Національна опера України ім. Тараса Шевченка (м.Київ): карта, фото, опис

Національна опера України ім. Тараса Шевченка (Київський оперний театр) у Києві була збудована за проектом архітектора Віктора Шретера упродовж 1898 – 1901 рр. у стилі неоренесансу, з вишуканими інтер'єрами, у яких поєдналися класичний стиль з віденським модерном, що зустрічається у архітектурі багатьох споруд великих європейських міст. Споруда, поряд із Львівською та Одеською операми по праву входить до трійки найкрасивіших театрів України.

Перший театр опери та балету у м. Києві було засновано ще у 1867 р., коли у місті відкрили постійно діючу трупу. Відомо, що ще у часи Київської Русі при дворі князя Володимира Великого виступали акробати і скоморохи-танцівники. Значно пізніше, у XVІІ – XVІІІ ст. серед киян особливою популярністю відзначався аматорський театр студентів Києво-Могилянської академії. Крім того, в ті часи у Києві також відбувалися і музичні концерти. На початку XІX ст. у тому місці, де знаходиться Український Дім і розпочинається вул. Хрещатик, був збудований за проектом архітектора Андрія Меленського перший київський Міський театр, в якому показували переважно драматичні вистави. Пізніше тут також репрезентували і постановки опер у виконанні італійських мандрівних труп, однак цей театр функціонував лише до 1851 р., оскільки згодом ця будівля була знесена. Друге приміщення Міського театру збудували у 1856 р., тут відбувалися вже оперні, балетні і драматичні вистави. Однак, окремі епізодичні покази оперних вистав вже не задовольняли культурних потреб еліти великого міста, у зв'язку з цим було вирішено створити Київський оперний театр. Перша постійна оперна трупа у Києві сформувалася ще влітку 1867 р., її очолив оперний співак Фердинанд Бергер, який запросив у новостворений театр чимало талановитих діячів. У той час постанови відбувалися у приміщенні Міського театру. Репертуар акторів складався переважно з творів російських композиторів і європейської класики. У Києві ще за часів життя Петра Чайковського відбулася постановка його опер: "Мазепа", "Євгеній Онєгін" і "Пікова дама". Також тут вперше прозвучала національна опера Миколи Лисенка "Різдвяна ніч". Проте у лютому 1896 р. у приміщенні цього Міського театру виникла пожежа, внаслідок якої будівля повністю згоріла. Після цих трагічних подій було оголошено конкурс на проект нової споруди оперного театру у м. Києві, у цьому конкурсі переміг проект архітектора Віктора Шретера.

У своєму архітектурному вирішенні Київський оперний театр – чудовий ансамбль неоренесансної будівлі, який вражав тогочасну уяву своєю досконалістю. Його оригінальний напівовальний фасад багато прикрашений ліпниною, а строгі і глибокі арки наче підіймають споруду у висоту. У інтер'єрах розміщені венеційські дзеркала, позолота, бронза, вишукані оксамитові крісла і витончені світильники з Відня, мармурові сходи і мозаїка підлоги, а також візерункова ліпнина стін і стелі. Над центральним входом театру здіймаються у повітря дві постаті міфічних крилатих істот жіночої статі. На даху мав бути розміщений герб Києва із зображенням Архистратига Михаїла, проте під тиском духовенства герб замінили алегоричною композицією у вигляді геральдичних грифонів, які у своїх лапах тримають ліру, що символізує музичне мистецтво. Під час будівництва архітектор Віктор Шретер значну увагу приділяв вишуканому декору фасаду, ритміці і зовнішньому виглядові театру. У минулому цей театр мав системи парового опалення, достойне сценічне обладнання і кондиціювання повітря. Глядачі та артисти із захопленням розповідали про чудову акустику залу. Крім того, Київська опера була вдало розміщена на невеличкому майдані і перетворилася на його композиційний та естетичний акцент.

