Троїцький Мотрин монастир (с.Мельники, Черкаська обл.): карта, фото, опис

Троїцький Мотронинський монастир в с.Мельники Черкаської області розпочав свою діяльність у 1568 р. Згідно з письмовими джерелами монахи почали відновлювати зруйновану святиню під керівництвом київського митрополита Іони Протасовича, яка була знищена у 1240 р. монгольською ордою і століттями стояла пусткою.

Його назва пов'язана із землями, які згідно з легендою, ще в дотатарські часи належали вдові воєводи Мирослава – Мотроні, яка постриглась у черниці і заснувала цей монастир. Мирослав – був улюбленим воєводою Ярослава Мудрого, який загинув у 1036 р. після повернення з походу проти печенігів. На місці виникнення монастиря поселились відлюдники і жили у печерах, їх приваблювала чудова природа: безмежні ліси, чисті джерела і глибокі яри, які робили ці місця досить неприступними. Ця місцевість отримала назву Холодний Яр, оскільки навіть у спеку тут прохолодно і затишно. В околицях монастиря тепер натрапляємо на численні печери, деякі з яких викопані зовсім недавно.

Монастир розташований на території скіфського городища, яке оточено високими валами та глибокими ровами. Ці вали збереглися до наших днів. Вони знаходяться на південь від монастиря, їх висота сягає десяти з половиною метрів. Наприкінці XVІ – на поч.XVІІ ст. монастир перебував під патронатом українського козацтва. Наприклад, Петро Сагайдачний взяв обитель під свою опіку і стосовно цього видав навіть два універсали у 1620р. і 1621 р.

Мотронинський монастир мав вигідне стратегічне розташування, він знаходився на пагорбах, серед глухого лісу, оточеного глибокими ярами і балками, тому упродовж 60-тих років XVІІ ст. став притулком для повстанців – особливо для козаків та втікачів-селян. У часи Руїни – після смерті Богдана Хмельницького переживає скрутні часи: у 1672, 1677-1678 р. монастир був дуже понищений: спалений і зруйнований. Однак, у 1685 р. київський митрополит Гедеон благословив монастир на будівництво церкви і каплиці, а у 1717 р. чигиринський староста князь Ян Яблуновський допоміг відновити обитель, звільнив монастир від податків і визнав його право на численні землеволодіння, а 21 червня 1727 р. освятили новозбудовану церкву Св.Трійці. В кінці XVІІ – першій половині XVІІІ ст. монаше життя у монастирі занепало, але після 1795 р. обитель перейшла до Київської єпархії, отримує чималі земельні володіння і стрімко багатіє, в тому числі і завдяки "чорній археології", коли керівництво скуповувало золото у приватних шукачів цього дорогоцінного металу.

Будівлі монастиря були виконані з дерева, а вже з 1800 р. розпочалося будівництво мурованої Троїцької церкви, яка і нині є основним храмом цієї обителі. У 1802 р. церковна споруда була вже майже завершена, але вона чомусь завалилася і її довелося будувати спочатку, тож будівництво церкви закінчили у 1804 р. За планом церква будувалася у стилі бароко, однак після завершення робіт храм набув досить простих форм, тобто запланований стиль був недотриманий. У XІX ст. Т.Шевченко змалював обитель у своїй акварелі: "Мотронинський монастир", на якій зображена Троїцька церква, дерев'яна тепла церква, дзвіниця і монастир.

У 1911 р. монастир стає жіночим. На території обителі були розташовані й інші споруди: будинок настоятеля, трапезна, готель, келії, господарські будівлі. Після громадянської війни у 20-х роках XX ст. починається найважчий період його існування. У 1918 р. – 1922 р. він перетворюється на осередок українського повстанського руху під керівництвом братів Чучупаків (опис подій відтворено у романі "Чорний ворон" лауреата Народної Шевченківської премії Василя Шкляра). У 1922 р. Мотронинська обитель пожертвувала мільйон карбованців потерпілим від голоду, не дивлячись на цю жертовну місію, у 1923 р. вона все-таки була зачинена, а монастирське майно і будівлі перейшли у розпорядження до місцевих рад. Монахині створили релігійну громаду і отримали в оренду Троїцьку церкву, Іоанно-Златоустівську церкву та кілька приміщень Мотронинського монастиря. Однак, у 1943 р. фашисти знищили церкву Іоанна Златоуста, розстрілявши її танками разом з людьми, які в той час у ній молилися.

Після Другої світової війни за наказом голови колгоспу с.Мельники повністю викорчували унікальний монастирський сад і парк з рідкісними насадженнями багатовікових дерев. У цей час було зруйновано рештки монастирських будівель, знищено козацькі могили і пам'ятники, розорано скіфські кургани. У 1968 р. було розроблено проект реставрації Троїцької церкви, за основу взято її зовнішній вигляд з акварелі Т.Шевченка "Мотронин монастир" за 1845 р. Однак, реставрація до кінця доведеною так і не була. Тоді у 1973 р. знову намагалися провести відновлювальні роботи з метою створення музею партизанської слави, флори і фауни Холодного Яру, але і ця спроба виявилася невдалою.

Лише після проголошення Незалежності України, у 1991 р. Мотронинський монастир повернули церкві. Завдяки старанням релігійної громади та черниць древню обитель змогли відновити і повернути славу однієї із сакральних пам'яток Правобережної України. Нині Троїцький Мотронинський монастир – це діючий жіночий монастир, який належить православній єпархії.

Навпроти входу у монастир сходи ведуть у глибокий яр до джерела св.Онуфрія

Andrij