Підкорення Чорногори: спроба 2

Дата: 23-25.07.2014

Маршрут: м. Львів – м. Івано-Франківськ – м. Верховина – с. Дземброня (Берестечко) – Чорногора (г. Вухатий Камінь – г. Піп Іван – оз. Бребенескул – оз. Несамовите – г. Говерла ) – нсб "Заросляк" – Ворохта – Львів.

Кількість осіб: 5

Отже, перше моє знайомство із Чорногорою відбулося у липні минулого року, коли з друзями вирішили підкорити цей гірський хребет. Маршрут склався так, що вирушали ми із с. Уніж через Івано-Франківськ, Верховину, а сам підйом розпочали із с. Шибене. Однак дійти нам вдалося лише до озера Марічейка (1510 м. над рівнем моря), звідки змушені були досить таки екстремально (посеред ночі) спускатися, у зв'язку із надзвичайною ситуацією, що мала місце. Це відстань у 8 км. Мови про продовження походу вже не могло й бути.

З огляду на такий невдалий досвід, цього року бажання, все-таки, пройти цей маршрут було сильне. Зрештою, настав момент, коли вдалося зібратися ледь не тією ж компанією і вирушити у нову пригоду. Але і у погоди були на нашу мандрівку свої плани – вона внесла певні корективи: коли вирушали зі Львова, то прогнози були досить таки невтішними, а Івано-Франківськ зустрів нас затяжним дощем. Але було прийнято рішення таки продовжувати дорогу, спершу до Верховини, а потім до с. Дземброня (стара назва – Берестечко), звідки і планували розпочати підйом. З огляду на дощ, вирішили перечекати і зупинилися на базі відпочинку "Білий Слон".

Однією із послуг, які надає ця база, є рафтинг-тур по Чорному Черемошу – можливість, якою ми просто не змогли не скористатися. Така, здавалося б, несприятлива дощова погода обернулася таким чудовим бонусом – купою позитивних емоцій від сплаву. За словами інструктора, такої хорошої води він не бачив за сім років. За сорок хвилин було із легкістю подолано семикілометровий відтинок Чорного Черемошу: повноводного, стрімкого і такого непередбачуваного!

Наступного ранку трішки випогодилося, дощ припинився, але сильна хмарність збереглася. У сільському магазині було поповнено запаси харчів. От і рушили, нарешті, в гори. До речі, село Дземброня знаходиться на висоті 760 метрів над рівнем моря. Підйом виявився досить таки легким. Хоча, як стверджує Вікіпедія, маршрут с. Дземброня - г. Піп-Іван по всій довжині - найвищої складності, він має червоні позначки на камінні та деревах. Піднялися спершу попри Смотрицькі водоспади до г. Вухатий Камінь (1864 м.), а потім і до г. Піп Іван (2028 м.). Було пройдено уже більше 10 км.

До речі, г. Піп Іван знаходиться в стороні від маршруту, тому доводиться робити гак, рюкзаки було вирішено заховати на перемичці у жереп і забрати їх вже дорогою назад. На вершині знову почав накрапати дощ, і в додачу до цього всього почали доноситися звуки громовиці. Однак, чорногірські мольфари виявили до нас свою прихильність – дощ пройшов і більше уже не турбував. Хоча хмарність збереглася і на другий день, і теж була небезпека грози. А така перспектива не додавала хорошого настрою. Насолодитися краєвидом із цієї вершини, на жаль, змоги не було через високу хмарність. Із цікавинок було те, що на вершині є багато викладених із каменів написів, де поруч із банальними типу "саша+маша" є і такі мейнстримові вирази типу "птн пнх" і т. д. оглянули руїни польської астрономо-метеорологічної обсерваторії. Здивував той факт, що в обсерваторії, яка закинена і досить таки поруйнована, є діючий магазин (все заради туристів!), однак про сам факт його існування ми дізналися вже згодом від членів іншої групи, яка теж йшла звідти.

Дорогою зустрічалися написи маркером по камінню, які стверджували: "знает каждый гражданин, хто ху@ло №1" чи "Крим / Донецьк / Луганськ – це Україна". Вдячність і повага невідомому автору!

Зрештою вирушили далі. До озера Бребенескул (планованого місця ночівлі) пройти потрібно було ще 9,5 км.

Це найвище розташоване озеро України, яке знаходиться на висоті 1801 м. Особисто для мене, цей шматок дороги дався найважче, адже стежка ще більше розмокла, стало слизько, взуття, а це не були трекери, промокло. Тому величезним задоволенням було дійти нарешті до озера, розбити палатки, переодягнутися у сухий теплий одяг, перевзутися. Втома добряче дала про себе знати, адже за день було пройдено близько двадцяти кілометрів. Швидко приготували на примусі вечерю і вляглися спати, розуміючи, що попереду ще складний перехід до Говерли. У цей вечір там ночувало кілька груп, це були і львів'яни, і кияни, і гості із далекого Миколаєва... Саме озеро справило гарне враження: прозора, чиста і надзвичайно холодна вода, береги без комишу. І, ледь не забула, камінний тризуб, викладений на схилі гори над озером. Лише один мінус – сміття, залишене іншими туристами.

Ранок третього дня розпочинався надзвичайно мляво: довго просипалися, снідали, збиралися. В дорогу рушили близько дванадцятої години. Погода спершу моментами навіть тішила сонцем, але з часом все більше хмарилося, шлях знову стелився посеред хмар. Йти по хребту було досить легко. Проминули озеро Несамовите, гори Туркул (1933 м.), Пожижевську (1822 м.), Брескул (1911 м.) і, нарешті, наблизилися до Говерли. Пройдено було близько п'ятнадцяти кілометрів. Підйом на Говерлу особливих труднощів не склав, але і задоволення приніс теж не багато. Основною причиною цього став густий туман, який надзвичайно обмежив видимість. Однак, гордість того, що найвищу вершину України подолано – була присутня. В той момент, коли ми піднялися, вершина Говерли була безлюдною, однак невдовзі підійшла група приблизно із десяти людей (із Миколаєва, ми виходили водночас від оз. Бребенескул), в тому числі, двоє дітей віком до десяти років – гордість від зробленого трішки зникла, адже це змогли і діти. Швидко пофотографувалися і почали спуск. Адже час уже був далеко пообідній. З варіантів спуску обрали до бази Заросляк, куди можна було спуститися двома маршрутами, пішли довшим, але легшим.

Зрештою, постало питання чи залишатися у горах ще на ніч чи спробувати виїхати до Львова. Отже, вирішили що сенсу залишатися уже нема, винайняли машину, яка довезла до Ворохти, там дочекалися до потяга Рахів – Львів і втомлені, але щасливі, поїхали додому.

Фотографії Христини Пархуць