У вересні 1901 р. відбулося урочисте відкриття нового театру виконанням кантати "Київ" шведського композитора Вільгельма Гартельфельда, написання якої було приурочено до цієї події. Проте архітекторові не судилося дожити лише кілька місяців до офіційного відкриття театру. На початку минулого століття тут було створено балетну трупу, що збагатила вистави танцями. Завдяки Національній опері України з'явилися таланти найвидатніших танцівників минулого століття – Сержа Лифаря, який пізніше очолював балет паризької "Ґранд Опера" і Вацлава Ніжинського. На сьогодні триярусний зал здатен прийняти понад півтори тисячі глядачів. У 1936 і 1987 рр. у будівлі проводилися реконструкції. Під час часткової реконструкції 1936 р. тут обладнали двоповерхову прибудову репетиційних залів із тильної сторони. Капітальну реконструкцію здійснили упродовж 1984 – 1987 рр., як наслідок відбулося розширення оркестрової ями і ліквідація незручних місць. Завдяки майстерності реставраторів зберігся чудовий зовнішній декор театру і партеру, під час робіт було збільшено сцену, що дозволило швидко змінювати декорації не лише в антрактах, але також безпосередньо і під час вистави, замінили орган, оновили фойє і холи, обладнали спеціальний хоровий клас тощо. Тож у 1988 р. Київський оперний театр відкривав новий сезон вже оновленим.

На початку XX ст. у період бурхливого культурного розвитку в Україні Київська опера переживала найкращі часи свого розквіту. Однак, театр пережив і часи великих випробувань у період Першої світової та громадянської війни. Після більшовицької революції 1917 р. Київську оперу намагалися ліквідувати як носія антипролетарського жанру, на той час її врятувало заступництво російського співака Леоніда Собінова. У 20-тих роках минулого століття під час українізації суспільства відбулася реорганізація оперного мистецтва, з'явилися опери на сюжети з української історії – "Різдвяна ніч" і "Тарас Бульба" Миколи Лисенка, "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського і "Беркути" Б. Лятошинського. У 1934 р. відбулася суттєва реорганізація трупи у зв'язку з перенесенням української столиці з Харкова до Києва, тут почала працювати група солістів з Харківської опери, як наслідок було розширено склад оркестру, хору і балетної трупи. В той час Київський театр опери та балету вважався одним з найбільших театрів у Радянському Союзі, до якого було запрошено найбільш видатних тогочасних режисерів, диригентів і балетмейстерів.

У березні 1939 р. Київській опері з нагоди 125-ти річчя від дня народження Тараса Шевченка було присвоєно ім'я великого Кобзаря. У період Другої світової війни більшу частину артистів евакуювали спочатку до м. Уфи, а потім – до м. Іркутська. Після закінчення воєнних лихоліть театр знову повернувся до української столиці і відновив свій репертуар. У цей час тут дебютувало нове покоління вокалістів – Дмитро Гнатюк, Лариса Руденко і Єлизавета Чавдар. Визначними артистами балету стали Микола Апухтін, Анатолій Бєлов, Лідія Герасимчук, Олена Потапова та інші. Балетний репертуар поповнився низкою творів мистецтва – "Ромео і Джульєтта" С. Прокоф'єва, "Лілея" К. Данькевича, а також – "Лісова пісня" М. Скорульського. У 1964 р. на Міжнародному фестивалі класичного танцю у Парижі київський балет був удостоєний найвищої нагороди Паризької Академії танцю – Золотої Зірки. Монументальні постановки оперно-балетного мистецтва у 60-тих – 80-тих роках XX ст. засвідчували яскравий талант артистів і творчий розквіт цього театру. За часів незалежної України постановки Національної опери були вдалими та успішними, за цей час відбулися прем'єри опер – "Макбет", "Бал-маскарад" Дж. Верді, "Любовний напій" Г. Доніцетті, "Попелюшка" Дж. Россіні, "Ярослав Мудрий" Г. Майбороди, "Іоланта" П. Чайковського, "Мойсей" М. Скорика та багато інших. Слава про київський балет і видатних співаків вийшла за межі України на європейський рівень і досягла світового значення.

Національна опера України відноситься до театрів опери та балету, вважається архітектурним шедевром міста Києва, своєрідним храмом муз і належить до пам'яток архітектури національного значення. На відстані кількох хвилин ходи по вул. Володимирській знаходяться: у північному напрямку - Золоті ворота, у південному - Національний Науково-Природничий музей та будинок Центральної Ради з музеями всередині.

Andrij