Садиба-музей М.І.Пирогова (м.Вінниця): карта, фото, опис

У південно-західній частині м. Вінниці у живописній садибі Вишня знаходиться музей-садиба Миколи Івановича Пирогова - видатного вченого, геніального хірурга, анатома, творця військово-польової хірургії, педагога і громадського діяча.

Плідна піввікова діяльність М.І. Пирогова залишила глибокий слід в історії вітчизняної і світової медицини, науки і культури. Силою свого генія і мудрості він зумів не тільки передбачити майбутнє на багато десятиліть вперед, а й закласти основи магістральних розділів медичної науки і практики. Його внесок у розвиток і становлення нових напрямів медицини настільки значний, що по праву став безсмертним. М.І. Пирогов запропонував низку операцій, які увійшли до золотого фонду хірургії під назвою "операції Пирогова". Запропонована ним операція кістково-пластичного подовження кісток гомілки при ампутації стопи" широко застосовується й донині. Вона стала підґрунтям для розробки всіх методів кісткової пластики.

Неоціненними є праці М.І. Пирогова, присвячені військовій медицині. Основи, закладені вченим в його військово-польовій хірурги, перевірені суворим досвідом багатьох воєн аж до колосального досвіду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. "Як хірург військово-польовий, - писав відомий вітчизняний хірург С.С. Юдін, - Пирогов не мав собі рівних у всі століття, в будь-якій країні, у всіх народів". Беручи активну участь як хірург у війнах, він, керуючись особистим досвідом, наголосив на найважливіших заходах, що забезпечують проведення вірного сортування евакуації та госпіталізації поранених. Він вперше в світі використав ефірний наркоз у військово-польових умовах, гіпсову пов'язку, заснував інститут сестер милосердя, що став родоначальником вітчизняного Товариства Червоного Хреста.

Микола Іванович був не лише великим ученим, лікарем, а й видатним організатором охорони здоров'я. До цього часу не втратили актуальності його новаторські положення про вирішальне значення організації та управління охороною здоров'я, що не медицина, а адміністрація відіграє головну, вирішальну роль при наданні медичної допомоги пораненим та хворим, а також про розвиток профілактичного напряму в медицині.

Широке втілення в життя знайшли ідеї вченого про підготовку лікарських кадрів, учених-медиків. Сучасними є його думки про якість університетських лекцій, удосконалення самостійної роботи студентів на практичних заняттях, необхідність виховання кращих людських рис як у студентів, лікарів, так і у вчителів та наставників.

Час невблаганно віддаляє нас від того періоду, коли жив і творив Микола Іванович, проте його ідеї, принципи, праці не втрачають свого значення. Вони продовжують бути близькими, потрібними і дорогими нам й ще довго залишатимуться актуальними, а для практики хірургії, оперативної хірургії, топографічної анатомії людини, військово-польової хірургії - неоціненними.

Численні відкриття, про які мріяв і передбачав М.І. Пирогов, збагатили сучасну медичну науку. Накопичений значний досвід трансплантації органів і тканин людини, досягнуті грандіозні успіхи у галузі хірургії судин, знеболеній, реанімації і реабілітації хворих. Проте, такий бурхливий розвиток медицини не зменшив заслуг ученого.

Чверть століття М.І. Пирогов жив і працював в Україні, яку щиро любив, поважав її працелюбний народ. Він брав участь у Кримській війні 1853-1856 рр. У 1854 р.. коли почався героїчний захист Севастополя, сповнений почуттям високого патріотизму, дізнавшись про велику кількість убитих і поранених, низький рівень медичного обслуговування воїнів, лікар Пирогов відразу заявив про свою готовність віддати сили і знання на користь стражденних воїнів. Десятки тисяч захисників Севастополя і члени їхніх сімей тривалий час з великою подякою вимовляли святе для них ім'я чудового лікаря.

В особі М.І. Пирогова доля поєднала два щасливі таланти - лікаря і педагога. Багато сил він віддав справі народної освіти, завжди приділяючи величезне значення зв'язку школи з життям. "У моїй педагогічній діяльності, - підкреслював учений, - я переважно піклувався про узгодження школи з життям, про свободу наукового розслідування, про збудження у тих, хто вчить і вчиться пошани до людської гідності та істини". Не випадково відомий педагог К.Д. Ушинський відзначав, що якби Пирогов нічого не зробив у медицині, то лише один його внесок у педагогіку поставив би це ім'я разом з видатними корифеями вітчизняної науки. Проблеми, які піднімав М.І. Пирогов у своїх численних виступах, наукових статтях, були глибоко актуальними. Період його попечительства, що тривав близько п'яти років в Одеському і Київському учбових округах (1856-1861 рр.), став важливим етапом в історії освіти і розвитку педагогічної науки.

У 1861 р. звільнений з поста попечителя Київського учбового округу, М.І. Пирогов оселився в садибі Вишня, де пройшли його останні двадцять років. Вишня стала свідком багатьох яскравих сторінок життя вченого, його активної наукової і суспільної діяльності.

