Спершу Богоявленський монастир у місті Кременець Тернопільської області був заснований у 1633 р. за сприяння українських шляхтичів Лаврентія Древинського та Данила Єло-Малинського у центрі міста, поруч із колегіумом єзуїтів. Король Речі Посполитої Владислав ІV видав указ, відповідно до якого у місті було дозволено заснувати православний монастир, при ньому відкрити друкарню, школу і лікарню. Обитель знаходилася під горою Черча, очевидно, що це скорочення походить від іншої давнішої назви – Чернеча.
Монастирська церква Богоявлення здавна славилася благодатною іконою Матері Божої "Скорботна", що знаходилася на іконостасі над Царськими вратами, перед якою щонеділі служили молебень до Богородиці після завершення вечірньої, а потім відбувалося єлеопомазання.
У вересні 1636 р. цей жіночий монастир за благословення архімандрита Петра Могили було освячено на честь Богоявлення Господнього. Вже через два роки у монастирській друкарні вийшов один з перших підручників церковно-слов'янської мови, який нині відомий як "Кременецька граматика". На початку XVІІІ ст. у той час, коли православних храмів на Волині майже не залишилося, обитель визнала Берестейську унію з Римом і увійшла до чину св. Василія Великого. У другій половині XVІІІ ст. на території монастиря були розміщені храм, житловий корпус для монахів і господарські споруди. Згодом ченці звели великий двоповерховий цегляний корпус, що у своєму плані нагадував літеру Е. Про цю муровану споруду вперше згадується у писемних джерелах 1777 р.
На початку XІX ст. за наказом російського царя Олександра І василіяни змушені були віддати будівлі свого монастиря Кременецькому ліцею, що виник по сусідству з ними у корпусах Єзуїтського колегіуму. Тоді ж церкву отців василіян розібрали, а чернечий корпус почали використовувати для потреб цього навчального закладу. У 1838 р. у будинку обителі почало функціонувати чоловіче духовне училище. На сьогодні тут розмістили одну із середніх шкіл.
Натомість отці-василіяни від російського царя отримали будівлі католицького монастиря ордену реформатів, що з'явився у місті у 40-х роках XVІІІ ст. Його ансамбль було збудовано у стилі пізнього бароко на кошти княгині Терези Вишневецької з роду Лещинських. Проте на новому місці Богоявленський монастир отців василіян проіснував лише три десятиліття, до 1839 р., оскільки у цей час у Російській імперії було ліквідовано уніатську церкву.
Починаючи з 1865 р. у приміщеннях католицького монастиря ордену реформатів розпочав свою діяльність чоловічий православний Богоявленський монастир. На початку XX ст. до цієї споруди за проектом єпископа Никона прибудували велику триярусну дзвіницю. Згодом, у 1953 р. чоловічий Богоявленський монастир реорганізували у жіночий, проте на початку 60-тих років минулого століття він припинив своє існування. Лише через тридцять років, після проголошення незалежності України монахині поступово почали відроджувати свою обитель. Частину монастирського корпусу було повернено черницям у липні 1991 р.
Нині до ансамблю обителі належать Богоявленський собор – колишній костел реформатів (XVІІ ст.), чернечий корпус разом з Миколаївською церквою (середина XVІІІ ст.), а також – дзвіниця та невелика церква преподобного Іова Почаївського всередині (початок XX ст.) і господарські будівлі. Доволі тісна забудова і старі дерева заважають повному огляду споруд, тому найкращий вид на монастир - із замкової гори. Навпроти монастиря, також на підвищенні, знаходиться дерев'яна Хресто-Воздвиженська церква.
Основною святинею обителі вважається чудотворна ікона Богородиці "Скорботна", яка зберігалася упродовж 30-ти років у Свято-Успенській Почаївській Лаврі. Цю ікону повернули до Богоявленського собору з Почаєва напередодні свята Успіння 1990 р. Тут також знаходяться ікони св. влкмч. Варвари і св. Пантелеймона-цілителя з часточками його мощей.
На сьогодні колишній монастир реформатів та василіян у Кременеці функціонує за своїм призначенням, разом із собором відноситься до єпархії УПЦ МП і належить до пам'яток архітектури національного значення.
Andrij
