, кольорові вікна в пресбітерії та залізна огорожа з підмурком з боку Підваля (вул. Підвальної). Свідчення буйного розвитку українського мистецтва XVI–XVII століття в Успенській церкві доводиться ще пошукати. На щастя, вони є.

Над входом від вулиці Руської нас вітає Богородиця кисті маляра Миколи Петрахновича, зі стін церкви на нас дивляться характерні портрети фундаторської родини Корняктів, справа і зліва від царських врат чорніють останки первісного іконостаса Успенської церкви XVII століття, прекрасні "празнички" іншого львівського маляра Федора Сеньковича, врешті на престолі простягає свої золочені рамена різьблений хрест найкращого з золотників Львова Андрія Касіяновича.

Помітно пізнішим, цеховим розписом є так зване "Генеалогічне дерево" Богородиці справа в горішній частині бокового вівтаря. Ікона перемальована наново; зі старого залишилась тільки прекрасно цизельована срібна риза Богородиці. Характерні тут постаті фундаторів в місцевих костюмах. В підсінні церкви від подвір'я зберігається прегарний триптих "Розп'яття" гольбайнівського типу, теж із портретами фундаторів.

Святий Степан в горішній частині лівого вівтаря старий, але перемальований, покритий срібною ризою з бароковою орнаментикою.

У нижній частині вівтаря вміщено нову, стилізовану ікону Серця Ісусового кисті маляра Петра Холодного.

Поза тим, в пресбітерії розвішані образи львівських малярів XVIII століття Остапа Білявського та Луки Долинського, що започатковують академічне малярство на львівських землях.

У підземеллях Успенської церкви, частину яких спорожнено за наказом цісаря Йосифа II, мабуть, донині зберігаються останки Підкови, Корняктів та ряду чільних представників ставропігійського сеньйорату. По безцінній церковній скарбниці та ставропігійському архіві й музею, збірки якого були найкрасномовнішим свідоцтвом вікової боротьби львівської Русі за "права віри і нації", не залишилось майже ні сліду. За умовляннями місцевих москвофілів, росіяни в 1915 році вивезли їх углиб Росії, де вони донині марніють у підвалах ростовського університету.

Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, 1925.

До початку XVIII століття церква була православною, до 1946 року належала до УГКЦ, до 1989 року - до УПЦ МП. Сьогодні це кафедральний собор Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

У 1926–1927 роках церкву було оздоблено високомистецькими вітражами Петра Холодного-старшого. У 1965–1973 роках у храмі було проведено ремонтно-реставраційні роботи. Неподалік знаходяться інші пам'ятки середньовічного Львова: Королівський та Міський арсенали, Порохова вежа.

Опрацювала Катерина Судин

Kate

Об'єкти у комплексі (2)

Фото (6)

Комплекс Успенської церкви у Львові. Вигляд з вежі Ратуші

1. Вежа Корнякта

[карта]
Датування \ Сьогодні  1572 р. –  1578 р. \ діє за прямим призначенням
Матеріал \ Стан мур \ добрий
Стиль ренесанс
Статус \ Номер у реєстрі пам'ятка архітектури національного значення \ 332/2
Будівничий Петро Барбон, Павло Римлянин
Доступ туристів \ Важливість обмежений \ 5.0 з 5 (2 голоси)
Відвідали 3 користувачі

Побудова вежі розпочалась Успенської церкви у 1572 році коштом ставропігійського братчика-магната Константина Корнякта, грецького емігранта з острова Крит, і тривала п'ять років. Архітектором її був Петро з Барбони, прозваний у Львові "Пудлем" – мабуть, через кучеряве волосся. Допомагав йому в роботі Павло Домінічі Римлянин. Вежа лежить у старовинному руському кварталі Львова, крім вже згаданої Руської церкви тут також знаходяться каплиця Трьох Святителів та Ставропігійська друкарня.

