Один із найпомітніших приватних будинків на вулиці Драгоманова, та й у всьому Львові – вілла графів Гіжицьких, розташована у дальньому кінці вулиці, навпроти вілли Макаревича, між віллою Пілатів та так званим "старим професорським будинком". Велична споруда складної конфігурації, у плані нагадує витягнуту по горизонталі букву "Н". Місцевість має доволі сильний ухил, як уздовж вулиці, так і у глибину ділянки, тому будівля у різних кутах має один, два і навіть три поверхи. Огорожа з боку вулиці містить аж двоє воріт, які півкруглою алеєю, котра проходить через критий каретний портик, з'єднані між собою. Праві ворота, сама огорожа і центральна хвірточка, невибагливо ковані з металу, збереглися в оригіналі, натомість ліві ворота, на жаль втрачені. Пройшовши через праві ворота, можна потрапити на великий задній двір, де зараз обладнана стоянка для службових автомобілів. Зараз у будинку міститься Державна судова адміністрація.
Автором вілли був архітектор Якуб Любінгер, який у той час працював у архітектурному бюро Івана Левинського. Саме туди звернулася родина графів Гіжицьких – подружжя Леона та Ядвіги. Сам будинок спроектований у стилі неоренесансу, у деяких деталях перегукується, наприклад, з Політехнікою чи палацом Потоцьких, але загалом – відмінний від них. Головний центральний об'єм – одноповерховий з високим мансардним дахом і кількома люкарнами. Композиційним центром є вже згаданий вище портик для заїзду карет, багато декорований, що спирається на ряд прямокутних опор з арковими завершеннями. Справа і зліва містяться розвинені ризаліти, котрі на один поверх вищі від центральної частини. Додатково фасад прикрашений невеликим балконом та фіґурними високими фронтонами на верхівках ризалітів.
По іншому виглядає задній фасад будівлі. Тут на рівні першого поверху зроблена широка тераса, на котру ведуть сходи. По їхньому периметру збереглися ориґінальні ковані перила. На рівні землі з цього боку міститься службовий цокольний поверх, що має два вбудовані гаражі (невідомо, чи вони ориґінальні, швидше за все ні). Мансардний дах з тилу, на відміну від переднього фасаду, має ряд великих вікон. По різному вирішений декор усіх трьох ярусів будівлі. Середній, головний, оздоблений горизонтальним рустом і тинькований. Другий поверх вимурований з відкритої клінкерної цегли, а от цоколь – оздоблений плитами із натурального каменю. В сукупності це надає палацу Гіжицьких особливої вишуканості. На жаль, оригінальні дерев'яні вікна і двері не збереглися, більшість із них замінені на простий металопластик. Дах теж перекритий металочерепицею, на щастя, червоного кольору.
Гірко виглядає той факт, що вілла у такому хорошому стані збереженості і за відсутності значних перебудов, не удостоїлась навіть офіційного статусу пам'ятки архітектури. Доречі, подружжю Гіжицьких свого часу належав ще один будинок неподалік, на вул. Коцюбинського, 26. Ця будівля не збереглася, зараз там стоїть інший функціоналістичний будинок 1939 року побудови, однак він теж дуже гарний і вартує огляду.
Petro
