Ви теж можете додати фото, звіт, туристичний об'єкт, статтю! Cтати автором!

Осередок гончарства. Гаварецька чорнодимлена кераміка (с.Гавареччина, Львівська обл.): карта, фото, опис

 Petro   844  2

всі Фото (9)

Готовий посуд та сувеніри

... Карта

Розташування Село Гавареччина, Золочівський район, Львівська область
Адреса кілька майстерень у селі
Відкрито  XVII ст.

Село Гавареччина прославилося свого часу на всю Європу – тут здавна виготовляється рідкісна чорнодимлена ("чорна", "сива", "закурена") кераміка, вручну, за старовинною методикою. Згідно з народними переказами, гончарі раніше проживали у місті Білий Камінь і працювали за особливою технологією – обпалювали вироби з глини у спеціальних печах без доступу повітря для набуття смолисто-чорного кольору. Однак, густий чорний дим задимлював усе місто і тоді пані Тереза (дружина князя Юрія Вишневецького) на початку XVІІ століття вигнала гончарів з міста у ліси на північний схід. Там, між відрогами Вороняцьких пагорбів, і було засновано нове поселення.

Глину гончарі добувають у навколишніх лісах, причому вона є двох видів: "пісна" і "масна". Але її не можна відразу пускати у роботу, потрібне старанне очищення, промивання і відстоювання, а потім – тривале змішування різних видів глини до однорідної маси. Лише тоді починається власне формування виробу (переважно на механічних гончарних кругах, котрі майстер приводить у рух ногою, електричні не набули популярності) і склеювання частин (у випадку, якщо виріб складнішої форми, ніж просто круглий). Після цього на поверхню вручну або спеціальними інструментами наносять орнаменти, рельєфи, лінії, кола, цятки і залишають сушитися на кілька днів. Висушений посуд набуває блідого коричнево-жовтуватого кольору. Дрова теж необхідно добре просушити, щоб при горінні вони не виділяли водяної пари.

Готові та висушені вироби спершу відпалюють у печі на дровах, а наприкінці відпалу підкладають ще одну порцію дров у інше відділення і всю піч закупорюють, засипаючи землею. Внутрішній простір наповнюється чорним димом, який всмоктується через пори у товщу глини, а під впливом високої температури (900-1000 градусів) відбуваються специфічні хемічні реакції. Стінки при цьому набувають особливої міцності, а також – не пропускають рідину. Такий посуд не вкривають поливою і не розфарбовують, тому поверхня його специфічно-матова, з незначним металевим блиском. Унікальність цієї кераміки полягає не тільки у забарвленні, але вона також набагато тонша і легша за інші. Адже, завдяки більшій міцності матеріалу, можна зробити тонші стінки. Ну і звісно, все зроблене у цілком натуральний спосіб, тому страви з такого посуду цілком екологічні, чого не скажеш про вироби із пластику та деяких металів.

Гончарство на цих землях бере свій початок із глибини тисячоліть. Колись кожна селянська родина потребувала велику кількість посуду – для приготування страв, столового, для зберігання продуктів. У давнину тут навіть виготовляли цілі глиняні казани на кілька десятків літрів! Звісно, посуд – це основна продукція гончарів, але із глини роблять не лише його, а й підсвічники, іграшки, прикраси, вази... У давнину, накопичивши кілька сотень виробів, гончарі вантажили все на вози і їхали у багатоденну мандрівку Галичиною, продаючи їх на ярмарках по селах і містечках. У середині XIX століття у Гавареччині працювали понад 100 майстрів, але вже за кілька десятиліть почав масово виготовлятися та поширюватися фабричний посуд, який був, очевидно, дешевшим. Упродовж буремного XX століття тривав занепад гончарного ремесла, що було продиктовано також складними соціально-економічними умовами. Кількість практикуючих майстрів та печей невпинно зменшувалася, їх вироби перетворились з утилітарних на суто декоративні. З приходом радянської влади занепад ще пришвидшився, і станом на 1980 роки, у селі залишилось лише кілька майстрів та печей.