Петро з Барбони, який будував згадувану вже криницю Томи Альбертія та Корняктівський палац на площі Ринок, був, мабуть, найзнаменитішим з італійських архітекторів, що працювали на нашій землі; у всякому випадку, збудованій ним вежі Корнякта немає рівних на всіх просторах північно-східної Європи.

Щоправда, Корняктівська вежа не збереглася у своєму первісному вигляді до наших часів. Початково вона не мала третього поверху, а закінчувалась ступінчастим пірамідним дахом з ліхтарнею. Лише уявивши собі її такою, зрозуміємо, чому Зіморович писав у своїй хроніці під 1578 роком: "Константин Корнякт вежу руську, піраміді подібну, способом йонським, коштом немалим, бо по середині будови упала, до кінця допровадив, а крім цього дзвоном крицевим голосною вчинив"... У порівнянні з теперішньою, вона була більш присадистою. Такою бачимо її ще на малій печатці Ставропігії 1591 року. Одначе вже у 1672 році Корняктівська вежа стала жертвою пожежі. Тоді надворний архітектор короля Собеського Петро Бебер надбудував з цегли останній поверх й увінчав його граційним бароковим шоломом з чотирма крученими пірамідами на кутах. Завдяки цій винятково щасливій добудові Корняктівська вежа отримала більше стрункості й легкості, з якою, попри строгу монументальність своїх гранітних кондигнацій (частин, поверхів), високо зводиться до хмар.

Ще раз у XVIII столітті пожежа знищила шолом вежі, який на короткий час було замінено шатровим накриттям, щоб у 1795 році замінити нинішнім шоломом, детально відтвореним за Беберівським зразком. Вежа Корнякта, закладена у квадраті, чарує нас гармонією своїх пропорцій, у яких стрілчата стрункість поєднується з монументальною силою. Повна висота від землі до кінчика хреста сягає 65-85 м. Окремі її частини різної висоти (найвища посередині) відмежовані одна від одної сильно висунутими карнизами, при чому насаду третього поверху оперізує галерея. Стіни вежі розчленовані на три смуги глухими луками. Середній пілястр витягнутий вгору, бокові ширші. Нижні поверхи зведені за дорійським зразком, найвище псевдойонське, але ані пропорції пілястрів, ні мотиви балкування не дотримуються строгої чистоти зразків італійського ренесансу. Усі ці відхилення від чистоти стилю можна би приписати індивідуальності архітектора, що своїм архітвором започаткував найхарактернішу добу львівського ренесансу.

На Корняктівській вежі висить найбільший галицький дзвін "Кирило", повішений тут безпосередньо після завершення будівництва. Наприкінці XVIII століття, після багатьох пережитих пожеж та "турбацій" його перелито наново і у 1786 році повішано назад на вежу. В сучасному вигляді "Кирило" має два метри висоти і стільки ж у діаметрі, прикрашений фігурами Розп'яття, св. Михайла та святого з пальмовою галузкою в руці. Напис каже про дату нового посвячення дзвону за єпископа Білянського, про його жертводавців та благодійників, серед яких бачимо й митця-маляра Остапа Білявського, та про те, що дзвін перелито в ливарні Теодора (Федора) Полянського у Львові.

До речі, "Кирило" – це єдиний із дзвонів Корняктівської вежі, який завдяки своїм розмірам і славі врятувався від австрійської реквізиції під час Першої світової війни. Менші його товариші, не менш цінні з мистецького й історичного погляду – як-от славний Олександр, Іван (князь Корецький) та Дутка – пішли на сплав...

Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, 1925.

Сьогодні Вежа Корнякта - пам'ятка архітектури національного значення. Це один із символів Львова, поряд з вежею Ратуші, вежею Бернардинського монастиря, дзвіницею вірменського та латинського соборів.

