Підльвівське селище Брюховичі здавна славились своїми прекрасними лісами, цілющим повітрям та м'яким кліматом. То ж не дивно, що за часів Австро-Угорщини цей заміський куточок облюбували для відпочинку та оздоровлення мешканці шумного та перенаселеного Львова. Селище увійшло до офіційного списку курортів, а ще більше посприяла його розвитку поява залізниці, котра була тут прокладена у 1886 році. У кінці 19 століття видатний ландшафтний архітектор Арнольд Рьорінг (доречі, автор Стрийського парку) облаштував частину лісу у центрі селища як парк, у якому заклали вілли для заможних людей.
З приходом радянської входи колишні особняки разом з цілою вулицею та оточуючим ліспарком реорганізували у 1946 році у санаторій "Львів". Протягом наступних десятиліть тут розвинули масштабне будівництво, зокрема, звели великий 4-поверховий спальний корпус, їдальню, клуб із танцювальним майданчиком та численні допоміжні споруди. Та й існуючі вілли були трохи розширені та добудовані. Відпочинковий заклад спеціалізувався, перш за все, на серцевих та неврологічних захворюваннях. Тут надавали різноманітні водні процедури, лікувальні ванни, масажі, фізіотерапію та інгаляції, тощо. Крім того, саме повітря прекрасного соснового лісу, насичене парами ефірних олив, має корисні властивості. Однак, з настанням незалежності України та загальною зміною тенденцій у готельному бізнесі та відпочинку, санаторій, як і більшість подібних державних закладів у традиційно "нетуристичних" місцях, почав повільно занепадати. З 1992 він був у власності акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", потім – реорґанізований у державне підприємство "Санаторій "Львів". Врешті, заклад повністю припинив своє функціонування у 2015 році. Станом на 2020 рік більшість будівель є покинутими і перебувають на різних стадіях руйнації. Однак кілька (3-4) із вілл все ще використовуються як приватне житло мешканцями селища. Ніякого будівництва тут іще не велося, однак як легко зрозуміти, це – лише питання часу. Територія відкрита для вільного відвідування, однак переконливо радимо вам обмежитися оглядом споруд із центральної алеї. Будівлі перебувають у аварійному стані, крім того, тут можливі різноманітні небажані зустрічі.
Більшість із цих брюховицьких вілл збереглась донині. Дві найцікавіші вілли-близнюки розташовані безпосередньо біля входу у санаторій, зліва від вулиці. Будинки не є цілковитими копіями одне одного, однак дуже подібні між собою. Це великі двоповерхові будівлі з багатогранними вежами по краях фасаду. Весь простір між вежами займає сильно розвинутий портик. До входу ведуть сходи, а ряд великих бочкуватих колон підтримує великий балкон-терасу на рівні другого поверху. Дах вкритий прекрасно збереженою дахівкою. Плани поверхів подібні, центральну частину займає великий вестибюль (на другому поверсі – зала) а по периметру – ще біля 6 кімнат на кожному поверсі. Вежі обладнані високими шпилястими дахами, на даху також містяться численні люкарни, вікна (більшість із них) – вузькі та високі. Частково вціліли декоративні решітки та перила, однак як видно зі старих фотографій – у радянські часи були зроблені деякі зміни. Найкраще збереженою є перша вілла, вона має у тильній частині ряд радянських добудов, адже служила адміністративним і лікувальним корпусом водночас. Друга вілла, що стоїть за 20м від першої, значно гірше збережена, стан її аварійний, частина даху уже обвалилась. Обидві вілли видно на одній зі старих фотографій початку 20 століття.
Пройшовши далі углиб території, бачимо справа від вулиці великий двоповерховий корпус-їдальню радянських часів, а зліва – клуб. Обидві споруди недіючі і закриті. Ще далі можна оглянути будинок, назву якого теж не вдалося ідентифікувати. Ця будівля перебуває у найкращому стані і досі є житловою. Будинок не є настільки розкішним, як вищезгадані, це складна несиметрична споруда висотою у два з половиною поверхи, однак лише перший поверх є мурованим, а другий поверх з мансардою – повністю дерев'яні. Найцікавішими тут є форма даху та численні різьблені дерев'яні елементи – ґанок, опори даху, колони, тощо. Поруч стоїть ще один будинок, невідомого датування, тут було щось схоже на зал для ігор чи склад спортивного інвентаря. Нарешті, у найдальшому кінці алеї світить вибитими вікнами німий свідок безгосподарності – найбільший, чотириповерховий спальний корпус, повністю розграбований та знищений. Судячи із вигляду – це типова споруда 70-х чи можливо навіть 80-х років 20 століття. Територія має наскрізний прохід – з кінця алеї через кущі можна вийти на іншу вулицю.
Назагал, картина тут нагадує схожі покинуті санаторії, наприклад у Роздолі чи Трускавці. Однак, не варто думати, що цей комплекс – єдина цікавинка Брюхович. Неодмінно огляньте також храми селища – величну сецесійну церкву Різдва Богородиці (це – колишній костел) та старовинну дерев'яну церкву Пресвятої Трійці на хуторі Гомулець. Шанувальникам сучасного мистецтва буде цікавим музей модерної скульптури, а любителям пішохідних прогулянок варто податися до місцевого лісового масиву і відшукати цікаві бетонно-цегляні споруди брюховицького форту австрійських часів, численні невеликі скелі і печери.
Petro
