Діонісій Макклер. Повороти долі
Мізоч, Млинів, Дубно, Боремель, Кривин, Забороль, Панталія, Кременець, Горинка, Порицьк, Самчики і ще, і ще, і ще... Понад 50 парків на теренах Волині та Поділля заснував, скомпонував, заклав, продумав і облаштував ірландець Діонісій Макклер (Міклер). Для мене Діонісій Макклер – це приклад людини, що максимально не закопала свій унікальний талант у землю, зреалізувала свої обдарування та непересічні здібності попри всі повороти долі. У життєписі Діонісія Макклера надзвичайно трагічні повороти, але це була людина, яка, у самотині мо' й могла зронити сльозу, але ж на шляхах професійних, у своєму розпізнаному призначенні не вгавала усміхатись долі, і творила, творила, творила... Діонісію Макклеру Господь дарував багато терпінь.
Про Діонісія Макклера на Волині, бодай краєм вуха, чули всі. Його славне ім'я фігурує у туристичних путівниках Волинню і Поділлям, згадуване воно у публікаціях краєзнавців, монографіях, подекуди фігурує й на просторах Мережі, при спробі зарепрезентувати певний населений пункт як такий, що вартий уваги мандрівника – донора, що не дасть тому чи іншому містечку канути в забутті. Я не мистецтвознавець, а чи культуролог за освітнім фахом – не намагатимусь зануритись у культурологічні дані про макклерівські парки, сади, дендропарки... Сьогодні я волію за потрібне порозмірковувати над життєвими уроками, які дає садівник Діонісій Макклер, романтикою його життєвих стежинок, накидаю таку собі аксіологічну замальовку цього ірландця, якого шляхи життя привели до волинського плаю, і змусили багатьох асоціювати деякі з волинських містечок саме з його іменем. Навідується до мене така думка, що так себе вписати в туристичні путівники міг лише доброчесний романтик, що не мав часу думати про славу. А чому не мав? Бо людина, що переймається славою свого імені, не може бути настільки ефективним носієм унікальних спроможностей. Коли у фокусі митця слава – у нього все піде шкереберть.
У 1790 році польська шляхтянка Ізабелла Чарторийська, що прибула до Британської Корони з метою пошуку здібного майстра садово-паркового мистецтва, у Лондоні знайомиться з молодим майстром садово-паркової справи Діонісієм Макклером – випускником природничих студій Дублінського університету. Розпізнавши в співрозмовнику здібного фахівця, пані Чарторийська запрошує молодого садівника до Речі Посполитої – до її родинного маєтку магнатів Чарторийських у містечку Пулави (нині Люблінське воєводство, Польща). Опісля праці в маєтку Чарторийських, у професійному житті молодого ірландця мають місце професійні завдання у маєтках Радзивиллів, згодом Чрептовичів... Для останніх Діонісій Макклер закладає міський парк у Варшаві.
Окрім того, молодий майстер фокусує свої душевні переживання на пошуки батька, що змушений був здійснити втечу до спочатку Німеччини, а згодом і Речі Посполитої через присудження йому королівською владою страти через участь у повстанні. У Королівстві Польському Діонісій Макклер знайомиться зі ще однією представницею магнатерії – пані Магдаленою Любомирською, що володіла маєтком у Дубні. Таким чином садівник Макклер потрапляє на терени сучасної України. Пошуки батька не відзначались успіхом. Попри це потрібно було працювати. Батько ж Діонісія отримує амністію від Британської Корони і покидає Королівство Польське – шляхи батька та сина розходяться. Річ Посполита була близька по духу для молодого Макклера, адже він був вихідцем із католицької сім'ї. Річ Посполита надала Макклеру старшому політичний прихисток, Діонісій же любив шляхетську Польщу і вболівав за красу її панських парків та садів. Для Магдалени Любомирської молодий садівник Діонісій закладає чудовий палацовий парк "Палестина" попід Дубно. Опісля отримує запрошення від інших представників волинської магнатерії, зокрема від генерала Кшиштофа Карвицького із Мізоча. Молодий садівник відгукується на запрошення, виконує свою роботу.
У кінці XVIII століття магнатерія Речі Посполитої обожнювала так звані "англійські парки". Для них характерними були звивисті стежини, наявність водойми, посеред парку мав розміщуватись не надто примітний палац. Воління магнатерії до такої тенденції виражається через законсервовані палацово-паркові комплекси, приміром, у Млинові понад Іквою та Самчиках понад Случем. "Скромний" палацик оточував розкішний парк, що обов'язково виходив до водойми – природньої ріки або ставу.
У Мізочі доводилось викопувати став поруч з палацово-парковим комплексом: для цього було використано колосальних масштабів людський ресурс – важку фізичну працю виконували селяни, що проживали на території володінь магната Кшиштофа Карвицького. Понад зі ставом розміщувався штучний земляний насип, увінчаний таким собі ненайрозкішнішим у Речі Посполитій "скромним" палациком. Понад водоймою було облаштовано помпезну оранжерею з віконними отворами у венеціанському стилі. Функціональне призначення паркової оранжереї – вирощування у зимовий період екзотичних тропічних та екваторіальних рослин, як от апельсинів та фікусів. Залишки панської оранжереї, хоч і в напівзруйнованому вигляді, і сьогодні увінчують схил пагорба понад мізоцьким ставом, викопаного, як подейкують, вручну селянами магната Кшиштофа Карвицького.