Опрацювала Катерина Судин

Kate

Фото (2)

Руська церква у Львові. Каплиця Трьох Святителів

2. Каплиця Трьох Святителів

[карта]
Збудовано \ Нині  1578 р. –  1591 р. \ діє за прямим призначенням
Адреса вул.Руська, у внутрішньому подвір'ї
Матеріал \ Стан мур \ добрий
Зодчий Петро Красовський
Стиль \ Конструкція ренесанс \ тридільна
Статус \ Номер пам'ятка архітектури національного значення \ 332/3
Доступ відвідувачів \ Значимість вільний, за розкладом \ 4.5 з 5 (2 голоси)
Побували 3 користувачі

Збудована з правильних кам'яних квадр на трьохдільному українському фундаменті у подвір'ї Руської церкви, покрита трьома чарівними банями, без сумніву, каплиця Трьох Святителів пов'язується зі своєю дерев'яною попередницею. Ширшу чолову стіну обрамлюють чотири контрпілястри з псевдокоринтійськими капітелями. На капітелях пілястрів спочиває розкішно декороване валькування (балкування) з характерними розетами під плитою; під валькуванням тягнеться фриз з крилатих голівок херувимів. Два крайні поля чолової стіни становлять обширні лукові вікна з консолями, а посередині між ними – прекрасний портал, один із найкращих у Львові. На невисоких постаментах, прикрашених за львівським звичаєм лев'ячими маскаронани, підіймаються дві обплетені виноградною лозою напівкруглі колони. Капітелі колон схожі на капітелі пілястрів, однак набагато шляхетніші від них у пропорціях, покриті цікавими абакусами. Покладене поверх колон балкування, виконане фризом, різьбленим теж виноградною лозою; архітрав над входом зіпнутий прекрасним консолем. Над майже плоским дахом підіймаються три восьмигранні куполи зі світильниками на високих підбанниках, прикрашених штукатурними колонками на консолях, що походять з часів обновлення каплиці Балабаном у 1671 році. З того часу походить таблиця з написом над порталом.

Внутрішня частина Трьохсвятительської каплиці, колись розкішно розмальована, нині зведена до голих стін, які, тим не менше, виявляють усю шляхетність її архітектури. В банях залишились барокові штукатурні декорації XVII століття та дещо пізніші розписи і декоративні штукатури.

Початково Трьохсвятительська каплиця була самостійною церковцею з вівтарем та іконостасом, останки якого лежать нині на горищі музею Любомирських у Львові. Під час ремонту в 1914 році було по-варварськи виламано різьблені карнизи, що оперізували каплицю. На щастя, тямущі люди вчасно перешкодили подальшому реставраційному варварству.

Стиль нижньої частини Трьохсвятительської каплиці, яка збереглася до нашого часу, зберігся у первісному ранньоренесансному стані – тоді як будована майже одночасно із нею Корняктівська вежа має ознаки іншої розквітлої доби ренесансного стилю.

Голубець М. Львів: Провідник. - Жовква, 1925.

Опрацювала Катерина Судин

Kate

Більше фото (10)
Руська церква у Львові. Портал
Руська церква у Львові. Портал
Класичний львівський краєвид з парку "Низький замок"
Класичний львівський краєвид з парку "Низький замок"
Львів. Східна сторона площі Ринок (будинки 2-10). Вид з ратуші
Львів. Східна сторона площі Ринок (будинки 2-10). Вид з ратуші
Успенська (Руська) церква
Успенська (Руська) церква
Успенська (Руська) церква
Успенська (Руська) церква
Львів. Вулиця Підвальна. Вид з площі Митної
Львів. Вулиця Підвальна. Вид з площі Митної
Класичний львівський краєвид
Класичний львівський краєвид
Вид площі Ринок
Вид площі Ринок
Згадується у звітах (0)
Про це місце поки що не написано жодного звіту. Ви можете
Додати звіт
Обговорення на форумі (0)
Це місце поки що не згадується у жодній темі форуму. Ви можете
Створити тему

Коментарі (1)
Додати коментар або натисніть "відповісти" під раніше доданим коментарем
Юрій (гість) 2 листопада 2014  22:06
Біографія, історія життя Федіра Сеньковича
http://www.schyrec.com/fedir-senkovych/
 відповісти
 
Зачекайте будь ласка