Будинок барона Рудольфа Штейнгеля (м.Київ): карта, опис

За адресою вул.Бульварно-Кудрявська (раніше - Воровського), 27 у Києві знаходиться дивовижний будинок барона Штейнгеля неготичного стилю. Спершу тут знаходився двоповерховий будинок з підвальним поверхом, власником якого була родина Сетгофер. Та 1872 року садибу загальною площею 3280 кв.саж. продано княгині Софії Кудашевій. Близькими сусідами садиби є такі пам'ятки, як будинок Лапинського, прибуткові будинки Альошина і Септера.

У будинку було 17 кімнат, 9 на першому та 8 на другому поверсі. На підвальному поверсі знаходились дві кухні, комори, льох, пральна кімната. На першому поверсі знаходився великий парадний передпокій, коридор, розділений скляними дверима. Дерев'яними сходами можні було дістатись як на підвальний поверх, так і у невеличку кімнатку у мезоніні. У будинку було безліч вікон та 43 дверей. Опалення було пічним, та у деяких кімнатах стояли каміни.

На подвір'ї був також будиночок для екіпажу і стайня на шестеро коней, два сараї, корівник. На території садиби знаходився величезний сад на 2900 кв.саж. та 220 фруктових дерев. Вартість утримання такого будинку була дуже великою, а зі смертю князя Олександра Сергійовича Кудашева, дружина вирішила продати нерухомість. Її придбав "залізничний король", інженер шляхів сполучення, барон Рудольф Васильович Штейнгель. Він одержав домашнє виховання та вже у двадцять років одержав диплом Інституту інженерів шляхів сполучення. Займаючись улюбленою справою, Рудольф нажив велике багатство.

9 липня 1877 року до київської міської управи надійшло звернення Максима Васильовича Штейнгеля, брата Рудольфа, на одержання дозволу на добудови до основного будинку згідно проекту складеного архітектором В. Ніколаєвим. Та з одержанням такого дозволу, архітектор відмовився від ведення будівництва. Його обов'язки взяв на себе академік архітектури В.Сичугов. Таким чином, добудова та перебудова основного будинку буди здійснені за проектом В. Ніколаєва, але зі значними відхиленнями від нього у деталях.

16 лютого 1879 року будинок здано в експлуатацію. Особняк мав романтичний вигляд. Красивий дугоподібний заїзд для екіпажу вів під сам ганок – терасу. Вздовж будівлі – ґратчастий паркан та вежі, біля воріт – будинок садівника. Карнизи фасаду у садиби оздоблені зубцями, як у середньовічних замках, кути – невеличкими баштами. Коли господар був вдома, на одній з башт піднімався прапор з родинним гербом. Вікна та двері оздоблені стрільчастими арками, з них відкривались панорами на забудову Фундуклеївської вулиці та долину Афанасіївського яру, долину Либеді, будівлю залізничного вокзалу. Позаду головного будинку височів триповерховий господарський будинок, що з'єднувався з основним за допомогою переходу. Тут проживала прислуга, знаходились стайні та екіпажні.

Інтер'єр особняка виконаний у модному на той час неоренесансному стилі. Його вишукано доповнювали білі меблі, каміни обличковані поліхромними кахлями та мармуром, сходи з кованими перилами, ліплення на стінах у формі чудернацьких німф, драконів. А на стелі в колишньому кабінеті барона можна побачити ініціали "RS". По завершенню оздоблення, барон замовив альбом зі світлинами родинного маєтку.

Помер барон Рудольф Васильович Штейнгель 20 листопада 1892 року. Його поховали у родинному гробівці, поряд з дружиною, на Аскольдовій могилі.

1901 року садибу викупив професор медицини університету св.Володимира М.М.Лапинський і облаштував тут фізіотерапевтичний санаторій з водолікуванням, світлолікуванням, електротерапією. А на вулиці Мало-Володимирській збудував багатоповерховий будинок, що за екстер'єром перекликається з стилем особняка. Так санаторій проіснував до 1919 року. З того часу, у приміщенні існували різні лікувальні заклади: з 1924 року всеукраїнський державний дитячий ортопедичний інститут з пологовим відділенням; з 1927 року – психоневрологічний інститут. У роки Другої світової війни тут діяв шпиталь, потім знову санаторій. А з 1952 року тут діє Київський науково-дослідний інститут ортопедії.

На жаль, не зважаючи на протести громадськості, найстарішу частину садиби було зруйновано у 1976-1981 роках. На його місці постала сучасний будинок, що не вписується у архітектурний комплекс садиби. У цей ж час розпочинається реставрація головної фасадної будівлі. У ній тимчасово розмістили філію німецького концерну "Сіменс".

Beata