У 1862-1866 рр. учений перебував у Німеччині. Йому доручили керівництво молодими ученими різних спеціальностей, що готувалися очолити кафедри у вітчизняних університетах. Серед кандидатів, заняттями яких керував М.І. Пирогов, були такі відомі згодом представники вітчизняної науки, як природодослідники І.І. Мечников, О.І. Бабухін, І.М. Догель, Н.О. Ковалевський, Н.А. Хржонщевський, М.С. Воронін, фізики Ф.Н. Шведов, А.Г. Столетов, хіміки О.А. Веріго, П.П. Алексєєв, математики В.Г. Імшенецький, О.М. Коркін, астроном І .А. Востоков, філолог О.А. Потебня і багато інших.

У жовтні 1862 р. М.І. Пирогов їздив до Італії на консультацію до пораненого в ногу вождя національно-визвольного руху Джузеппе Гарібальді, в якого кращі лікарі Європи марно намагатися визначити місцезнаходження кулі. Оглянувши Гарібальді, М.І. Пирогов встановив справжній характер поранення і порадив власний метод лікування. Незабаром Гарібальді одужав.

За кордоном М.І. Пирогов не тільки керував професорським інститутом, а й інтенсивно займався науковою роботою. Узагальнивши величезний матеріал, зібраний на Кавказі (1847 р.) і в Криму (1854 - 1856 рр.), він написав німецькою та російською мовами класичну працю "Начала загальної військово-польової хірургії" (1864-1865 рр.). Хоча праця була призначена для військових лікарів, проте автор вважав, що багато що в ній буде корисним і для "операторів управ, і для хірургів міських госпіталів".

Однак недовго М.І. Пирогов з ентузіазмом і любов'ю виконував обов'язки вихователя молодих учених. Після замаху на Олександра II в країні почався розгул запеклої реакції. Міністерство народної освіти очолив Д.Л. Толстой, який розпорядився негайно звільнити М.І. Пирогова з посади. З почуттям гіркої образи і розчаруванням Микола Іванович повернувся у свою садибу.

Але і в сільській глушині не знав він спокою.

Небувалою за масштабами і результатами була тут його медична діяльність. М.І. Пирогов створив першу на Поділлі сільську лікарню, яку багато хто заслужено називав клінікою, збудував аптеку, де його пацієнти могли придбати ліки. На багатьох його рецептах зустрічалася позначка "pro pauper" (для бідного). Ліки за такими рецептами відпускалися в "пироговській" аптеці безкоштовно.

До чудового лікаря, геніального хірурга, як його називали, що приїхав у "хірургічну пустелю", потягнулися хворі з усієї України, а також Москви, Петербурга, Поволжя, Уралу. Майже щодня йому доводилося оперувати, робити перев'язки і протягом 5-6 годин приймати хворих.

Микола Іванович стояв біля колиски земської медицини, сприяв її розвитку. Учений відгукувався на звернення до нього земств Полтавського (1870, 1881 рр.) і Пермського (1872 р.). У своїх відповідях він радив земським медикам передусім сконцентрувати зусилля на найважливіших, найневідкладніших заходах: проведенні віспощеплення, боротьбі із сифілісом і дифтерією, розповсюдженні санітарних знань серед народу.

За роки сільського усамітнення Микола Іванович ще двічі виїжджав за кордон.

У 1870 р. управління Товариства Червоного Хреста запросило М.І. Пирогова оглянути госпіталі, перев'язочні пункти і зробити свої висновки про організацію допомоги пораненим і хворим під час франко-прусської війни (1870-1871 рр.). За 5 тижнів він відвідав 70 військових лазаретів, в яких містилося декілька тисяч поранених. Результати спостережень узагальнено в монографії "Звіт про відвідини військово-санітарних установ у Німеччині, Лотарингії та Ельзасі в 1870 році".

З відчуттям гордості за вітчизняну науку М.І. Пирогов констатував, що зарубіжні лікарі широко застосовували його гіпсову пов'язку, протишокову терапію та інші методи лікування.

Опубліковані дані М.І. Пирогова привернули увагу світової громадськості. Так посол Великобританії в Петербурзі Румбольд просив російське Міністерство закордонних справ надати військовому міністерству його країни матеріали М.І. Пирогова про його медичні спостереження під час відвідин французьких і прусських госпіталів. Праця вченого була надрукована також в Німеччині та Польщі.

У 1877 р. розпочалась російсько-турецька війна. І знову за дорученням Товариства Червоного Хреста М.І. Пирогов обстежив санітарні установи, цього разу на театрі військових дій на Балканах (у Болгарії і Румунії). Висловлюючи готовність виконати доручення, М.І. Пирогов повідомив, що він це зробить "незважаючи ні на вік, ні на слабке здоров'я, ні на уроки життя". Лікар-гуманіст не поставив перед суспільством ніяких вимог, бо готовий був, як раніше, служити на користь не тільки військовій медицині, а й справі "високого людинолюбства". Понад півроку провів Микола Іванович на фронтах.

