На околиці мальовничого прикарпатського села Манява Богородчанського району Івано-Франківської області серед вічнозелених смерек височіють мури і вежі знаменитого православного чоловічого Хрестовоздвиженського монастиря, відомого як Скит Манявський. Жодна пам'ятка минулих століть не оповита такою кількістю легенд і переказів, як Скит. Він і нині вражає загадковістю і таємничістю кожного, хто переступив через Його браму.
Одна з легенд розповідає, що Скит засновано ще десь у ХІІІ ст. монахами Києво-Печерського монастиря, які йшли вгору карпатськими річками, шукаючи святу воду, і нібито знайшли її біля великого каменя. Він і понині називається Блаженним, а вода, що витікала з-під нього, - святою і цілющою.
Іван Франко, очевидно, знав цю легенду, бо його Захар Беркут з однойменної повісті в молоді роки вчився лікування у скитських ченців.
Історичні джерела свідчать, що Скит засновано в 1606 р. Це був складний період в історії Західної України. Після Берестейського собору (1596 р.) тут точилася запекла боротьба між прихильниками унії і православ'я. Важливу роль у цій боротьбі відігравали монастирі.
Заснування Скиту пов'язано з іменем Івана Княгинецького (після постригу - Йова), сучасника і сподвижника відомого українського письменника полеміста Івана Вишенського.
Про авторитет Скиту свідчить той факт, що у 1628 р. Київський Собор надав йому звання прота - тобто головуючого. З часом до його протії належало 556 монастирів. Виступав Скит і своєрідним духовним трибуналом, і цензором церковної літератури. Так, за його присудом було спалено книгу Кирила Транквіліона Ставровецького "Зерцало Богословія".
Славився монастир школою хорового партесного співу з розвинутим п'ятилітнім нотописанням. Про це подає широкі дані дослідниця з Болгарії академік Єлена Тончева у книзі "Монастир Великий Скит - школа Болгарского распева", що вийшла з друку ще у 1981 р.
За майже 200-літній період свого існування Манявський скит був непримиренним противником унії, виступав за чистоту українського православ'я. Його підтримували київський митрополит Петро Могила, молдавські правителі, Львівське ставропігійне братство, українська шляхта і населення, що чинило опір унії і полонізації.
Особливо тісні зв'язки підтримували з львівськими братчиками, від яких монастир одержував грошову допомогу, богослужебні книги, що друкувалися у друкарні, заснованій першодрукарем Іваном Федоровим.
Скит підтримував також зв'язки з усіма православними країнами, зокрема з Московською державою. Вже у 1628 р. два монахи Іонакій і Гедеон їздили до Москви по милостиню. У 1643 р. монастир одержав від російського царя Олексія Михайловича богослужебні книги. Є відомості, що там бували й росіяни, і навіть оселялися тут. У 1646 р. постригся в монахи Матвій Григорович Доменков "рода й земля Московские", а вже у 1650 р. він як скитський чернець їздив до Москви по милостиню. У 1656 р. Богдан Хмельницький дав проїзні грамоти двом великоскитським ченцям Григорію та Івану, які їхали до Москви, їздили до білокам'яної монахи і в подальші роки.
Бути похованим на монастирському кладовищі вважалося за велику честь. Тож засуджений до страти поляками за участь у повстанні гетьман Іван Виговський у своєму заповіті просив поховати його у стінах Великоскитської обителі. Чи було виконано заповіт гетьмана, залишається таємницею. Деякі дослідники історії Скиту вважають, що герой розгрому 100-тисячної московської армії під Конотопом 8 липня 1659 р., разом з дружиною, яка померла, довідавшись про страту чоловіка, знайшли своє вічне пристановище на монастирському цвинтарі.
Монастирські будівлі розташуватися на невеличкій площині біля підніжжя стрімкої гори Вознесінки і понад скелястим обривистим берегом річки Багерс. Оборонні стіни з трьома вежами і численними бійницями для ручної вогнепальної зброї змурували з місцевого каменю досвідчені львівські майстри. Головна триповерхова монастирська вежа, відома як "скарбниця" (висота 27.7 м), панувала над всіма будівлями і могла оборонятися самостійно. Всі монастирські споруди з'єднувались між собою численними підземними ходами. Схожа на неї, дещо менша надбрамна башта. Під стінами обителі не раз з'являлися татарські наїзники, але здобути її жодного разу їм не вдавалося. Однак Скит не уникнув лихої долі. Друга половина XVII ст. була часом численних польсько-турецьких війн. У 1672 р. турки захопили сильну Кам'янець-Подільську фортецю, що прикривала західноукраїнські землі з півдня. Через чотири роки Прикарпаття зазнало вторгнення 300-тисячної турецької армії.
Нападники облягли Станіславську фортецю і Пнівський замок, здобули 13 галицьких замків. Окремий турецький загін, відділившись від головних сил, напав на Скит. Майже всі, хто сховався за його стінами, загинули. Нападники пограбували і спалили обитель. Тоді у вогні загинула велика скитська бібліотека, заложена ще Йовом Княгинецьким, а в ній немало цінних книг і документів.
У 1772 р. відбувся перший поділ Польщі, згідно з яким Галичина перейшла під владу Австрії, й імператор Йосиф II запровадив низку реформ, спрямованій на зміцнення держави, зокрема обмежив привілеї й католицької церкви. Він закривав монастирі, проводив секуляризацію монастирських земель. Не оминула ця доля і Скиту Манявського, який залишився єдиним оплотом православ'я у всій Галичині і закриття якого католицьке духовенство вимагало постійно. Цісарським декретом 1785 р. монастир було закрито. Розповідають, що урядові комісари приїхали до Скиту, коли йшла Служба Божа у Вознесенській церкві. Перервавши богослужіння, зачитали братії цісарський декрет. Монахи, зібравшись разом, взяли лише хрест і Євангеліє й зі співом молитов покинули обитель.
Чи відновить колишню славу обитель - покаже час. Щодня сюди приходять туристичні групи, приїжджають екскурсійні автобуси. Приходять і прочани, щоб одержати духовне і фізичне зцілення.
Бо місце, де розташована обитель, вважається святим. За переказами тут двічі являлася Богородиця. Ще до Другої світової війни у Скиту на велике християнське свято Різдва Хрестителя (7 липня) відправлялися великі Богослужіння. В останні роки ця традиція відновлюється. І, що найдивніше, почала витікати вода з Блаженного каменя.
Хоча про Скит Манявський написано багато наукових праць, він потребує ще глибокого вивчення, зокрема археологічних досліджень. Можливо, оповиті легендами, численні підземелля обителі розкриють немало цікавих таємниць.
Михайло Максим'юк
Інформація взята з порталу who-is-who.ua
Olеnka
Сергей Челябинская обл (гість)
3 січня 2014, 16:44
