Перша згадка підпечарських печер датується 2013 роком – перша згадка в моїй голові. Я був приїхав до Василя на Василя в ПідпечАри – саме через "А", як в пісні "ех, ПідпечАри, мені насняться ваші чари". В кульмінаційний момент святкування ми пішли по місцях василевої бойової слави – де Макар телят напас, а Василь корову пас. Василеве дитинство пронизане історіями його діда: колись в Підпечарах мали місце бути глибші печери, але їх люди засипали, бо худоба туди попадала і калічилася . Ніхто направду нічого не знає. Перша згадка про село Підпечари (1527 рік) нагадує про те, що на той час підземні порожнини вже були. При тому, "печери" – не карстового походження, а очевидно вирубані в скелі. Якщо б дослідники вбачали в порожнині культове походження, то про об'єкт було б зазначення в "Середньовічні монастирі Галичини: житло і побут" (а їх там нема).
"Печера" схожа на велику підземну комору. Основний об'єм – велика "світлиця" (чи то "темниця", таяк печера темна). Від "сіней" (передпокою) темницю відділяють прямокутної форми двері. Збоку від входу в стіні – ніша, в якій колись могла бути встановленою якась фігура або на тумбочці днювати вартовий. Просто навпроти ніші був, зараз напів-запорпаний, історичний вхід.
А потім частина склепіння над темницею завалилася, і тепер вхід-пройма там. Принаймні, в 1993 році, коли тут робили топозйомку дослідники з чернівецького спелеоклубу "Троглодит", обвал вже був стався. Внаслідок відбулася "розгерметизація" підземної порожнини, куди раніше атмосферне повітря проникало мало що. Т.зв. "кріогенне вивітрювання" – вода, туди-сюди долаючи цельсієвий нуль, в агрегатній формі криги набуває сили руйнувати каміння будь-якої складності. Як наслідок, склепіння Підпечарської печери швидко руйнується, в наш час ціла купа каміння встелює долівку. Якщо довго пробути в цій печері, ризикуєш отримати на голову персональну могильну плиту.
Підпечери – від часу останньої реформи є територією Івано-Франківської (територіальної) громади. Прогульковий маршрут понад Ворону-річку не так щоб був таким вже цікавим, купа стихійних туристів тут нипає через близькість до міста. Питання консервації об'єкту – не лиш "історико-культурне", а безпосередньо стосується безпеки "мешканців громади та гостей міста". Поняття "аварійність" не можна використовувати для карстових печер, бо їх стан (в заваленій чи незаваленій фазі розвитку), є природнім. Але можна і треба – стосовно об'єктів антропогенного походження, термін придатності яких з кожним століттям не стає безпечнішим для відвідувачів.
До слова, мені згадується печерний музей в (природній карстовій) печері Вертеба, де є каменюка, що під нею свого часу археологи знайшли кілька кістяків юнаків-ровесників. Віруючи інтерпретації, молоді люди недопроходили обряд ініціації, трапився хтось, на думку, Печери, недостойний. Тому не варто робити в підпечарській печері музей.
Проте, у випадку замурування дірки (спеціалізованою – історико-культурною – установою) об'єкт житиме довше. Заодно, в процесі рятівних археологічних робіт, дослідники могли б розгорнули нападане каміння, знайти керамічку, а бажано повноцінний історичний шар, навіть поховання. І якщо в якомусь Незвиську-над-Дністром є аж 27 об'єктів стародавньої археології, Івано-Франківськ – непристойно (як для Галичини) молоде місто (1662 р.). Для модернового міста-громади печера-в-ПідпечАрах може завдати ефекту крекелюру (археолого-рукотворного зістарювання дати заснування).
Андрій Мельничук