А ще, побутує така собі легенда-нісенітничка, наче назва поселення Мізоч виникла внаслідок трансформації словосполучення "мені зич": були у Мізочі магната Кшиштофа Карвицького найкращі на Волині сади. Так от, коли хтось із селян магната Карвицького волів отримати дозвіл від пана на одруження, то мусив внести у фонд панських садів один саджанець плодового дерева. Відтак, мізочани допомагали один одному і зичили саджанці плодових дерев. Звідси, начебто, і була на вустах словосполука "мені зич", внаслідок чого, мовляв, і виникла назва поселення Мізоч.
Насправді ж Мізоч існував уже задовго до оволодіння ним представниками польського шляхетського роду Карвицьких, та й історики одностайні: довіряти всерйоз подібним легендочкам антинауково. А ось альтанка понад ставом так і не збереглась... Та й з долею палацу усе зрозуміло... "Цей камінь закладений тут Ізабелою Чарторийською 15 серпня 1805 року. Пам'ятка створена на знак подяки та дружби" - таким надписом був увінчаний грот поруч зі ставом у Мізочі, який Діонісій Макклер створив у день свого 43-річчя. Опісля волинських садівничих студій у Мізочі, Панталії, Порицьку, Боремелі Діонісій Макклер у 1798 році повертається до Британської Корони. До Британії він віз відкриття: кущ із жовтою квіткою, який він віднайшов понад Случем. Діонісій надзвичайно розчарувався, коли довідався, що азалія понтійська вже була відома британським ботанікам. До того ж Діонісія вражає звістка про смерть його батька та брата, що загинули під час повстання в Ірландії. Там він закохується у Матильду Мілтон, з якою у 1799 році повертається на Волинь. Під час пологів Матильда помирає.
Вражений горем, Діонісій не може знаходитись на Волині, а відтак перебирається до подільського плаю. Там, понад Случем, на межі Волині і Поділля, садівник Макклер закладає знаменитий парк у Самчиках. Та врешті, через деякий час повертається на Волинь. Тут його чекають замовлення у Кривині, Горинці, Заборолі, Берестечку. А згодом і наймасштабніший проєкт його життя - оформлення парку при Кременецькому ліцеї. Грандіозний задум ініціював друг Діонісія - історик Тадеуш Чацький.
Аби виконати замовлення, садівник Макклер разом зі своїм іншим другом Казимиром Любомирським вирушає у мандри, аби зібрати колекцію рослин. Відтак, пошуки збагачення насіннєвого фонду пролягали через Петербург, Фінляндію, Швецію, Данію та Англію. В ході цієї пошукової операції Діонісію Макклеру та Казимиру Любомирському вдалось створити колекцію у понад 12 тисяч видів рослин. Відтак, згодом парк при Кременецькому ліцеї стає впізнаваним у континентальних масштабах.
Знедолений Діонісій Макклер оселяється у Вільшанах попід Луцьком та доживає віку у палацово-парковому комплексі "Палестина" у Панталії, створеному ним 60 років тому. Похований Діонісій Макклер на католицькому цвинтарі у Дубні. Опісля Другої світової війни радянська влада знищує цей цвинтар, а землі передає під забудову. Нині іменем талановитого садівника названо вулиці у Рівному та Вінниці.
Сьогодні найвідомішими та найвпізнаванішими творами Діонісія Макклера є Кременецький ботанічний сад, віковічні парки у Млинові, Мізочі, Тучині, Самчиках, а також у Полонному, Любарі, Горинці, Заборолі, Берестечку... Життєпис садівника засвідчує, що його земний шлях був повен випробувань. Спочатку звістка про смерть батька та брата, згодом - смерть дружини Матильди Мілтон, опісля помирають найближчі друзі... Згодом помирає його друга дружина пані Народославська та двоє діточок...
Можливо саме у творчій праці, у тандемі з природою Діонісій Макклер і знаходив розраду. Наскільки це було можливо, садівник Діонісій оминав відчай. На відчай часу не було. Майстер боровся з викликами, подіями, атаками. Жив, творив і працював. Максимально щиро, ефективно і синергійно. Синергійно з друзями, природою, Богом. Текст та фото: Олександр Дмитрук |
У 1805 році Діонісій вирушає до Кракова, де знайомиться з аристократкою Народославською. Вони одружуються та переїздять до Волині, де на садівника Макклера чекали нові замовлення. Та трагічні перипетії долі знову не обходять талановитого ірландця стороною: один за одним помирають його найближчі друзі Тадеуш Чацький, Казимир Любомирський та Кшиштоф Карвицький, а згодом і його дружина, пані Народославська (ім'я невідоме) та двоє його синів.