Проте, промисел не зник повністю. У 1984 році гаварецька кераміка була представлена на міжнародній керамічній виставці у Італії, у місті Фаенца, саме тут прославилися роботи майстра Дмитра Вислинського, які здобули золоту медаль. Відомі діячі культури та митці – Борис Возницький, Ярослав Мотика, Роман Іваничук використали свій авторитет і зв'язки, щоб зацікавити суспільство та місцеву владу унікальним промислом. Було орґанізовно виставку та науково-практичну конференцію з гончарства у Олеському замку. Хоча наприкінці 80-х років покинули цей світ кілька старших, досвідчених гончарів – Дмитро Вислинський, Василь Архимович, Василь Куземський, та вони встигли передати секрети ремесла кільком учням. У 1987 році Товариство Лева з метою відродження цього давнього промислу організувало доброчинний концерт за участю Тараса Чубая, Віктора Морозова та інших львівських бардів, а наприкінці того ж року зусиллями товариства була організована виставка гаварецької кераміки у Львівському музеї етнографії та художнього промислу, яка мала великий успіх. У 2008 році тут було проведено мистецький пленер (робота майстрів-умільців на вільному повітрі) кераміки "Гавареччина – 2008".

Гавареччина входить до найпомітніших історичних гончарних осередків України. Проте, на відміну від далеко більш відомих центрів, таких як знамениті Опішня чи Косів, справи тут ідуть набагато гірше. Станом на 2020 рік залишилося всього лиш біля семи практикуючих майстрів. Це Володимир Гарбузинський, Михайло Гавришків, Іван Луковський та інші. Так, у селі час від часу проводяться фестивалі та майстер-класи, навідуються нечисленні орґанізовані та самодіяльні ґрупи туристів, деякі відвідувачі спеціально приїжджають навіть із-за кордону, аби придбати продукцію. Місцеві майстри виготовляють з глини найрізноманітніші вироби: тарілки, кухлики, глечики, кавові горнятка і навіть вази, – усе залежить від замовника. Останніми роками бачимо й зародження зеленого туризму у селі. Але, у порівнянні з тими ж гірськолижними курортами, це – не ті масштаби. Потрібна систематична підтримка держави та різноманітних культурних фондів та інституцій, робота "менеджерів" та "промоутерів", щоб запобігти повному зникненню ремесла і обриву багатовікової традиції чорнодимленої кераміки.

Roman

Більше фото (9)
Декоративні вази та підсвічник
Декоративні вази та підсвічник
Гаварецька чорна кераміка. Ще не випалені вироби
Гаварецька чорна кераміка. Ще не випалені вироби
Гавареччина. Посуд сушиться перед відпалом
Гавареччина. Посуд сушиться перед відпалом
Гончарний круг
Гончарний круг
Виготовлення підсвічника
Виготовлення підсвічника
Зародження виробу
Зародження виробу
Гаварецька чорнодимлена кераміка. Процес формування виробу
Гаварецька чорнодимлена кераміка. Процес формування виробу
Гавареччина. Вивіска майстерні
Гавареччина. Вивіска майстерні
Згадується у звітах (0)
Про це місце поки що не написано жодного звіту. Ви можете
Додати звіт
Обговорення на форумі (0)
Це місце поки що не згадується у жодній темі форуму. Ви можете
Створити тему

Коментарі (2)
Додати коментар або натисніть "відповісти" під раніше доданим коментарем
Valentyn (гість) 3 грудня 2021  13:26
Безсумнівним є булгарське походження назви села Гавареччина неподалік Золочева у Львівській області. Село відоме своєю чорнодимленою керамікою, яку виробляють за давньою оригінальною технологією випалу глини. Назва села прямо-таки вказує на цей вид ремесла, поширений в ньому, – чув. кăвар "розпечене вугілля" і ěççыни "працівник" у поєднанні до кǎварěççыни означали б "працівник з розпеченим вугіллям", тобто "гончар". Поширене в селі прізвище Бакусевич теж може мати булгарське походження, бо є старовинне чуваське чоловіче імя Паккуç і, крім того є чув. пăкăс "затичка, чоп".
 відповісти
Roman 3 грудня 2021  13:33
Так, я теж читав про таку версію. Виглядає цілком правдоподібно!
 відповісти
 
Зачекайте будь ласка