Садиба Галаганів у селі Сокиринці Чернігівської області була зведена за наказом прилуцького полковника Павла Галагана українським архітектором Павлом Дубровським упродовж 1825-1831 рр. у стилі класицизму.
Згідно з історичними даними, російський цар Петро І подарував велику частину земель Чернігівщини чигиринському та прилуцькому полковнику Ігнатію Галагану за "добру службу", оскільки перед тим, у 1709 р. Ігнатій зрадив українського гетьмана Івана Мазепу, перейшов на сторону царя і навіть допоміг царським військам захопити Запорізьку Січ. Тому власне цар так щедро нагородив його за зраду, перетворивши на одного з найбагатших поміщиків Лівобережної України. Таким чином, упродовж кількох століть Сокиринці були у власності роду Галаганів.
Однак, гідно в українську історію увійшов шостий власник маєтку – Григорій Галаган (1819-1888 рр.), син Павла, який прославився як меценат, етнограф і видатний громадський діяч. Він був особисто знайомий з геніальним українським поетом Тарасом Шевченком та письменником Миколою Гоголем, а також брав активну участь у розробці селянської реформи 1861 р. Ще через десять років, у 1871 р. у пам'ять про свого єдиного померлого 16-річного сина Григорій Галаган у Києві заснував закритий середній учбовий заклад для хлопчиків. Таким чином Сокиринці у XІX ст. перетворюються на значний культурний центр, тут працює кріпацький театр, гостює геніальний український поет Тарас Шевченко, композитор Микола Лисенко та художник Лев Жемчужников.
При створенні палацового ансамблю у с. Сокиринцях зодчий використовував канони урочистого та суворого стилю ампір. Майже усі споруди комплексу – палац, група будівель при в'їзді та брама розташовані на одній осі, яка перетинає всю територію садиби та пов'язує палац із селом. Білосніжний палац розташований у центрі парку та вирізняється компактністю своїх об'ємів і мальовничим силуетом. Двоповерхова будівля увінчана круглим декоративним куполом. Увесь палацовий комплекс складається з трьох головних корпусів – центрального та двох бокових, причому центральний виділяється своїм масивнішим об'ємом. Композиція головної будівлі є типовою для садиб, збудованих на початку XІX ст., до центрального корпусу прилягають симетрично розміщені флігелі, які сполучаються з ним критими одноповерховими переходами. Два менші корпуси є значно скромнішими, вони з бокових фасадів обладнані самостійними виходами. Головний фасад декорований восьмиколонним портиком, а з паркової сторони – шестиколонним.
У інтер'єрі на першому поверсі розташований вестибюль, звідки парадні сходи ведуть на другий поверх, а через аванзал – у танцювальний зал, який знаходиться у центральній частині будівлі. Зліва від нього – кімнати для гостей та їдальня, а справа – вітальня, кабінет і спальня. Парадні приміщення палацу декоровані орнаментальним ліпленням і пілястрами. У минулому тут нараховувалося 60 кімнат. До службових будівель маєтку Галаганів відносяться господарські флігелі (1825-1831 рр.), стайня та оранжерея, які були збудовані у 30-ті роки XІX ст. Серед них особливо вирізнялася оранжерея, яка становила цілий комплекс споруд, куди входили огорожа, теплиці та головний вхід. У минулому у палаці була розміщена велика мистецька галерея, що стала основою для створення Чернігівського художнього музею, крім того, тут знаходилася унікальна коштовна колекція посуду і зброї.
До палацового комплексу прилягає романтичний широкий парк з великим ставом, містками і альтанками. У давні часи парк був настільки великим, що за ставом просто зливався із лісом. До його складу відносилися – регулярна частина, що складалася з комплексу будівель та пейзажна частина, яка розміщена за палацом і по схилу спускалася до ставу. Вважається, що парк створювався упродовж кількох десятиліть, починаючи з кінця XVІІІ ст., хоча більшість паркових споруд відносяться до 1826-1829 рр. і пов'язані з іменем садівника-австрійця Бістерфельда та українського архітектора Павла Дубровського, серед цих паркових споруд – альтанка-ротонда та Готичний і Червоний мости. У минулому ландшафт парку доповнювали також інші паркові будівлі, до яких відносилися – ще одна альтанка, церква із дзвіницею та каплиця, які до наших днів, на жаль, не збереглися.
Період розквіту садиби тривав до початку Першої світової війни. Згодом палац занепав, особливо після більшовицької революції 1917 р. Під час громадянської війни 1918-1919 рр. палацом опікувалися місцеві селяни, а у 1920 р. його передали військовим з метою створення тут військового госпіталю. Пізніше архітектурний ансамбль став власністю агрошколи, внаслідок чого у ті часи він значною мірою втратив свою красу та вишукане оздоблення. У 1927 р. історичні та художні цінності передали Прилуцькому музеєві, а у 1953 р. Галаганівську колекцію перевезли у Чернігів. У 1971 р. на території садиби було встановлено пам'ятник відомому українському кобзареві – Остапові Вересаю, який проживав у цій місцевості останні роки свого життя.
Палацово-парковий комплекс у Сокиринцях є яскравим зразком садово-паркового мистецтва XІX ст., що у свій час відігравав значну культурно-просвітницьку роль, зберігся до наших днів майже у первісному вигляді і належить до пам'яток архітектури національного значення.
Поради туристам
Станом на 2015 рік у Сокиринському палаці функціонує професійний аграрний ліцей, тож оглянути пам'ятку архітектурно-паркового комплексу краще у будні дні, коли працює навчальний заклад. Селище знаходиться біля магістральної траси Київ-Суми (20км після Прилук). тому сюди нескладно потрапити як громадським транспортом, так і власним автомобілем. Відстань від траси до садиби - біля 4 км. При пересуванні власним транспортом, або ж організованою екскурсією, хорошим поєднанням для одноденного маршруту буде відвідання також садиби Тарновських у Качанівці, або ж дендропарку "Олександрія" у Тростянці. Інший дуже цікавий об'єкт неподалік - Густинський монастир.
Andrij