Беручи участь у медичному забезпеченні російської Дунайської армії, він тим самим брав участь в національному звільненні Болгарії від п'ятивікового османського ярма. Багато населених пунктів Болгарії були свідками того, як 67-річний учений обстежував військово-медичні установи, налагоджував транспорт поранених, перевіряв ефективність лікування, влаштовував у землянках лазні, зимівлі для поранених і хворих, оглядав солдатський одяг і взуття, стежив за харчуванням. Виявлена відвага, мужність і витримка М.І. Пирогова під час медичного забезпечення жорстоких і кровопролитних боїв викликали захоплення і пошану до нього. Микола Іванович надавав також медичну допомогу місцевому населенню. У містах і селах Болгарії дотепер збереглися найтепліші спогади про "великого доктора Пирогова".

Відзначаючи своє свято - 100-річчя звільнення від п'ятивікового османського ярма, болгарський народ гідно увічнив пам'ять М.І. Пирогова. Встановлено 26 обелісків у місцях, де жив і працював учений, у Плевні засновано Пироговський парк, а ще раніше ім'я М.І. Пирогова присвоєно інституту швидкої допомоги в Софії.

На завершення своєї роботи на Балканах М.І. Пирогов написав працю "Військово-лікарська справа і приватна допомога на війні в Болгари і тилу діючої армії в 1877-1878 роках", яка була надрукована у Німеччині і Франції.

Так, три поїздки Пирогова з Вишні за кордон принесли світові чудову військово-медичну трилогію. Ці праці продовжують залишатися актуальними і в наші дні. Кожне покоління читає їх по-своєму, знаходить в них своє.

У 1878 р. М.І. Пирогов починає писати спогади, які він назвав "Питання життя. Щоденник старого лікаря, писаний включно для самого себе, але не без задньої думки, що може бути, коли-небудь прочитає і хто інший". "Щоденник", надрукований лише після смерті Миколи Івановича, є цінним документом, в якому автор живо і безпосередньо відобразив не тільки історію свого життя, а й розвиток вітчизняної медичної науки і культури в першій половині XIX ст.

Настав травень 1881 р. - дата піввікової лікарської, наукової і громадської діяльності М.І. Пирогова. Ювілей відзначався в Москві, в місті дитинства та юності вченого. Запрошувати Миколу Івановича на ювілей приїжджав у Вишню декан медичного факультету професор Московського університету М.В. Скліфосовський. До Москви М.І. Пирогов виїхав 20 травня. Вінничани дуже тепло проводжали в білокам'яну свого знаменитого земляка. Вони піднесли йому зворушливий адрес, альбом з краєвидами міста Вінниці та його околиць, любовно прикрасили гірляндами зелені і квітів вагон, в якому перебував учений.

Ювілейні урочистості відбувалися в актовій залі Московського університету. Серед учасників торжеств були численні представники вітчизняних і зарубіжних університетів, наукових товариств, лікувальних установ, студентської молоді. Преса того часу відзначала, що ювілей М.І. Пирогова став торжеством розуму і праці, торжеством думки і прогресу. Це була остання зустріч великого вченого зі своїми колегами й учнями. На жаль, урочистості були затьмарені хворобою ювіляра. На початку 1881 р. у нього на слизовій оболонці твердого піднебіння утворилася не заживаюча виразка злоякісного характеру.

Помер Микола Іванович 23 листопада (5 грудня за н. ст.) 1881 р. від ракового виснаження. Син М.І. Пирогова, Володимир Миколайович, згадував, що саме перед смертю батька "почалося місячне затемнення, яке закінчилося відразу після розв'язки". Природно, дане явище має своє наукове обгрунтування, проте в ті важкі хвилини рідним і близьким померлого здавалося, що сама природа тужить разом з ними. На четвертий день після смерті, 26 листопада, тіло М.І. Пирогова було забальзамовано доктором Давидом Іллічем Виводцевим, що приїхав у Вишню з Петербурга.

Нині тіло М.І. Пирогова зберігається у родинній церкві-некрополі Національного музею-садиби М.І. Пирогова. Музейний комплекс складається з будинку вченого, будинку-аптеки, церкви-некрополя, садиби з парком площею 20 га, в якому донині ростуть дерева, посаджені руками талановитого лікаря. Це єдиний в Україні меморіальний музей, який має таку структуру.

Ураховуючи великий внесок М.І. Пирогова у світову і вітчизняну науку, а також значну роль його музею-садиби у вивченні і збереженні історії України, пироговському меморіалу у Вишні надано статус національного.

Національний музей-садиба М.І. Пирогова у Вишні має світову славу. Майже 7 млн відвідувачів із 169 країн світу ознайомилися з його експозиціями.

Г.С. Собчук, директор Національного музею-садиби М.І. Пирогова
Інформація взята з порталу who-is-who.ua

Olеnka