Місто Ходорів Жидачівського району Львівської області розташоване над річкою Луг на відстані 64 км. у південно-східному напрямку від Львова. Вперше згадується у історичних документах 1394 р. За однією з версій, назва міста походить від чоловічого імені Ходор (тобто, Федір). У італійській мові це ім'я звучить, як – Теодоро, яке бере початок від грецького слова Теос (Бог) і дорон (дарунок). Згідно з народними переказами, Ходор разом з братами-княжичами Данилом, Васьком та Іванком Корчаками приїхали у Київську Русь з Угорщини, власне від цього княжича і пішов рід Ходорівських. З цією назвою пов'язана інша версія, відповідно до якої топонім Ходорів складається з двох частин, перша частина утворилася від слова "ходити", тому назву можна трактувати, як "ходити ровом". Хоча у багатьох документах, які з'явилися після 1394 р. місто відоме, як Ходорівстав, що пов'язано з наявністю ставу і ріки.
У XV ст. тут звели замок з укріпленнями, який був відділений від міста ровом зі звідним мостом. Старе місто було оточене валами з баштами. Залишки замку не збереглися. Неподалік від замку, у напрямку до центру господар міста Юрша Ходорівський у 1460 р. збудував дерев'яний костел, який був зруйнований під час татарських набігів у 1620 р. - 1621 р. Другий дерев'яний храм згорів під час пожежі 1655 р. На його місці упродовж 1777 – 1778 р. за проектом Флоріана Ріхтера був зведений кам'яний костел Всіх Святих, який добре зберігся і діє й сьогодні. Упродовж XІX ст. у храмі відбувалися відновлювально-реставраційні роботи, в цей час прибудували бічні вівтарі і каплицю. Упродовж XVІІ ст. Ходорів почав занепадати, як і інші містечка Західної України. Причиною цього стали часті напади польської шляхти та постійні пограбування його жителів. Інвентарний опис міста, що був складений у 1744 р. свідчить про те, що замок і його укріплення були знищені повністю, а крамниці і місцева ратуша потребували значного ремонту. На початку XVІІІ ст. тут звели дерев'яна церкву, а сучасна мурована церква св. Безсрібників Косми та Дам'яна була зведена у 1922 році. Проте від старого храму досі збереглася дерев'яна дзвіниця. У церкві зберігаються мощі блаженної мучениці Тарсикії Мацьків (1919–1944), яка була проголошена святою у 2001 році. У середині XVІІІ ст. на території Ходорова з'являються перші освітні заклади, серед яких також і єврейська духовна школа.
У часи панування австрійської імперії Габсбургів це містечко входило до складу Бобрецького повіту, з 90-х років XІX ст. – тут була прокладена залізнична колія, після чого почала активно розвиватися промисловість, що сприяло зростанню чисельності місцевого населення. Крім того, у 1848 р. відбулося скасування кріпосного права, про що свідчить хрест, встановлений на церковному подвір'ї. Бурхливий розвиток освіти розпочався на межі XІX – XX ст., у 1886 р. тут вже функціонувала п'ятирічна школа. У 1912 р. місто відвідав митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.
У 1918 р. у Ходорові відбулося місцеве віче на підтримку дій уряду Української Народної Республіки. Тут також відбувалися перемовини між представниками Антанти та УНР-ЗУНР. Однак, згодом, у травні 1919 р. місто було окуповане польськими військами, таким чином після завершення Першої світової війни воно знову увійшло до складу Польщі.
У другій половині XІX ст. власником Ходорова був магнат Казимир Лянцкоронський, донька якого Єлизавета вийшла заміж за барона де Во. Згодом у місті збудували палац барона Козіми де Во, який був оточений парком. В часи Першої світової війни палац був знищений вогнем, у 1932 – 1933 р. його відбудував князь Євген Любомирський. Нині приміщення палацу використовується як один з корпусів лікарні. Палац барона Козіми де Во входить до переліку пам'яток архітектури місцевого значення, причому у місцевому реєстрі фігурує також і парк, який його оточує. Місто сильно постраждало в часи Другої світової війни, про що свідчить красномовний факт: якщо у 1941 р. тут нараховувалося 8 тисяч мешканців, то у 1944 р. - лише трохи більше 3 тисяч.
У Ходорові народилися відомі українські письменники (Володимир Лопушанський, Ігор Калинець), громадські діячі української діаспори (Володимир Сохан, Теодор Кудлик), журналіст Іван Кедрин-Рудницький, відомий етнограф Романа Кобальчинська, майстриня вишивки Ольга Возниця та інші.
На сьогодні Ходорів – місто машинобудівників, цукроварів, працівників харчової промисловості та будівельників, а також – важливий залізничний вузол, оскільки тут розгалужуються шляхи на Львів, Тернопіль, Стрий та Івано-Франківськ. Сучасне місто неможливо уявити без пам'ятників Ісусові Христові, Тарасові Шевченку, Іванові Франку та Богданові Хмельницькому, тут проживає близько 10 тисяч осіб. Загалом Ходорів відомий завдяки наявності архітектурних пам'яток, серед яких особливе місце займають костел Всіх Святих (1777 – 1778 р.) і палац барона Козіми де Во (XІX ст.).
Andrij
.
.
